Розділ 1 • Онтологія

буття — її продукт. У Г.В.Ф. Гегеля ототожнене мислення та буття проходить стадії розвитку — від невизначеного, абстрактного буття до Абсолютного Духу.

Різні філософські культури породжують різні онтології. Тому їх можна розглядати як семантичне ядро культури, що утворює змістовний каркас світу. Сучасна людська цивілізація, яка виросла з раціоналізму Нового часу, переживає кризу. Постала потреба «олюднення» життя. Тому в концепціях сучасної філософії акцент робиться на бутті насамперед як на людському існу­ванні: буття є наше життя. Для В. Дільтея, наприклад, дійсне буття — цілісне життя. У М. Гайдеггера проблема буття має сенс лише як: проблема людського буття, проблема граничних основ людського життя. В екзистенціалізмі людське буття — це одухотворене буття СМ. Бердяєв). Головне в ньому — усвідомлення своєї тимчасовості, постійний страх перед останньою можливістю — можли­вістю не бути (смертю), а отже, усвідомлення безцінності своєї особистості. «Таїна буття» (Т. Марсель) випливає з обмеженості розуму того, хто мислить.

У кожного філософа своє розуміння буття, яке залежить від вибору пред­метно-змістовних каркасів міркувань, які ніколи не можуть бути завершені. Але під час їх сумісної творчої діяльності виникає філософська онтологія, яка є сукупністю теоретичних обгрунтувань та інтерпретацій будови, походження та розвитку оточуючої дійсності, існування сущого у світовій цілісності.

1.1.2. Види буття

Буття є тим, чим воно може бути, але не все те, чим воно є. Буття у філо­софії — це система ідей про суще, яке розпадається на модуси: (від лат. modus — міра, спосіб).

Буття в собі — це об'єктивна реальність, у її потенції — у пасивності та відокремленості від суб'єкта. Це буття можливого, і раціональна наука не завжди може дати знання про реальність, яка завжди багатша за науку.

Модус буття для себе — це весь універсум, що охоплює все суще, яке, підко-рюючись природним зв'язкам, розвивається за іманентними (внут­ріш­ньо при­сутніми) законами. Буття, з позицій сущого, освоює те, що спира­єт­ься на від­чуття життя, здоровий глузд. Разом поняття об'єкта як буття в собі та буття для себе вводять образ самодостатньої, універсальної зовніш­ньої предметності, яка виявляється матерією суб'єктивної діяльності.

Модус буття для іншого — це актуальна онтологія, яка розглядається під кутом зору здійснюваних предметних можливостей. Вона розцінюється як нето­тожна об'єктивній реальності певна її частина, яка виступає компонентом конкретно-історичного досвіду та збігається з об'єктом. Найважливішою озна­кою об'єкта в такому розумінні є «взаємодія»: існуюча незалежно від суб'єкта річ стає об'єктом, оскільки знаходиться з ним у реальній взаємодії. Це буття належного, воно розкривається в змісті, закономірностях, принципах, методах

223

Систематичний курс філософії

науки та різних учень. Об'єднує ці модуси категорія існування (як основа): на противагу «царству тіней» різноманітні форми буття визнаються існуючими.

Розподіл буття на модуси дозволяє виявити його конкретні види. Цей розпо­діл має давню історико-філософську традицію. У антології /. Канта реальність поділяється на емпіричну, трансцендентальну та трансцендентну; в релігійній філософії — на реальність творчу (Бог) і природну (створену). У сучасній філософи К. Поппер розділяє буття на три рівні: матеріальне буття поза нами; світ психіки як суб'єктивне буття; світ об'єктивного духу, тобто надособистісна свідомість. За­галом буття дійсно передбачає ці три рівні (хоча, можливо, ними не обмежується).

Наш досвід має справу лише з визначеним буттям, із його конкретними процесами: механічними, фізичними, хімічними, соціальними, геологічними, біоло­гічними. Оскільки в їх рамках здійснюється диференціація на нескінченну множину більш конкретних форм, то з повним правом можемо говорити про об'єктивну матеріальну реальність.

Але не все існуюче є матеріальним або являє собою елементарні психічні прояви, які можуть бути пояснені на рівні фізіології. Духовна реальність — не менша реальність, ніж природа поза нами. Духовність у вигляді мислення породжує кожний акт інтелектуальної діяльності. Людська думка реальна, але ця реальність духовна; всім феноменам свідомості притаманний суттєвий смисл. Художній образ, музичний звук, філософська ідея — це реальність чи ні? Реаль­ність, але реальність духовна. Наприклад, кожний міф і кожна казка мають не лише розважальний характер, але й певний таємний смисл. Як продукт людської фантазії та форма творчості — це справжня духовна реальність у її образно-символічному вираженні.

______________________________________________________________________________

Проблена буття, реальності чого-небудь — це фундаментальна світо­глядна та методологічна проблема. Справа в тому, що об'єктивну реальність у всьому її обсязі та способах виявлення ми не здатні охопити власним мисленням. Критерій реальності не можна звести і до критерію чуттєвої вірогідності. Наприклад, екстрасенсорні феномени, пов'язані з «випромі­нюванням» живими системами енергії й інформації, для багатьох через свою незвичність є загадковими, таємничими. Але спостереження та досвід свідчать, що ці явища існують. Отже, вони реальні у своєму бутті. Можна ска­зати, що уявлення про надприродний характер цих феноменів обумовлю­ється не їхньою сутністю, а помилковим її розумінням.

______________________________________________________________ За розглянутими видами духовної реальності так чи інакше можна здогада­тися про потаємну реальність, яка з часом може стати відкритою, досяжною або залишитися в позадосвідній сфері. Тому можливий історичний підхід до розме­жування реальності. Тоді буття містить актуально суще, нескінченні потенції та нескінченні сліди минулого. Вихідним пунктом розгляду буття як історичного є культура — сфера теоретично та практично засвоєної природи, а також світ духовної реальності.

224