3. Поняття про трансфертне ціноутворення

Трансфертна ціна застосовується для оцінки діяльності ЦВ, які на­дають послуги один одному. Трансфертна ціна – ціна, за якою про­дукти (послуги) одного центру відповідальності підприємства пере­даються іншому центрі відповідальності. Такі ціни ґрунтуються – на ринкових цінах, або на витратах, або договірних цінах. Обраний під­хід впливає на розмір цін. Так, висока трансфертна ціна збільшує при­буток підрозділу – продавця і зменшує прибуток підрозділу-покупця. Тому метод трансфертного ціноутворення має спонукати менеджера кожного підрозділу приймати рішення, оптимальні для всього підпри­ємства. Критеріями вибору методу трансфертних цін є:

• сприяння узгодженню мети;

• мотивація керівництва;

• сприяння автономії підрозділу за умов децентралізації управ­ління.

Загальне правило визначення трансфертних цін (ТЦ), що відповідає цим критеріям, виражають формулою:

Мінімальна ТЦ = Дійсні витрати + Альтернативні витрати

Дійсні витрати містять додаткові прямі змінні витрати на одини­цю продукції та інші дійсні витрати, які виникатимуть у підрозділі лише в результаті продажу всередині підприємства.

Альтернативні витрати відображають вигоду, яку підрозділ втра­чає внаслідок внутрішнього продажу одиниці продукції. Тобто за наявності альтернативи реалізації продукції іншим підприємствам ТЦ має відшкодувати економічні втрати підрозділу, яких він зазнає внаслідок відмови від цієї альтернативи.

Ринкова ціна є найкращою трансфертною ціною, коли:

1) керівник підрозділу має повну свободу вибору: продавати всередині чи назовні;

2) ціни стабільні;

3) висока децентралізація всередині підприємства.

Вибір витрат як основи ціноутворення зумовлює необхідність: а) визначення бази – фактичних чи стандартних витрат. Стандартні – краще, оскільки вони стабільніші. Будь-які відхилення від стандарт­них витрат виникають у підрозділі-продавця, а наслідки ефективного або неефективного використання ресурсів цим підрозділом впливати­муть на витрати підрозділу-покупця; б) вибору витрат, що вклю­чаються до базових: повних чи неповних (змінних).

Наприклад. Підрозділ з виробництва склотари використовує трансфертну ціну 5,6 грн за од., що дорівнює змінним витратам. На реалізації кожної банки всередині підприємства втрачається 5,2 грн (10,8 – 5,6) маржинального доходу. Отже, загальна сума маржиналь­ного доходу, що втрачається підрозділом у разі очікуваного продажу в середнині підприємства становитиме: 150 000 × 5,2 = 780 000 грн Якою має бути мінімальна трансфертна ціна?

а) якщо підрозділ не має вільних потужностей і може продати всю продукцію назовні, вона становитиме:

10,8 (5,6 +5,2) грн;

б) якщо підрозділ має вільні потужності, але не може продати на зовнішній ринок понад 200 000 банок, альтернативні витрати дорівню­ватимуть нулю, отже вона становитиме:

6,60 (5,6 + 0) грн.

Розглянемо інший приклад. Нехай виробничий підрозділ викорис­товує повну виробничу собівартість, яка дає змогу відшкодувати постійні виробничі витрати і визначена у сумі 6,6 грн за банку. Розрахунки можуть бути представлені у вигляді звіту:

Прогнозний звіт про прибуток:

1. Виручка:

зовнішнім покупцям 200 000 × 10,80 = 2 160 000

внутрішнім 150 000 × 6,6 = 990 000

3 150 000

2. Собівартість реалізованої продукції. 350 000 × 6,6 (2 310 000)

3. Валовий прибуток 84 000

4. Операційні витрати 1,4 × 350 000 (490 000)

5. Операційний прибуток 350 000

Договірну ціну застосовують, коли відсутній ринок для проміжних продуктів, що виробляє центр відповідальності. Її також застосовують замість змінних витрат, коли центр відповідальності має вільні потужності.

Порівняйте чотири підходи до розрахунку трансфертних цін (табл. 57).

Таблиця 57