Систематичний курс філософії

і був визнаний міф, відправна точка пізнання світу. Людська культура постала невичерпним потоком міфологічних образів. Міф одержав статус універсаль­ного засобу компенсації трагедій людського існування, засобом створення пев­ної надсоціальної культури, за допомогою якого генії отримують владу над натовпом в ім'я загального блага культури.

В елітарних теоріях культури продовжується покладена позиція. У свій час Ф. Ніцше оголосив злом вторгнення в культуру мас. Функція еліт — стриму­вати процес профанації культури. Лише люди еліти здатні розір­ва­ти «вічний круговорот» руху культури в замкненому просторі застиглих форм. Каста «людей-панів» призначена творити майбутнє, давати смисл Землі, оскільки немає богів, на яких людина могла б перенести відпові­дальність за творення. Оскільки людський розум здатен утвердитися лише в абсурдності життя, то людям у культурі потрібен міф, який легко вирішить питання про сенс буття, непідвладний для розуму (ratio).

На думку М.О. Бердяєва, «культура заснована на аристократичному прин­­ципі, на принципі якісного відбору. Творчість культури в усіх сферах прагне досконалості, досягнення вищої якості. Так у пізнанні, так у мистецтві, так у виробленні душевного благородства та культури людських почуттів».

У «філософії життя» розвивається ідея міфу як вихідного пункту пізнання світу, джерела цінностей. Ніцше, заперечивши християнський міф як хиб­ний, створює ідеал «надлюдини», який істотно вплинув на свідомість люд­ства в XX ст.

7.2.3.Соціальний вимір культури

Соціологічний аспект аналізу культури поданий у працях багатьох мис­лителів, де вона розглядається як цілісне утворення, — складна ієрархічна система культурних і соціальних систем.

Теорію суперсистем культури сформулював відомий соціолог П. Соро­кін. Він виділив її три основні типи, що лежать в основі суперсистеми: чуттєвий, для якого властиве безпосереднє сприймання навколишнього світу; ідеаціональ-ний, для якого характерний раціональний підхід до дійсності; ідеалістичний, що ґрунтується на інтуїтивістському методі пізнання. Кожна форма культур­ної суперсистеми, зокрема мова, мистец­тво, мораль, релігія, філософія тощо, має свою першооснову, яка складає матеріальне й ідеальне начала. Саме ці на­чала визначають тип культури і відповідний йому світогляд. Культурну систему П. Сорокін розглядає як вихідний і вирішальний фактор соціального роз­витку, що здійснює визна­чальний вплив на появу, існування і структуру со­ціальних груп (систем), а не навпаки.

П. Сорокін відкидає концепцію локального розвитку культур, оскільки вони взаємопов'язані. Контакти між культурами були завжди і стають нині

426

Розділ 7 • Філософія символічного світу

інтенсивнішими. Це зумовлено і тим, що розвиток науки, філософії, моралі, релігії, мистецтва, як правило, пов'язаний із досягненнями культури минулого. Вся історія соціокультурного світу проявляє себе як завжди нова, невичерпна у своїй творчій здатності, різноманітності, перетвореннях і відмінностях у будь-який момент свого існування. У кожній сфері культури часто нова система за­мінює віджилу. Певні стилі в мистецтві (наприклад, готична архітектура) виник­ли, розвивалися, досягли повного розквіту і тоді, вичерпавши свої можливості, зупинялись або муміфікувались в епігонських повтореннях, або гинули, давши простір новому стилю. Те саме властиве також іншим сферам культури, у тому числі економічній політиці, соціальній організації суспільства тощо.

Аналіз динаміки культури приводить П. Сорокіна до висновку, що нинішня пануюча матеріальна суперсистема поступово замінюється релігійним, ідеаліс­тичним типом культури. Занепад сучасної західної культури створює можливість появи іншої культурної системи. Прихід нової суперсистеми, зумовлений дією «принципу іманентних змін», означатиме народження нової культури, що здатна виправити, якось оновити ту систему культури, що деградує. Цикл культурних процесів відбувається у власному колі, відірвано від суспільної практики. Врешті-решт, на думку П. Сорокіна, одні ідеї породжують і замінюють інші.

Теорія кризи культури. Увагу багатьох дослідників привертає криза сучас­ної західної культури. Г. Маркузе і Т. Адорно пов'язують виникнення кризи з такими сутнісними характеристиками культури, як репресивність і раціональ­ність. Руйнування традицій, раціоналізм, проникнення наукових методів пізнан­ня в усі сфери знання не лише підірвали, на думку Г. Маркузе, основи діяль­ності й емоційний світ людини, а й «заглушили» утопію, фантазію, спричинили кризу віри. Усе це спричинило появу глибоких внутрішніх суперечностей у сфері культури.

Основною суперечністю культури вважається суперечність між високою (елітарною) і низькою (масовою) культурами. Теоретично обґрунтувати виник­нення цієї суперечності і розкрити її сутність намагався іспанський філософ X. Ортега-і-Гассет. У своїй книзі «Повстання мас» він протиставив культуру еліти як творця духовних цінностей, і культуру мас як споживача культури. Споживаючи духовні цінності, народ перетворює справжню культуру в «ши­рокий вжиток», що дістав назву «масова культура». Остання має утилітарне призначення і є бездуховною за своїм змістом. Вторгнення масової культури у сферу елітарної, високої розцінюється як наступ «варварства в культурі», або «контркультури». Аналізуючи внутрішньокультурні суперечності, вчений протиставляє науку та культуру. Серед різноманітних видів духовної діяль­ності людей найбільш стабільною і живучою виявилася наука, її істини неза­лежні від людини, у наш час вони набули великого значення. Усе це, на думку філософа, призводить до деградації гуманістичної культури. Погляди, що наука забезпечує блага людству, а її прогрес приносить користь, є проблема­тичними нині для багатьох учених. Істини культури мають утилітарне призна­чення. Вони мають сенс і сприймаються людьми лише тоді, коли стають час­тиною їхньої життєдіяльності, сприяють задоволенню певних потреб. Світ,

427