Розділ 5 • Проблема розвитку у філософії

як у Франції, термін «цивілізація» має в Англії. Спочатку як термін юридич­ної літератури, а вже пізніше набуває соціально-історичного змісту. У А. Фер-гюссона цивілізація — це насамперед процес, а не стан. Він говорить про рух від варварства до цивілізації, про щаблі цивілізації. Із середини 70-х років XVIII ст. словник Аста фіксує термін «цивілізація» і тлумачить його як про­цес залучення до культури, про успіхи цивілізації та її поширення писав тоді ж А. Сміт.

Варто пам'ятати, що сам термін «цивілізація» пов'язаний із такими латин­ськими поняттями, як «civites» (громадянський), «civis» (громадянин), «civitas» (громадянське суспільство). На противагу зазначеним поняттям, що увійшли в культурний обіг Стародавнього Риму ще в II ст. до н. е., категорія «цивіліза­ція» — продукт зовсім іншого культурного виміру.

Потрібен був певний час для постановки питання про цивілізацію як своє­рідну монаду історії. Нормою, правилом стає використання поняття «цивілі­зація» як характеристики стану суспільства або ж його стабільних формо­утворень. Трактування її як процесу цивілізування поступово відходить на другий план і в XX ст. стає вже винятком. Без напруженої і досить тривалої роботи щодо осмислення цивілізації як локалізованого в просторі та часі культурно-історичного типу адекватна постановка, а тим більше розв'язання її проблеми як монадного утворення, немислимі.

В історії філософії існували різні тлумачення поняття «цивілізація»: від ста­дії, що досягла вищого культурного рівня порівняно з варварством, до такого ступеня деградації культури, який характеризує стан занепаду суспільства, його загибель як локальної культури. Тим самим виникла точка зору, згідно з якою культура і цивілізація протиставлялися. Тому в західноєвропейській філософії та філософії історії проблема цивілізації посідає одне з чільних місць з кінця XVIII ст. Це відбилося на постановці цивілізаційної проблематики та її розгляді. Аж до початку XX ст. в європейській мисленій традиції поняття «цивілізація» функціонує в однині. Воно застосовувалося для позначення особливостей розвитку європейського суспільства, що тлумачились як пере­вага, протиставлялися «недолікам» і рівню розвитку інших країн та народів, через що їм відмовляли в «цивілізованості».

Із середини XX ст., у зв'язку з крахом колоніальних імперій, руйнівним впливом світових війн тощо Західна Європа позбавляється претензій на звання єдиної цивілізації. Акцент поступово зміщується на множинний підхід до циві­лізаційної тематики, вже частіше йдеться не про цивілізацію, а про цивілізації. Відповідно й історичний процес постає не як єдиний моноліт, що проходить багато часово-просторових видозмін, а як низка послідовних і співіснуючих соціокультурних формоутворень, локалізованих у просторі та часі.

____________________________________________________________________

Відмінності між культурою та цивілізацією зазначав І. Кант. У полеміці з Ж.-Ж. Руссо він ставить питання: що таке людська цивілізація і чи людина має право відмовлятися від неї, та й чи можливо таке? Кант вважав, що

363