Розділ 1 • Онтологія

1.1.5. Антропологічні виміри буття

Життєва настанова кожної людини — спрямованість на буття. Але як співвіднести розмаїття та єдність різних виявів буття щодо людини? Адже вона прагне бути центром світобудови. Однак, таке бажання перетворює її на іграшку непідлеглих їй соціальних сил, вона стає ланкою певної ієрархічної структури. Подолати цю хибну думку можливо, проте необхідно відмо­витися від ідеї неухильної поступовості, під кутом зору якої найчастіше роз­глядається кожен із виявів буття. Адже в універсально-онтологічній перспек­тиві важлива не поступовість розвитку, а збереження та відтворення розмаїття виявів буття. Поступовість, розвиток, прогрес — це ті атрибути буття, до яких слід ставитися обережніше. Наприклад, прогрес, нехтуючи проблемами дов­кілля, призводить, як відомо, до екологічної катастрофи. Людська життє­діяльність, таким чином, є елементом більш універсальної буттєвої сфери, об'єк­тивної та незалежної від людини. Буття є неосяжне «житейське море»(Л. Фейєр­бах). Така ситуація обумовлює відмову від спрощеного, буквального уявлення про Універсум: його структура є ієрархією форм, різних за ступенем само­розвитку; на вершині цієї піраміди знаходиться людина як «володар» менш «розвинених» форм.

Більш оптимальна позиція полягає в розумінні буття як постійного перебігу величезної кількості можливостей. Людина в її життєдіяльності — одна з таких можливостей. Завдання людини та людства — максимально використати цю можливість у буттєвому існуванні.

Людина, яка, на думку видатного гуманіста сучасності А. Швейцера, пере­буває у злагоді з буттям і з собою. Схожі погляди знаходимо у вітчизняній філософській традиції, зокрема в Г. Сковороди, творчість якого пройнята роздумами про шляхи та способи досягнення злагоди між людиною та світом, найперший серед яких — осягнення індивідом власної природи. Ці роздуми реалізовані в його концепції «сродної» праці

_______________________________________________________________________________

Швейцер Альберт (1875-1965 pp.) — німецько-французький мислитель-гуманіст, теолог, лікар, пастор, музикознавець, теоретик філософії культури, громадський діяч. «Негритянський лікар» у Ламбарені (Габон, Екваторіальна Африка) (1913-1917, 1924-1965 pp.). Доктор філософії (тема дисертації «Філософія в постановці задач очищення релігії І. Канта» (1899 p.); доктор теології ( 1900 p.); доктор медицини (тема дисертації «Психіатрична оцінка Ісуса: характеристика і критика» (1913 p.). Лауреат Нобелівської премії світу (1952 р.) та Франкфуртської премії Гете (1928 p.).

233

Систематичний курс філософії

Людина, згідно з Швейцером, наближає до себе й освоює світ не внаслідок його пізнання, а завдяки його трагічному переживанню. «Два переживання засмучують моє життя, — писав Швейцер. — Перше полягає в розумінні того, що світ постає невимовно таємничим і повним страждання; друге — в тому, що я народився в період духовного занепаду людства». Основа філософського світоуявлення Швейцера — «благоговіння перед життям» (самовизначення — «новий раціоналізм»). Воно має виступити основою універсальної, космічної етики та світогляду взагалі людини і людства. «Благоговіння перед життям» міс­тить, на думку Швейцера, покору, світо- й життєствердження та відповідну етику. «Благоговіння перед життям» постулює безмежну відповідальність за все живе на землі. Для здійснення принципу «благоговіння перед життям» (цей принцип — ядро конструкції, антинормативістської етики Швейцера) потрібно свідомо і з власної волі віддаватися буттю. На думку мислителя, саме рівень гуманізму, досягнутий суспільством загалом, адекватно відображає рівень його зрілості людиновимірності.

Основні твори А. Швейцера: «Таємниця месіанізму і страждання. Нарис життя Ісуса» (1901 p.); «Й.С. Бах» (1908 p.); «Філософія культури» (1923 p.); «Християнство і світові релігії» (1924 p.); «Містика апостола Павла» (1930 p.); «Релігія в сучасній культурі» (1934 p.); «Світогляд індійських мислителів. Містика і етика» (1935 p.); «Проблема миру в сучасному світі» (1954 р.) та ін.

_________________________________________________________________

Уявлення сучасної космології децентралізують Всесвіт, центр якого — всюди, а всі місця рівні між собою. Така обставина позбавила обмеженості субордина-тивістських (спрощена ієрархія) уявлень буття, що сприяло поглибленому розумінню його людських виявів, питань про сутність людини, її пізнавальну та практичну діяльність, про психічну регуляцію дільності тощо. Отже, на зміну ієрархічності приходить поліфонічність організації явищ духовного життя людини. Сьогодні одномірним вимірам буття протистоїть розгляд його з точки зору екзистенційності — розмаїття виявів, кожен із яких розгля­дається як самоцінність. Світоглядно-методологічна цінність такого підходу полягає у визнанні того, що «світ має безліч шляхів», отже, пізнавати його можна за допомогою багатьох, навіть альтернативних (але рівнозначних), тео­рій. Цей підхід націлений на буття, яке постійно відкрите у своїх можливостях.

Філософське осмислення людини в системі її стосунків зі Всесвітом дозволяє зробити висновок, що вона — істота соціальна, біологічна і космічна. Людина немислима без суспільства. До реальності її існування причетна не тільки вона сама як щось кінечне, а й вся історія людства. Людина немислима поза її біологічною, психофізіологічною організацією; вона немислима поза Кос­мосом, вплив якого відчуває постійно.

Український учений В. Вернадський увів термін ноосфера, який визначає сферу живого та розумного на нашій планеті. Ноосфера є тим середовищем людини, яке здійснює на неї формоутворюючий вплив. Поєднання в цьому понятті біологічного (живого) і соціального (розумного) є основою розшире­ного розуміння терміну «буття».

234