4.4.Типологія людини

Особливу увагу проблемі аналізу типологічних рис людини приділив М. Бердяєв, який писав: «Особистість же є категорія духовна, а не натура­лістична, вона належить плану духу, а не плану природи, вона утворюється проривом духу в природу. Людина може мати яскраву індивідуальність і не мати особистості. Є досить освічені люди, досить своєрідні, які разом із тим без-особистісні, не здатні до того опору, до того зусилля, якого вимагає реалі­зація особистості».

Як родова істота, людина конкретизується в реальних індивідуальних, особистісних проявах, в унікальності свого буття.

Людина — це загальне поняття, в ній поєднується два головні начала — біологічне та соціальне. Всі представники роду людського, незалежно від раси, статі, віку, здібностей, соціального становища, долі тощо підпадають під це загальне визначення.

Поняття «індивід» визначає окрему людину як представника вищого біо­логічного виду Homo sapiens і як одиничного, окремого «атома» соціальної спільноти. Воно характеризує людину з точки зору її окремішності й уособле-ності: кожний індивід має право на свою специфіку — це його природна обдарова­ність, розвинута в процесі соціалізації. Індивід як особлива одинична цілісність характеризується низкою властивостей: морфологічною і психофізіологіч­ною організацією, стійкістю у взаємодії із середовищем, активністю. Індивід — це окремий представник людського роду, якому властиві неповторні при­родні та соціальні якості. Поняття «індивід» є лише першою умовою визна­чення предметної галузі дослідження людини, що містить можливості по­дальшої конкретизації із зазначенням якісної специфіки поняття «осо­бистість».

Поняття «індивідуальність» розкриває людину як самобутнього індивіда в його неповторній здатності бути собою. Поняття індивідуальності суттєво конкретизує поняття людини й індивіда, але недостатньо охоплює свідомо-вольову якість людини.

Поняття «особистість» акцентує увагу на соціально значимих рисах люд­ського індивіда. Особистість — це суспільний індивід, який має багато соціально значимих якостей, що утворюють стійку систему. Ця система динамічна,

312

рухлива і водночас відносо стійка. Отже, особистість, являє собою системну якість. Вона здобувається індивідом під час практичної діяльності та спілку­вання. Особистісні якості індивіда похідні від його способу життя і самосві­домого розуму. Особистість — це завжди духовно розвинута людина.

У понятті «людський організм» підкреслюється його біологічне на­чало, в по­нятті «людина» — її біосоціальне начало, а в понятті «особи­стість» відобра­жаються насамперед інтегративні соціально-психо­логічні особливості індивіда: світогляд, самооцінка, характер, почут­тя власної гідності, ціннісні орієнтації, принципи способу життя, мо­ральні й естетичні ідеали, стиль мислення тощо. Поняття «осо­бистість» конкретніше і змістовніше, ніж поняття «індивід».

Особистість — це кінцевий результат розвитку соціального і біологічного начал людини. Разом із тим він не зводиться до тілесних, а також різнома­нітних соціальних проявів особистості. Особистість — це замкнена в собі цілісність, а біологічні та тілесні прояви — це атрибути, що виконують дуже важливу роль в її генезі. Тому особистість інтегрує в собі в єдину цілісність — і біологічне, і соціальне, і психологічне в людині. Особистість немовби увін­чує, робить стійким соціальні і біологічні сили людини. Необхідними умо­вами формування особистості є тілесна організація, самосвідомість і соціаль­ний спосіб життя, а головний вияв особистості — світогляд. Він — внутрішня духовна стихія, яка в широкому смислі визначає: чим живе людина, що вона вважає для себе найсвятішим і дорогим, як вона живе, як служить цій свя­тині. Впізнати особистість в людині — означає дізнатися про її душевний стан, думки, почуття, бажання, її ціннісні орієнтації, віру та переконання.

Суб'єктивно (для індивіда) особистість виступає як образ його «Я». Саме цей образ є основою внутрішньої самооцінки і являє собою те, яким ба­чить себе індивід у сучасному і майбутньому. При цьому особистість оцінює себе і безпосередньо, і опосередковано — через оцінки інших. Процес зіставлення образу «Я» з реальними життєвими обставинами є ґрунтом для самовиховання, тобто для постійного процесу вдосконалення, розвитку власної особистості.

__________________________________________________________________

Кожна людина потенційно має можливості стати особистістю, але не кожна нею стає. Формування особистості — це шлях виявлення в індивіда непов­торно-унікальних рис, що вимагає від нього продуктивної активності — постійної корекції своїх дій, поведінки, вчинків. А це у свою чергу викликає необхідність розвитку самооцінки, пов'язаної з розвитком самосвідомості. Сукупність самосвідомості та самооцінки утворюють той духовний стри­жень, навколо якого складається неповторний за багатством і різноманіт-

313

ністю найтонших відтінків унікальний образ особистості, властива лише їй специфіка.

Інтегративним ядром духовного світу особистості, його регулятивним центром виступає «Я». Це внутрішньосоціальна якість особистості, феномен психіки, воно визначає характер, сферу мотивації, зіставлення своїх інте­ресів із суспільними, основу формування переконань, ціннісних орієнтацій. «Я» — основа формування соціальних почуттів людини: власної гідності, обов'язку, відповідальності, совісті, морально-естетичних принципів тощо. «Я» — це найвищий, регулятивно-прогнозуючий, духовно-смисловий центр особистості.

314

• Розділ 4 • Антропологія

навчальний тренінг

Основні терміни і поняття

Філософська антропологія, соціальне, біологічне, людина, індивід, індиві­дуальність, особистість, антропосфера, сомоїзм, суб'єктивне, свобода, смерть, сенс життя, філія, агапе, прагма, етизація, наявне і потенційне існування.

Контрольні запитання і завдання

1. Що вивчає філософська антропологія?

2. У якому співвідношенні знаходяться біологічне, психічне і соціальне в людині?

3. Які визначальні характеристики розуміння людини в античності?

4. Визначте основні риси людського буття в сучасній філософії.

5. Що таке «наявне», «потенційне» і «нетерпиме» існування людини?

6. Охарактеризуйте основні модуси виявлення людини в процесі історії суспіль­ ства.

7. Визначте сутність людини як об'єкта і як суб'єкта.

8. Що таке «смерть» і «безсмертя» людини?

9. Охарактеризуйте сутність модусів «віри», «надії», «любові».

10. У чому полягає сутність взаємовідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість» ?

Першоджерела

1. Бубер М. Проблема человека. — К., 1998.

2. Кассирер 3. Опыт о человеке. Избранное. — М., 1998.

3. Мунье Э. Манифест персонализма. — М., 1989.

4. Унамуно М. О трагическом чувстве жизни. — М., 1996.

5. Франк С. Реальность и человек. — СПб., 1997.

6. Хуземан Ф. Об образе и смысле смерти. — М., 1997.

Рекомендована література

1. Александров И. Космический феномен человека. — М., 1999.

2. Гуревич П. Философская антропология: Учеб. пособие. — М., 1997.

3. Никитин Е. Феномен человеческого самоутверждения. — СПб., 2000.

4. Смирнов И. Человек человеку — философ. — СПб., 1999.

315