32.Проблеми держави і права у працях Фоми Аквінського.

Тома Аквінський (1225-1274 рр.) торкається питань держави, права і закону в аспекті відношення церкви і держави, вла­ди і суспільства, істини і справедливості. Його твори «Сума істини католицької віри проти язичників», «Сума теології», «Про правління можновладців». Усі ці твори спрямовані проти арістотелевсько-аверроїстичного вчення, яке набуло поширення в Західній Європі у XI—ХП ст. і порушувало засади християнсько-католиць­кого світу.

Аверроїзм - це вчення про вічність матерії і руху, яке заперечує акт одночасного божественного творіння, визна­ючи Бога не як творця, а як першопричину всього сущого, Згідно із вченням аверроїзму все земне життя, включаючи державу і право, підпорядковане природній необхідності.

Згідно із його вченням дер­жава - це форма людської єдності і співробітництва, яка виникає у відповідь на потреби природи і розуму. Однак, природа держави - це реалізація законів провидіння. Т. Аквінський здійснив класифікацію форм держав на основі критерію морального правління. З огляду загаль­ного блага як мети суспільства він поділяє правління на справедливе і несправедливе. За цим же критерієм теолог розрізняє владу політичну і владу деспотичну. Політична влада - це дотримання законів, оскільки функція світсько­го правителя полягає в опікуванні обороною, судочинст­вом, усуненні зловживань, закладенні підвити людського щастя шляхом підтримання миру у державі. Деспотична влада - це ніким і нічим не обмежене правління за принци­пом «повелитель-раб». Засуджуючи деспотичне правління, Тома підкреслював, що правитель мусить керуватися вимо­гами божественної справедливості і дотримуватися припи­сів закону, спонукуючи до такої ж поведінки і своїх підда­них, Правління однієї людини над іншою не повинне по­збавляти підданого права на вільний моральний вибір. Ніхто, навіть раб, не зобов'язаний коритися деспоту. Саме з цієї причини Тома визнавав опір тиранові не лише правом, а й обов'язком підданих. Найкращою формою правління мислитель називав політичну монархію. На відміну від абсолютної вона має низку переваг. Тут вагому роль у жит­ті суспільства відіграють крупні феодали - світські і ду­ховні «князі церкви», а влада монарха залежить від законів і своїми діями не порушує їх приписів.

Мислитель підкреслював, що влада виникає у відповідь на природну необхідність задоволення потреб людини. Влада об'єднує суспільство і допомагає людям удоскона­люватися морально, піклуватися про душу, стати соціаль­ними й політичними істотами. Влада приводить до дії за­кони держави. Закони держави - це специфічні настанови (приписи), які не порушують божественного порядку.

У відповідності до середньовічної традиції святості за­кону Тома стверджував, що влада закону всеохоплююча. Людський закон пов'язаний із божественним законом і є часткою системи Божого врядування у Всесвіті. Для обґрун­тування своїх тверджень Аквінський розробив класифіка­цію законів, дія яких охоплює чотири рівні космічної реаль­ності, що є «чотирма формами Божественного розуму». Космічна реальність (світ) згідно із вченням мислителя по­стає як ієрархічна система із чотирьох сфер. Перша — це нежива природа. Над нею розташувалася сфера вищого по­рядку - світ рослин і тварин. Над цим світом існує світ людей, який є перехідним у надприродну духовну сферу. Довершеною реальністю, вершиною, абсолютною першо­причиною, сенсом і метою всього сущого є Бог.

Торкаючись питань права, Аквінський керувався вченням Арістотеля і римських юристів про природне право, якому підпорядковується людина в своєму житті, а правову концеп­цію створив спираючись на категорію «справедливість». Отже, згідно із вченням Аквінського право - це дія божественної справедливості у божественному порядку людського життя. Його джерелом є вічний закон.