Розрахунок коефіцієнта маржинального доходу

Показник	Виріб А	Виріб В
Коефіцієнт маржинального доходу (% у ціні)	9 : 36	= 0,25	18 : 60		= 0,30
Коефіцієнт маржинального доходу (% до обмежувального чинника)	9 : 10	= 0,90	18 : 25		= 0,72

Перевагу необхідно віддати виробництву виробу, що має вищий коефіцієнт на обмежувальний чинник, тобто виробу А.

Аналіз для прийняття рішення за умови декількох об межень здійс­нюють за допомогою лінійного програмування – математичного мето­ду, який використовується для оптимізації виробничої діяльності шля­хом розв’язання серії лінійних рівнянь наявних обмежень в три етапи: побудова моделі, вирішення моделі, аналіз вирішення.

3. Обґрунтування рішення щодо запасів і цін

3.1. Обґрунтування рішення щодо запасів.

Прийняття рішення такого типу означає, що знайдено відповіді на два питання «Скільки?» і «Коли?»

Система планування та контроль придбання, виробництва і ство­рення запасів визначають успіх підприємства. Метою управління запа­сами є – своєчасні поставки запасів, мінімізація витрат, пов’язаних зі створенням і зберіганням запасів.

Процедури управління запасами це:

• визначення оптимального рівня запасів,

• порівняння фактичних запасів з рівнем замовлення. Якщо фак­тичні запаси нижчі рівня замовлення, то готується відділом закупок вимога на придбання, замовлення на поставку постачальнику, опри­бутковуються придбані запаси і відпускаються у межах виробничих потреб.

Бухгалтеру зрозуміло, чому важливим в управлінні запасами важливим є підтримка оптимального рівня інвестицій у товарно-матеріальні цінності.

При системі безперервного обліку запасів деякі типи одиниць пере­раховуються щоденно і порівнюються із записами в книгах, вив­чаються розбіжності. Всі одиниці повинні бути перевірені щонай­менше раз у кожний звітний період.

Систему з постійним обліком запасів можна визначити як метод реєстрації залишків запасів після кожного одержання (відпуску) това­рів. Це дає можливість мати інформацію про залишки у будь-який час, не потребує закриття складів на інвентаризацію.

Основні завдання управлінського обліку запасів:

• правильна класифікація для цілей обліку та контролю;

• обґрунтування методу оцінки запасів;

• віднесення матеріальних витрат (прямо, непрямо до об’єкта витрат);

• розробка норм матеріальних витрат;

• контроль за витратами, пов’язаними з розміром запасу;

• обґрунтування економічного розміру замовлення;

• планування матеріальних потреб і контроль за витрачанням матеріалів.

Витрати на закупку не є релевантними, оскільки витрати на придбання одиниці запасу не змінюються. Витрати на замовлення – на оформлення документів і здійснення розрахунків, пов’язаних із замовленням. Вони однакові для віх варіантів створення запасів, не є релевантними, тому при визначенні ОРЗ враховуються тільки додат­кові витрати на розміщення замовлення. Релевантними витратами на замовлення запасів, виготовлених самим підприємством є витрати на переналагодження обладнання для випуску відповідної партії виробів. Релевантні витрати на зберігання (частина їх є нерелевантними: зарплата комірника, амортизація обладнання, оренда):

• додаткові витрати на страхування запасів;

• додаткові витрати на утримання складських приміщень;

• додаткові витрати на обробку матеріалів;

• втрати внаслідок знецінення запасів;

• можлива втрата прибуткових інвестицій.

Втрати через нестачу (дефіцит) запасів – можливі втрати через відсутність достатньої кількості запасів для задоволення виробничих потреб або клієнтів. Вони містять:

• втрачений дохід від продажу;

• штрафні санкції на несвоєчасну поставку замовникам ГП;

• понаднормативні втрати внаслідок заміни матеріалів дорож­чими;

• втрати внаслідок простоїв.

Отже, ОРЗ визначається тими витратами, на які впливає кількість запасів, або кількість зроблених замовлень. Чим більша кількість оди­ниць замовляється одночасно, тим менше замовлень необхідно зро­бити за рік, тобто зменшуються витрати на виконання замовлень. Однак, коли робиться менше замовлень, то збільшуються витрати на зберігання.

Оптимальний розмір замовлення – це той обсяг повторного замов­лення, при якому витрати на замовлення та зберігання є мінімаль­ними. При ОРЗ витрати на розміщення замовлення урівнюються з витратами на зберігання. Для визначення ОРЗ необхідно враховувати чинники цієї рівноваги: річна потреба в одиниці запасу, витрати на розміщення замовлення, річні витрати на зберігання, знижки за розмір партії, зв’язок з іншими запасами, які закуповуються в того ж постачальника.

Оптимальний економічний розмір замовлення (оптимальна партія) можна визначити: табличним методом, графічним, за допомогою формули.

Розрахунок оптимальної партії за формулою Вільсона:

(9.1)

де Q – оптимальна величина закупленої партії;

т – річний обсяг закупівлі товарів (сировини) матеріалів у кількіс­ному виразі (шт., т.);

о – затрати з обслуговування закупівель у разрахунку на одну партію;

k – ціна франко-склад покупця за одиницю товару (матеріалів);

r – витрати на складування у процентах від вартості середньо­річного виробничого запасу (у вигляді коефіцієнта).

3.2. Обґрунтування рішення щодо ціноутворення

Роль витрат при встановленні цін залежить від типу ринку, на якому діє підприємство (чиста конкуренція, монополістична конку­ренція, олігополія, чиста монополія). Наприклад, за умов чистої кон­куренції (ринок сировини) ціну визначає безпосередньо ринок, а підприємства лише обсяг виробництва цієї продукції. Але і при цих умовах важливо контролювати величину маржинальних витрат. Вони мають тенденцію до зниження до певної точки за рахунок ефектив­ності, а потім починають зростати за рахунок перевантаження вироб­ничих потужностей. За умов чистої конкуренції лінія маржинального доходу є горизонтальною (маржиинальний дохід дорівнює ціні на одиницю за всіх обсягів діяльності). Отже, поки маржинальні витрати менші за ціну, виробництво і збут є прибутковими. Коли маржинальні витрати перевищують ціну, то підприємство втрачає гроші на кожній одиниці.

Обсяг, що максимізує прибуток – це така кількість, при якій маржинальні витрати дорівнюють ціні

Отже, незалежно від типу ринку велике значення мають співвід­ношення ціни та обсягу.

Релевантність витрат для прийняття рішень щодо цін, вибір стратегії та моделі ціноутворення залежать від мети підприємства, результатів дослідження ринку та горизонту часу.

Уважно поміркуйте над наступним прикладом. Підприємство «Сигма» виробляє один вид продукції у трьох модифікаціях: модель для презентації, модель суперкласу і стандартна модель. Виробництво складається з двох стадій: І – виготовлення базового продукту (змін­ні витрати складають 6 грн), II – фінішна обробка і пакування. Отже, ціна реалізації на них буде різною.

Постійні витрати на рік становлять 100 000 грн. Розмір очікуваного (бажаного) за рік прибутку до сплати податку – 300 000 грн. Вироб­ничі потужності дозволяють виробляти 150 000 одиниць продукції.

«Сигма» одержала пропозицію від покупця на придбання 30 000 одиниць продукції, але не готової, а напівфабрикату (результат виробництва на першій стадії). Розрахуємо, якою повинна бути найнижча ціна для виконання цього замовлення (30 000 одиниць). Спробуємо прокоментувати інформацію щодо політики підприємства у зазначених обставинах.

Для наочності згрупуємо вихідні калькуляційні показники у гра­фи 1–3 аналітичної таблиці 48, внесемо у гр. 4, 5 інформацію марке­толога підприємства, розрахуємо розмір маржинального доходу на одиницю і на весь очікуваний обсяг реалізації.

Таблиця 48