Філософія: історичний і систематичний курс

намагалася примусити уявні надприродні сили (фетишів, духів тощо) певним чином втрутитися в її життя.

Матеріалізм (від лат. materialis — речовинний) — протилежний ідеалізмові філософський напрям, який виходить з того, що природа, буття, матерія є пер­винними, а свідомість, мислення, дух — вторинними.

Метафізика (грец. meta та physika — «після фізики») — 1) в історії філософії термін вживається для позначення філософських учень про надчуттєві, недос­тупні досвідові начала буття; 2) протилежний діалектиці спосіб мислення та ме­тод пізнання, який розглядає предмети й явища поза їхнім внутрішнім зв'язком і розвитком, не визнає внутрішніх суперечностей як джерела саморуху.

Метод (грец. methodes шлях дослідження чи спосіб пізнання) — спосіб орга­нізації практичного та теоретичного освоєння дійсності, зумовлений законо­мірностями відповідного об'єкта.

Методологія (від метод і грец. логос — вчення) — 1) учення про методи пізнання та перетворення дійсності; 2) сукупність прийомів дослідження, що застосо­вуються в певній науці.

Містицизм (грец. misticos—таємничий) — у широкому розумінні — визнання над­природної сутності явищ, у вузькому — релігійно-філософський світогляд, в ос­нові якого лежить віра в можливість безпосередньо надчуттєвого та надрозумно-го спілкування людини з нематеріальним, духовним світом, Богом, духами тощо.

Міф (грец. mifhos — слово, оповідь, переказ) — 1) історично перша світо­глядна форма відображення дійсності. Міф є духовно-практичним засобом освоєння форм суспільної життєдіяльності, форм взаємовідношення людини та природи, людини та суспільства; 2) вигадка.

Міфологія (грец. міф — оповідь, переказ і логос — учення) — 1) сукупність міфів будь-якого народу; 2) спосіб духовно-практичного освоєння світу, форма суспільної самосвідомості та світосприйняття людини первісного суспільства, викладені в системі міфів; 3) наука про міфи.

Модус (лат. modus — міра, спосіб, образ) — властивість предмета, притаманна йому лише в деяких станах, на відміну від атрибута — невід'ємної власти­вості предмета у всіх його станах.

Монада (грец. топаs — одиниця, неподільне) — основне поняття філософ­ської системи Г.В. Лейбніца. Найпростіша, неподільна духовна єдність, першо-початок, основа явищ.

Монізм (грец. monos — один, єдиний) — протилежний дуалізмові та плюраліз­мові філософський принцип пояснення різноманітності світу як вияву єди­ного начала — матерії або духу.

Н

Натурфілософії (лат. natura — природа та філософія) — система умоглядних і часом фантастичних уявлень про природу, що розробляється у філософ­ських ученнях переважно в епоху Відродження та Нового часу.

570

Словник філософських термінів

Неоплатонізм — містичний та ідеалістичний напрям у філософії, що виник у III-V ст. н. е, в Римській імперії. Намагався поєднати на основі платонізму різні системи античної філософії.

Неопозитивізм — один із основних напрямів західноєвропейської філосо­фії XX ст. Сформувався на основі вихідних принципів позитивізму та емпі­ріокритицизму.

Несвідоме — певний рівень психічного відображення дійсності, який харак­теризується мимовільністю виникнення та протікання, відсутністю свідомого контролю та регулювання.

Нігілізм (лат. nihіl — ніщо, нічого) — заперечення загальноприйнятих цін­ностей: ідеалів, моральних норм, культури, традицій.

Ноумен (грец. поитепоп — осягнуте розумом) — те, що осягається розумом, на противагу даному в чуттях (феномен). У Канта ноумен — проблематичне поняття, що не містить логічної суперечності, але об'єктивну реальність якого аж ніяк не можна пізнати без допомоги чуттів.

Нус (грец. nus — думка, розум) — одне з основних понять давньогрецької філо­софії, що означало узагальнення всіх актів свідомості та мислення, усіх смис­лових, розумових і мислячих закономірностей, що їм підпорядковані космос і людина. Поняття нус найповніше розкрито у філософії Анаксагора.

О

Онтологія (грец. on (ontos) — суще і логія — вчення) — в історії філософії вчення про першопочаток буття. Під онтологією розуміли самостійну частину філо­софії, яка досліджувала нібито вищі, такі, що осягаються не відчуттями, а лише розумом, основи всього сущого (буття, субстанція, простір і час, причинність тощо).

П

Панпсихізм (грец. pan — усе і душа) — філософське вчення, яке проголошує психіку, душу загальною властивістю природи. Панпсихізм багато в чому схожий з гілозоїзмом.

Пантеїзм (грец. усе і Бог) — філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим началом, розлитим у всій природі, тотожним з нею або з її суб­станцією.

Парадигма (грец. paradeigma — приклад, взірець) — поняття, яке використо­вували в історії філософії та культури для характеристики примату ідеаль­ного над матеріальним.

Патристика (лат. pater— батько) — один із провідних напрямів ідеології в епоху Середньовіччя, який мав на меті тлумачення біблійних текстів, питань теології тощо.

571