Зумовленість системи обліку витрат і калькулювання собівартості об’єктивними та суб’єктивними чинниками

Консервні підприємства Технологічний процес включає попередню та теплову обробку сировини, підготовку тари, фасування пло­доовочевої, м’ясної та іншої сировини, за­купорку, стерилізацію та охолодження кон­сервів. Напівфабрикатами власного виробництва є сульфітовані плоди,

Варіант І Рівень комп’ютеризації – невисокий, керівництво орієнтується на посиле­ний контроль за чинни­ками формування витрат. Напівфабрикати на сторону не реалізуються. Процес виробництва здійснюється у стабільних умовах

Варіант ІІ Рівень комп’ютеризації – високий, керівництво особливих вимог до зміс­ту внутрішньої інформа­ції не висуває. Томатна паста використовується як для власного вироб­ництва соків у зимовий період, так і для реаліза­ції в якості готової про­дукції. Часто доводиться приймати рішення в неординарних умовах. Рі­вень конкуренції високий

Продовж. табл. 19

ягоди, фруктове пюре тощо. Напівфабрикати не використовують	Елементи системи
	Попередільний без­напівфабрикатний метод обліку за нормативними витратами. Калькулюван­ня на основі повної собі­вартості способом нако­пичення. Застосування одного робочого плану рахунків для цілей фінансового та управлінського обліку	Попередільний напівфаб­рикатний метод обліку фактичних витрат. Калькулювання на основі повної та неповної собі­вартості способом накопичення. Застосування двох робо­чих планів рахунків для забезпечення комер­ційної таємниці

3. Методи обліку витрат: позамовний, попроцесний

Сутність методів обліку витрат ґрунтовно викладена у виданому тексті лекцій [13]. Якщо уважно опрацьовувати нижчеподаний матеріал, то Ви зустрінетеся з абсолютно новим для Вас, а точніше з вищим рівнем інформації про системи калькулювання з урахуванням поняття «еквівалентні одиниці», з урахуванням впливу на методику розрахунку методів оцінки запасів.

Спочатку з’ясуємо сутність та сфери застосування позамовного методу обліку витрат.

Найбільш актуальним методом обліку витрат і калькулювання собівартості продукції в індивідуальних і дрібносерійних вироб­ництвах є позамовний метод, за яким об’єктом витрат є окреме виробниче замовлення, що відкривається на один або кілька однорідних виробів, які передбачено випустити протягом місяця (на вироби серійного і масового виробництва – поліграфія), або на кожний вибір, виготовлений у порядку індивідуального (разового) замовлення (кораблебудування, меблі), а також замовлення на виконання дослідних, експериментальних, ремонтних та інших робіт (аудит, консалтинг). Кількість виробів заздалегідь визначена.

У разі виготовлення великих виробів з тривалим циклом вироб­ництва замовлення відкриваються не на виріб у цілому, а на окремі технологічні й монтажні вузли відповідно до встановлення комплектації.

На кожне замовлення відкривається картка аналітичного обліку витрат, де зазначається найменування, тип і якість виробу, замовник і строк виконання замовлення, цехи-виконавці, планова собівартість і ціна. Вся первинна документація складається з обов’язковим зазна­ченням номерів (шифрів) замовлень.

Для узагальнення витрат та калькулювання собівартості також можуть використовувати відомість обліку витрат на замовлення, або замовлення-калькуляції.

При складних технологіях у виконанні замовлення можуть прий­мати участь декілька підрозділів підприємства. Тому для накопичення витрат застосовують відомість спеціальної форми:

Витрати цехів обліковуються за окремими замовленнями і статтями калькуляції, а витрати сировини, матеріалів, палива й енергії – за окремими групами. Витрати на виконання замовлення списують після його виконання.

Основними етапами віднесення витрат на конкретне замовлення є такі:

1. ідентифікація замовлення чи об’єкта витрат;

2. визначення прямих (основних) витрат за відомостями обліку витрат чи первинними документами;

3. вибір бази для розподілу непрямих (накладних) витрат щодо замовлення;

4. розрахунок ставки розподілу непрямих (накладних) витрат;

5. віднесення непрямих (накладних) витрат на замовлення за ставкою;

6. визначання суми прямих і непрямих витрат за замовленням.

Незавершене виробництво визначається сумою фактичних витрат за кожним незакінченим замовленням.

Із зарубіжної практики у національну прийшло поняття «нормальне калькулювання».

При «фактичному» калькулюванні використовують фактичні прямі матеріали, пряму зарплату та виробничі накладні витрати. При нор­мальному калькулюванні використовують фактичні прямі матеріали, пряму зарплату та виробничі накладні витрати, які були віднесені на замовлення за плановою ставкою розподілу накладних витрат, помноженою на фактичну кількість базового критерія. Це потрібно для оперативного одержання інформації про витрати.

Тепер з’ясуємо сутність та сфери застосування попроцесного методу обліку витрат.

Сферою застосування калькулювання за процесами є підприємства з однорідною за вихідною сировиною (матеріалами) і характером обробки масовою продукцією, під час виробництва якої переважають фізико-хімічні та термічні виробничі процеси. Перетворення сировини в готову продукцію відбувається в умовах безперервного та коротко­термінового технологічного процесу чи ряду послідовних виробничих процесів, кожний з яких або група яких є окремими переділами (фа­зами, стадіями). Прикладом є хімічна, лісова, металургійна, текстиль­на, цементна, шкіряна, харчова галузі промисловості. Після кожного переділу (стадії, фази) одержують напівпродукт – напівфабрикат, який можна здати на склад і за яким можна обчислити собівартість за кількісними, якісними і вартісними параметрами.

Витрати накопичуються, нашаровуючись у кожному новому процесі на витрати попереднього процесу

Фактична собівартість = Загальні понесені витрати : кількість вироблених одиниць готової продукції.

Але не у кожному процесі продукція може бути визнана готовою, оскільки відповідно до технології її створення на продукцію можуть бути використані всі матеріали і лише 80 % витрат праці, тобто на останньому етапі використовуватимуться тільки трудові ресурси.

Приклад 1.

23 «Витрати на процес А		23 «Витрати на процес Б»		Готова продукція
Д	К	Д	К	Д	К
ПМ – 1000	Передано з процесу А в процес Б	3000	Передано на склад	9000
ПЗ – 1000		ПМ – 2000
ВНВ – 1000		ПЗ – 2500
Об. – 3000		7500

Якщо виготовлено 1 000 од. продукції, то собівартість одиниці становитиме 9 000 / 1 000 = 9 грн.

У цьому прикладі відсутнє незавершене виробництво.

Про результати процес виробництва звітують, складаючи вироб­ничий звіт. Він включає дві частини – у натуральних одиницях і грошових Другу частину заповнює бухгалтер при обробці. Показ­никами звіту є рядки:

1. Залишки на початок.

2. Введено у процес, од.

3. Разом.

4. Передано у наступний процес.

5. Знаходиться у процесі на кінець місяця.

Розглянемо методику підрахунку еквівалентних одиниць.

Метою розрахунків є визначення витрат на одиницю, оскільки вони є базою для віднесення витрат на продукцію (напівфабрикат), що передається у наступний процес і на продукцію, яка знаходиться у залишку на кінець у попередньому процесі. Складність розрахунків зумовлена наявністю продукції, яка не пройшла всіх виробничих ета­пів. Тобто понесені витрати повинні бути віднесені як до завер­шеної, так і до незавершеної продукції. Розрахунки здійснюються шляхом використання (у знаменнику формули) еквівалентних одиниць.

Еквівалентна одиниця готової продукції – виміряна продукція з урахуванням ступеня готовності. Її визначають множенням кількості оброблених виробів на % їх готовності. Наприклад, якщо 1 000 од. знаходилося на кінець місяця у незавершеному виробництві, а % готовності за матеріалами становив 90 %, а за доданими витратам – 50 %, то кількість еквівалентних одиниць відповідно дорівнює 900 та 500. Зауважте, що розрахунки проведено за двома укрупненими гру­пами витрат і це тільки визначена кількість у натуральних одиницях.

Калькулювання за процесами здійснюється у п’ять етапів:

1. узагальнення даних про рух фізичних одиниць;

2. обчислення еквівалентних одиниць для кожної статті витрат (матеріали, додані витрати);

3. визначення загальної суми витрат на виробництво;

4. розрахунок собівартості еквівалентної одиниці готової про­дукції;

5. розподіл (віднесення) витрат між готовою продукцією, браком і незавершеним виробництвом.

Отже, для 5-го етапу необхідно знати собівартість еквівалентної одиниці. Для цього потрібно здійснити їх оцінку. Зазвичай вико­ристовують лише два-три з відомих Вам.

Розглянемо методи оцінки запасів при передачі в інший процес і незавершеного виробництва.

1. Метод середньозваженої – усереднює виробничі витрати з витратами незавершеного виробництва на початок.

Фактична собівартість одиниці = витрати незавершеного виробництва на початок + поточні витрати. Завершені одиниці + еквівалентні од. в незавершеному виробництві

2. Метод FIFO

Сутність – незавершене виробництво на кінець оцінюється за понесеними поточними витратами. Зверніть увагу на те, що еквіва­лентні одиниці включають:

• завершені одиниці в незавершеному виробництві на початок;

• одиниці початі та завершені обробкою протягом періоду;

• одиниці частково завершені на кінець періоду.

3. За стандартними витратами

Таблиця 20