Розділ 7 • Модифікація позитивізму

Важливе поняття неопозитивізму — конвенція (від лат. conventio — згода). Під нею слід розуміти, що поняття науки — закони, категорії — мисляться як результат договору між ученими, результат згоди, а об'єктивна істина — псевдопроблема. Вчені вільно, за домовленістю приписують певний зміст і зна­чення вихідним поняттям, знакам, правилам оперування ними.

На підставі цього виникає «логічний синтаксис», в основі якого — конвен-ціалізм. Суть його в тому, що кожен логік може побудувати «власну логіку», тобто вибрати таку форму мови, таку систему «аксіом» і правил побудови, яку забажає, оскільки вся діяльність — не більше як мовна «гра» за довільно вибраними правилами.

Неопозитивісти акцентують увагу на змістовно-смисловому тлумаченні мовних форм. Цей підхід одержав назву «логічної семантики». Звідси завданням філосо­фії є логічний аналіз мови науки. Філософія має вивчати, як правильно та несупе-речливо будувати висновок, яка логічна структура наукової системи. Філо­софія — це «терапія» мови. Філософ — це «лікар» мови науки.

Звідси виділилися три сфери відношень: прагматика (відношення мови до того, хто її вживає); семантика (відношення між мовою і тим, що нею визначається); синтаксис (відношення між мовними висловлюваннями). Все це отримало назву семіотики. Предметом аналізу стали значення слів і знаків загалом, логічні лінгвістичні та психологічні проблеми, які мають важливе наукове та практичне значення.

Неопозитивізм еволюціонував від аналізу мови науки до аналізу буденної мови та від заперечення філософії до використання аналітичного методу для більш або менш змістовного аналізу власних філософських проблем (мето­дів моделювання, системно-структурного аналізу тощо).

7.4. Постпозитивізм

Постпозитивізм — це певна позиція в осмисленні філософських проблем, які виникають у зв'язку з розвитком наукового знання. Прибічники постпози-тивізму багато в чому не згодні між собою, критикують застарілі уявлення неопозитивізму, але зберігають з ним спадкоємність. Основну увагу приділяють раціональним методам пізнання.

Англійський філософ і соціолог К. Поппер (1902-1994 pp.), розвивав ідеї кри­тичного раціоналізму — теорію зростання наукового знання. На противагу як скептицизму, так і догматизму Поппер висунув принцип фаллібалізму — ви­знання принципової гіпотетичності будь-якого наукового знання. Процес нау­кового пізнання він розглядав як неперервний критичний діалог між різ­ними типами наукових теорій. Заперечуючи принцип об'єктивної істини,

131

Історія філософії

теорія критичного раціоналізму, по суті, приходить до визнання плюралізму істин, суб'єктивного характеру знання.

На противагу принципу верифікації К. Поппер висуває принцип демар­кації — відмежування наукового знання від ненаукового. Запровадивши принцип фальсифікації, він визнає принципове заперечення будь-якого науко­вого твердження: в науці наукове те, що може бути запереченим.

_________________________________________________________

До постпозитивізму належать також концепція наукових революцій

Т. Куна; методологія науково-дослідних програм І. Лакатоса; «раціоналіс­тична антропологія» Дж. Агассі; концепція У. Селларса та багато інших. Постпозитивісти створюють різні образи науки на шляху її розвитку, обмір­ковують специфічні проблеми, які з'являються в рамках тієї чи іншої кон­цепції, пропонують різні вирішення методологічних проблем. Разом із тим постпозитивісти відходять від орієнтації на символічну логіку та зверта­ються до історії науки. Вони турбуються про відповідність своїх побудов реальному науковому знанню та його історії.

________________________________________________________

Американський філософ П. Фейєрабенд — прибічник тези про неспівмірність теорій, для яких характерні різні поняття та концепції. Плюралізм повинен пану­вати не лише в політиці, але й в науці. Критерії раціональності не абсолютні, вони відносні, але якщо немає жорстких критеріїв науковості, то цілком при­родно припустити зв'язок наукових фактів з ненауковими. Останні впливають на науки та володіють самостійною цінністю. Наука, філософія, релігія і навіть магія — всі доцільні, всі володіють самостійною цінністю.

Філософ Т. Кун вважає, що в розвитку наукового знання особливу роль віді­грає діяльність наукового співтовариства. Визначальне значення належить не нормам логіки, методології, а парадигмі, тобто сукупності переконань цін­ностей, технічних засобів, прийнятих науковим співтовариством, які забезпе­чують наукову традицію. Парадигма за своїм змістом ширша за теорію та науково-дослідні програми. Якщо певна парадигма безмежно панує, то це період нормальної науки. Зруйнування парадигми призводить до наукової революції. Кожна парадигма не універсальна, володіє своїми критеріями раціональності. Парадигми неспівмірні одна з одною, між ними немає безпосередньої логіч­ної спадкоємності. Нова парадигма відміняє стару.

__________________________________________________________

У постпозитивізмі головною проблемою філософії науки стає розуміння розвитку наукового знання. Це призвело до зміни широкого кола проблем філософії науки. На відміну від логічних позитивістів, їх цікавлять проб­леми: як виникає нова теорія? як вона домагається визнання? чи мож­ливе розуміння, комунікація між прихильниками альтернативних теорій? та ін.

132