Історія філософії

Ідеї Пірса розвиває американський філософ і психолог Уільям Джемс (1842-1910 pp.), який відстоював ідею єдності душевного життя. У теорії пізнання Джеме визнає виключне значення досвіду. Він звертається до конкретного — фактів, дійових актів, заперечуючи значення абстрактного, абсолютного начала, створюючи вчення радикального емпіризму. Істинність знання, вважає Джеме, — визначається тим, наскільки воно корисне для наших вчинків. Джеме абсолютує успіх, перетворюючи його не лише на єдиний критерій істинності ідей, але і на зміст поняття істини: у нього істина відкриває смисл моральної добродіяльності, а не повноту інформації про об'єкт пізнання.

Новий, «прагматичний» критерій істинності: істинне лише те, що відповідає практичному успіху дії, тобто є «вигідним». Адже єдиною реальністю є без­посередній чуттєвий досвід індивіда. Початковий матеріал досвіду «нейтраль­ний», але його елементи можуть виступати в процесі пізнання і як фізичне, і як психічне з метою практичної зручності. Думки людини, як і речі, склада­ються з відчуттів і вражень.

__________________________________________________________

У психології У. Джемс висунув концепцію «потоку свідомості» — ланцюга цілісних та індивідуальних психічних станів, що безперервно замінюють один одного і які відображають фізіологічні процеси в організмі. Сві­домість — це стан певної особи (тобто свідомість і самосвідомість завжди особиста). Постійна зміна свідомості є безперервною, і жоден з її станів не буває тотожним із будь-яким іншим. Джеме висуває на перший план принцип активності психічного життя та першість у ньому волі та інтересу. Психіка володіє життєвою, «функціональною» цінністю та є знаряддям біо­логічного виживання індивіда.

______________________________________________________________

Філософія, вважає Джемс, має сприяти не осмисленню начал буття, а ство­ренню загального методу вирішення життєвих проблем. Мета мислення поля-гає у виборі засобів, необхідних для досягнення успіхів, адже вісь світу, за словами Джемса, проходить через егоїстичні центри людини.

11.2. Інструменталізм

Найсильніший вплив на духовне життя США здійснив Джон Дьюї (1859-1952 рр.).Він висуває свій варіант прагматизму, який називає «інструмента­лізмом», у центрі якого — людина з її практичними проблемами. Завдання прагматизму — найкраще допомогти людині влаштуватися у світі. Дьюї вважає,

166

Розділ 11 • Прагматизм

що головна проблема сучасності — встановити правдиві відношення між досяг­неннями науки та людськими цінностями.

________________________________________________________-

Сутність «інструментального методу». В сучасному світі, говорить Д. Дьюї, постійно відбуваються зміни та виникає дещо непередбачене, поряд із еле­ментами стабільності виникають труднощі та проблеми. Людина потрап­ляє в серію неочікуваних ситуацій, де наш світогляд обмежений умовами, які склалися на даний момент і вимагають прийняття швидкого рішення. У цих умовах звички вже не працюють, і, щоб вийти з цього становища, ми повинні звернутися до більш ефективного інструмента регуляції нашої поведінки. Таким інструментом є інтелект. Його роль полягає в тому, щоб невизначену, проблематичну, сумнівну ситуацію перетворити на визна­чену, вирішену. При цьому ідеї, теорії покликані виступити в ролі життєво необхідних інтелектуальних інструментів.

Проблематична ситуація становить певну єдність суб'єктивного й об'єк­тивного. Вона сумнівна через те, що викликає в нас вагання; вона проб­лематична тому, що, опинившись у важких для нас обставинах, ми зму­шені вирішувати проблему: як змінити ці обставини, цей стан справ на краще; ситуація буде невизначена, адже ми ще не знаємо, як нам діяти. Для перетворення проблематичної ситуації на вирішену необхідно дізна­тися про об'єктивні властивості явищ, які становлять ситуацію, і закони, за якими вони змінюються.

________________________________________________________

Позаяк всі цінності знаходяться не поза досвідом, а лише в ньому, завдання пізнання полягає у винайденні засобів перетворення досвіду відповідно до люд­ських потреб. Надійність, сталість, вірогідність слід шукати не в тому бутті, яке відбулося, а в самих засобах перетворення. Пізнавальна активність — це діяльність, спрямована на змінення вихідного матеріалу та створення об'єкта пізнання. З точки зору інструменталізму знання є спрямованою зміною всере-' дині світу, а об'єкт знання є створеним, екзистенціально виробленим.

Істину інструменталізму Дьюї визначає як корисність або як дієздатність ідеї. Ідея істинна лише тоді, коли вона виявилася корисною для вирішення даної специфічної проблеми, якщо здійснене на її основі перетворення си­туації закінчилося очікуваним успіхом. Отже, істинні ті концепції, ідеї та теорії, що є результативно-вигідними, плідно працюють у життєво важливих обстави­нах, ведуть до досягнення прагматичних цілей. Але засоби повинні бути не суб'єк­тивними та свавільними, а відповідати характеру проблеми; поставленої мети. Дьюї прив'язує істину до тієї ситуації, в якій вона з'явилась, і не вважає мож­ливим поширити її повноваження за межі цієї ситуації.

Інструменталізм виключає можливість теорії як знання загального, знання законів. У яких значеннях не трактувалося б знання в інструменталізмі Дьюї, зрозуміло, що воно завжди є знанням часткового, а процес «дослідження» щоразу повинен починатися спочатку. Єдиний процес людського пізнання

167