Розділ 2 • Гносеологія

Визнаючи принципову можливість пізнання, скептицизм виражає сум­нів у достовірності знань. Як правило, скептицизм «розквітає» в період зміни парадигм, цінностей, соціальних систем тощо, коли щось, що вважалося раніше істинним, у світлі нових даних науки та практики виявилося хибним. Психологія скептицизму така, що він починає заперечувати не лише те, що віджило своє, але й усе нове, що з'явилося. В основі цієї психології знахо­диться не дослідницька віра в силу людського розуму, а звичка до одного разу прийнятих на віру принципів.

Як доктрина скептицизм принижує практично-пізнавальні можливості людини. Прагнучи до знань, людина керується девізом: «Я не знаю, що це таке, але сподіваюсь дізнатися». Агностик же стверджує «Я не знаю, що це таке, і ніколи не дізнаюся». Примітивний скептицизм (як і сліпий догма­тизм), властивий для людей примітивних. За словами Ф. Ларошфуко, люди недалекі як правило засуджують все, що виходить за межі їхнього світогляду. Але в розумних межах скептицизм корисний і навіть необхідний. Особливо у формі пізнавального прийому — сумніву, який є важливим кроком до істини. Сумнів руйнує старі догми, він — важливий компонент розвитку науки. Немає пізнання без проблем, але і немає проблем без сумніву. Неуч, невіглас або стверджує, або заперечує; вчений — сумні­вається. На думку В. Гейзенберга, у світі більше незрозумілого та неяс­ного, і лише дуже маленька його частина видається зрозумілою.

Насправді глибокий мислитель завжди сумнівається, оскільки розуміє, що як би багато не пізнало б людство, але буття нескінченно породжує нові і нові проблеми. Дійсність виходить за межі будь-якого знання. У філо­софії (як і в науці) не може бути категоричних та остаточних суджень. Нескінченність світу з його таємницями зобов'язує нас бути скромними й обережними у своїх судженнях. Справжній учений занадто багато знає, щоб поділяти надмірний оптимізм тих, хто вважає себе всезнаючими. Ми достовірно знаємо лише відносно прості речі. Розумний філософський сумнів, здоровий скептицизм, тобто прагнення ретельно все розглянути, дослідити, по суті не суперечить і оптимістичному погляду на пізнання.

_______________________________________________________________________________

Життєве (житейське) пізнання та знання ґрунтується насамперед на спо­стереженні і кмітливості, воно має емпіричний характер і краще узгоджу­ється із загальновизнаним життєвим досвідом, ніж із абстрактними науковими побудовами. Значимість житейського знання не варто применшувати: здо­ровий глузд виявляється іноді проникливішим, ніж розум ученого. Таке знання є важливою орієнтаційною основою поведінки людей, їх взаємостосунків між собою та природою. Ця форма знання розвивається і збагачується з прогресом наукового та художнього пізнання, вона тісно пов'язана з «мо­вою» людської культури в цілому.

Типи пізнання обумовлюють виникнення й існування різних видів знання.

265