Розділ 8 • Філософія освіти

людини до діяльності, до задоволення певного імпульсу до самоствердження. Потенціал є можливістю людини до діяльності в даній галузі, її здатність задо­вольняти конкретний ситуаційний імпульс до самоствердження. Він постійно змінюється — від найбільшого, яким володіє геній (а геній, по суті, і може бути визначений як людина, котра має найвищий потенціал і реалізує його в певній сфері діяльності), до найнижчого і навіть нульового.

Імпульс і потенціал — якісно різні характеристики самоствердження, хоча, звичайно, вони перебувають у тісному контакті та взаємодії. Але, незважаю­чи на це, ні перший, ні другий не можуть бути зведені один до одного. Слід зауважити, що самоствердження являє собою складний взаємозв'язок раціо­нального та ірраціонального. Швидше за все, більша частина ірраціональної іпостасі самоствердження припадає на долю його імпульсу (хоча, звичайно, і потенціал не можна вважати чимось абсолютно раціональним). І не випад­ково у всіх видатних дослідженнях феномена самоствердження зусилля пере­важно витрачалися саме на аналіз цієї обставини. «Людська воля до життя» А. Шопенгауера, «воля до влади» Ф. Ніцше, «прагнення до зверхності» А. Адлера, «претензія» К. Левіна — все це синоніми, які визначають, що є імпульсом до самоствердження, або як такі, що фіксують насамперед його ірраціональну іпостась з метою її осмислення й оцінки. Людина, діяльність якої детерміно­вана імпульсом до самоствердження, не завжди усвідомлює його, а лише від­чуває силу, яка йде від нього. У подібних випадках для суб'єкта діяльності імпульс виступає як могутня, ірраціональна сила, яка «тягне» людину або взагалі поза її волею, або все-таки згідно з її бажанням, але такому, яке зовсім непідвладне її розуму. Однак, з боку зовнішнього спостерігача така ситуація виглядає цілком раціонально зрозумілою. Виступаючи в єдності раціонального та ірраціонального, самоствердження можна охарактеризувати як спосіб (засіб) одержання або розширення людиною об'єму власне людського буття.

______________________________________________________________________

Самоствердження — це рух шляхом прогресивного розвитку. «Кожному явищу, — писав Ф. Бекон, — властиве благо збереження і благо вдоско­налення», причому «зберігати предмет у його первісному стані це щось менш важливе, чим звести його до вищої природи. Адже скрізь у межах будь-якого виду ми зустрічаємо прояви високої природи, до величі та гідності якої прагнуть індивіди, які володіють нижчою природою... Оскільки для людини справжнє піднесення або наближення до божественної або ангель­ської природи — це, насамперед, удосконалення її форми». Отже, вже у філософії Нового часу формулюється універсальне поняття руху та розвитку (вдосконалення) шляхом онтологізації тих ефектів, до яких при­ходить людина за допомогою самоствердження. У зв'язку з цим можна вважати, що ідея універсального прогресу як сходження «від простого до складного», «від нижчого до вищого» тощо, аж до «від поганого до кра­щого і далі — до ще більш кращого» ініційована ідеєю (або відчуттям) сходження ціннісною шкалою в процесі самоствердження.

479