Розділ 1 • Предметне поле філософії, її сенс і призначення

Але існують загальні питання, які розкривають характер філософського мис­лення. У першу чергу це питання про першооснову буття. Слід враховувати, що кожна філософська система є цілісною концепцією, її автор не абсолютизує своєї позиції, але в історії філософії виділилися тенденції матеріалізму та ідеалізму. Не слід цей поділ вважати прерогативою марксизму, оскільки ще Г, Лейбніц у XVII ст. називав Епікура найбільшим матеріалістом, а Платона — найбільшим ідеалістом. Класичне визначення обох напрямів дав видатний німецький філософ-романтик кінця XVIII — початку XIX ст. Ф. Шлегель, який під матеріалізмом розуміє пояснення світу з первинної буттєвості речей, а під ідеалізмом — виведення всього з одного духу, який підкорює матерію.

Філософське значення термінів «матеріаліст» та «ідеаліст» не слід сприймати в їх примітивно-буденному розумінні. У своїх конкретних проявах матеріалізм та ідеалізм неоднорідні, тому мають різні форми. Матеріалізм Давньої Греції — початкова форма, в межах якої предмети та навколишній світ розглядають самостійно. Дійсність складається з матеріальних утворень і елементів (Фалес, Анаксімен, Геракліт, Демокріт та ін.). Метафізичний (механістичний) матеріа­лізм Нового часу ставить завдання вивчення природи. Але вся багатоманітність її властивостей та відношень зводиться до механічної форми руху матерії (Г. Галілей, Ф. Бекон, Дж. Локк, Ж. Ламетрі, К. Гельвецій, Дж. Толанд та ін.). У діалектичному матеріалізмі матеріалізм та діалектика виступають в органіч­ній єдності (К. Маркс, Ф. Енгельс та ін.).

1.7.Релігія і філософія: тотожність і відмінність

Важливе значення у виявленні сутності та специфіки філософського знання має характеристика його співвідношення з релігією. Філософія і релігія є різними формами світогляду. Але їх об'єднують спільні світоглядні питання, на які вказував /. Кант. Обидві форми суспільної свідомості будують свою кар­тину світу, виявляють смисл світу і сенс життя, пропонують певну систему цінностей. Для філософії і релігії є спільним об'єкт вивчення і прагнення — Абсолют. Але розуміння його різне, що робить відмінними способи побудови картини світу, а також ієрархії цінностей, функцій у культурі.

Релігія має свою специфіку, яка обумовлюється її основним елементом — культовою системою — системою обрядових дій, спрямованих на встанов­лення певних відносин із надприродним. Світоглядні конструкції як складові культової системи набувають характеру віровчення, стають основою формаль­ної регуляції, регламентації, впорядкування і збереження звичаїв, норм, традицій. За допомогою обрядовості культивуються почуття любові, доброти, терпимості, милосердя, справедливості тощо, які стають особливо цінними, якщо пов'я­зані зі священним, надприродним.

27

Історія філософії

У певному плані релігія відіграє позитивну роль, адже її основна функція полягає в тому, щоб допомогти людині подолати історично мінливі, відносні аспекти її буття і досягти абсолютного, вічного, божественного. Як зазначав Платон, «очі людини, зосереджені на величі неба, прекрасніші за небо». У духовно-моральному аспекті «укорінення» людини в традиційному розумінні прояв­ляється в наданні нормам, цінностям та ідеалам характеру абсолютного, незмін­ного, незалежного від кон'юнктури просторово-часових координат людського буття, соціальних інститутів тощо.

Релігійний світогляд спирається на традиції, внутрішній досвід віруючих, а головне, авторитет священних книг. Філософський світогляд при побудові картини світу спирається на досвід, наукове обгрунтування, прагнення до за-гальнозначимості. У філософії ставляться під сумнів навіть незаперечні тверд­ження здорового глузду.

В ієрархії цінностей філософського світогляду найвище місце займає цінність свободи пізнання істини. Навіть якщо філософ знаходить докази на користь релігійної віри, він не може, не відмовляючись від самого філо­софствування, відмовитися від свого права поставити ці основи під сумнів, усвідомити, що він приймає за істину.

У релігійному світогляді акт пізнання відбувається через його розвиток в рамках відповідності певним морально-етичним принципам. Розуміння і знання в релігії відіграють підлеглу, залежну роль. У християнстві вище розуму стоїть віра і любов, в іудаїзмі — страх і віра, в конфуціанстві — ритуал.

Релігійний світогляд дає відповіді на смисложиттєві питання, засновані на авторитеті надприродного, надлюдського, оскільки головною ознакою релі­гії є емоційна віра в надприродне і спілкування з ним. Релігія з позиції теології (богослов'я) одержує надприродний, надлюдський, надсоціальний статус. Вона є силою, яка зв'язує людину з Божественною сутністю. Цей зв'язок здійснюється насамперед через особливий спосіб духовного пізнання — релігій­ний досвід. У найзагальніших рисах релігійний досвід можна визначити як пере­живання, пов'язане з почуттям реальної присутності в нашому житті, в бутті всіх людей і всього Всесвіту Вищого начала (Абсолюту), яке спрямовує і робить осмисленим як існування Всесвіту, так і власне існування людини. У досвіді релігійного спілкування людина підкоряється Божественній Волі, яка не може бути пізнана, не підлягає дослідженню і не вкладається в рамки причинного пояснення. Акт пізнання Божественної Волі, Божественного Замислу в релігії обов'язково передбачає особистісне перетворення віруючого у велику ро­боту душі над цим перетворенням. Прагнення людської душі до рідної, але переважаючої Божественної субстанції є закономірним.

Філософія, спираючись на методологію науки, виходить за межі релігій­ного досвіду. Вона прагне пояснити всі явища і процеси дійсності з позицій виявлення її загальних принципів і законів, визначення «сутності» речей, процесів і явищ. У філософії завжди відбувається рух одного питання до ін­шого, а відповіді на ці питання не тільки не задані, а й здебільшого і недосяжні. У релігії ж відбувається рух від відповіді до відповіді, він супроводжується забо-

28