18.Політичні і правові ідеї Арістотеля.

Найвідомішими творами Аристотеля являються: «Політика», «Афінська Політія», «Нікомахова етика». він, як і Платон, теоретик рабовласницької держави.Нерівність, на його думку, одвічно притаманна людському суспільству. Сама природа влаштувала так, щоб одні були народжені рабами, а інші — вільними. Рабство Аристотель розглядав як обов'язкову умову існування суспільства, оскільки воно, звільняючи частину людей від виснажливої праці, дає їм змогу брати участь в управлінні державою та створювати духовні цінності. Але мислитель не прийняв платонівського проекту ідеальної держави. Він заперечував «розчинення» окремої людини в суспільстві, обстоював права окремого індивіда та окремої сім'ї

Аристотель — прихильник приватної власності, бо тільки вона, на його думку, може примирити та об'єднати всіх членів суспільства. У державі Аристотель виділяв три класи громадян: дуже багатих, дуже бідних і тих, що займають проміжне становище.Добробут держави забезпечується тоді, коли її дії зорієнтовано на середню верству вільних громадян. Там, де ця верства достатньо велика, досягається найбільша стабільність життя, бо в такий спосіб послаблюються суперечності між бідністю та багатством (пор. з поняттям.

Право за Аристотелем є політичним інститутом, неполітичного права не існує.

Воно складається з природного права, адекватного політичній сутності людини, й умовного права, встановленого людьми (позитивне право). Останнє Аристотель поділяє на писане (закони держави) і неписане (звичаєве право). Насильство суперечить ідеї права.

Законодавство – це політична діяльність, невід’ємна частина політичного процесу, а політичне правління – правління законів, а не людей. Якщо закон – явище політичне, то будь-які політичні інституції повинні мати правовий характер.

Проте суспільно-політичний ідеал Аристотеля ще не виходить за межі рабовласницької республіки, де громадяни — греки мали б бути рабовласниками, а інші народи — постачати рабів.

Своїм ученням Аристотель увінчує процес оформлення політичної теорії як “науки наук”, започатковує розвиток політичної етики, політичної юриспруденції, вимальовує обриси майбутнього класичного конституціоналізму, обґрунтовує право народу на законодавчу владу, політичну сутність людини, співвідношення матерії і форми у політичних стосунках, місце і роль держави, права, всіх верств населення в політичному житті; закладає концептуальні засади теорій правової держави, розподілу влад, збагачує природно-правові доктрини, формує методологію дослідження політичних процесів

Слід звернути увагу, що Основною первинною рамкою в політиці він вважає не просто людину, а громадянина. Його він виводить із поняття людина. Люди, як матерія, наділені політичною свідомістю. Людина є апріорі істотою політичною, але не всі люди розвивають у собі цю можливість, не всі народи, тому не всі народи являються політичними.

Вплив Сократа на Арістотеля привів до того, що Арістотель намагається поєднати політику з мораллю. Він переконаний, що неморальної політики бути не може, оскільки, моральні цінності передують політичним, то цивілізоване суспільство без поєднання не може бути, бо єднання моралі і політики і породжує справедливість.

Арістотель один із перших аналізує категорію справедливості. Говорить про справедливу людину, про її доброчесності, справедливу державу і суспільство (політична справедливість). У першому випадку справедлива людина – хороша людина і хороший громадянин. Справедлива людина народжується так: в ній закладені дві основні особливості душі - розумова, інтелектуальна і вольова. Обидві закладені як можливості, але їхнє поєднання і реалізація дають справедливість.

Справедливість у загальному значенні носить двоякий характер: розподільча і зрівняльна.

Розділяючи всі суспільства на справедливі і ні, варварські і цивілізовані, він стверджує, що всі нецивілізовані народи не досягли рівня політичної справедливості, тому не можуть вважатися політичними народами, повинні підкорятиь цивілізованим. Тобто це дає право Греції – цивілізованим народам їх завойовувати, щоб підвести їх до цивілізованих. Це право базується на тому, що цивілізовані народи на перше місце ставлять мету для всьої цивілізації, а не для когось окремо.