42.Політико-правова вчення н.Макіавеллі.

Н. Макіавеллі (1469-1527) - видатний італійський мис­литель, один із «першовідкри­вачів» основ політології. Його праці «Монарх» («Князь») та твір «Міркування на першу декаду Тіта Лівія».

В основу політики Макіавеллі покладено вигоду і силу. Мету політики вбачає в утриманні і зміцненні політичної влади як такої. Політичну владу розглядає, не як божест­венний недоторканний інститут, а як боротьбу соціальних сил. Отже, на думку мислителя, політичний вибір не зав­жди поєднується з мораллю. Він може бути жорстоким, зрадливим, незаконним чи навпаки.

Макіавеллі мріяв і вірив у ї визволення й об'єднання Італії, шукав методи і засоби, розробляв, пропонував і втілював у життя конкрет­ні рекомендації досягнення цієї мети. В своїх пошуках він звертався до мислителів Стародавньої Греції і Риму та до історичного досвіду цих держав періоду найвищого підне­сення.

Макіавеллі наголошував, що закон - є джерелом усіх громадянських чеснот, і тому утвердження держави (на відміну від її заснування) залежить від досконалих законів.

В історії вчень про державу і право найбільшою заслу­гою Макіавеллі є наповнення поняття «держава» тим зміс­том, який воно має в сучасній юридичній науці. Він засто­сував новий термін «stato» абстрагуючись від конкретних історичних форм держави (полісу, монархії, республіки, олігархії тощо), фактично запровадивши категорію «дер­жава». Згідно із вченням Макіавеллі stato (держава) - це політичний стан суспільства (стан володарювання і підлег­лості), політичних відносин (відносин панування і підкорення) з органами влади, юстицією, правом, відповідними закона­ми. Важливим атрибутом держави є політична влада, як повноваження, сила, що виявляється в здатності правлячих примушувати підлеглих до покори. Джерелом розвитку держави та зміни її форм є взаємна боротьба народу та ари­стократії.

Треба підкреслити, що держава в теорії Макіавеллі не мислиться як інституція. Це узагальнене поняття «полі­тичного стану суспільства» його політична форма органі­зації. Інакше кажучи, згідно із поглядами Макіавеллі дер­жава - це не образ правління чи апарат, а спільність людей, пов'язаних політичними відносинами.

43.Політичні і правові ідеї Реформації (п.Мюнцер, м.Лютер, ж.Кальвін).

1.Причини реформації в європі.

Основними причинами реформації в європі 16-17 ст :

- соціально економічні відносини, суть яких в тому, що переважна більшість зх європейських країн, які були по впливу католицької церкви, переходять з феодальних відносин до буржуазних. Це призвело до вільного розвитку, який потребував великих коштів вільного оббігу капіталу і торгівлі і збільшення робочого часу.

- консерватизм католицької церкви в т,що священна консесторія небажала послаблення катол церкви не дивлячись на те що різноманітні єресі і виступи 14 ст. Фактично вказали що роль катол церкви має змінюватись. Були направлені проти інститу церкви(мабуть єдиний падуанський виступив проти цих виступів)

- значних змін потребував і орг самої церкви. Цей інститут став паразитичним. Вища церковна ієрархія була безконтрольна, а нище духовенство і велич армія монархів займалася індульгенцією.

- закостеннілість церковних обрядів. Які не допускали до спілкування з богом віруючих і повністю монополізували віру. Церква стала не підступна, що віруючі християни самостійно не взмозі самочтійно розібратися в священному писанії і вона завжди потребує посередників. Важливим фактором до підриву є інститут індульгенції.

Централізований інститут церкви який використовував у своїй діяльності латинську мов і всі церковні обряди(лат гальмував процес самосвідомості у багатьох європейських держав. В той час як підвищення рівня світської освіти вимагало і перегляду і всіх християнських джерел на церковній мові.

З самого початку реформіцію бачимо неоднорідну. Умовно можна розділити на дві течії:

- бургерську( окремі священно служителі, теологи) мартін лютер, жан кальвін

- плебейський (т.мюнцер, повстання дьордя довжі).