Розділ 8 • Філософія освіти

Розгляд із точки зору філософії освіти акцентує увагу на «живому» началі, на аналізі ірраціональних («душевних») складових стану культури та духовності.

Розуміння, що втрата духовності тотожна аморальності та безсердечності життя, втраті у стосунках між людьми добра і краси «знімає» уявлення кон­сервативного сентименталізму з оцінки ситуації, що склалася. Адже в сучасну «перехідну» епоху багато хто готовий жити без Духу та культури, вважаючи їх архаїкою — «в цивілізації», але не розуміють, що це життя без совісті і любові. До неї вони «не готові». Ті, хто прагне до нової перемоги науки та цивілізації, забувають, що в такому суспільстві неможливо апелювати до честі, обов'язку, благородства, інших кращих якостей особистості, а якщо це і роблять, то через інерцію, забобони, і жити бездуховно означає жити утилітарно, без ідеї й ідеалу. На перше місце в такій ситуації виступають раціональність і прагматизм. Отже, мудрість залишається поза увагою, оскільки розуміється лише з точки зору емпіричної потреби, як інструмент не розуму, а розсудку. Варто нага­дати слова /. Канта: «Наука (критично досліджувана та методично поставлена) — це вузькі ворота, які ведуть до вчення мудрості, якщо під цим розуміти не лише те що роблять, але й те, що має служити ниткою Аріадни для вчителів, щоб вірно і чітко прокласти дорогу до мудрості, якою кожен повинен йти, і зберег­ти інших від хибних шляхів; охоронцем науки завжди повинна залишитися філософія». Конкретніше — філософія освіти, яка повинна боротися за збере­ження ідентичності людини, утримувати процеси, що в ній відбуваються, в межах тотожності собі, її міри та сутності.

Філософія освіти враховує, що будь-які зміни — соціальні, політичні, економічні, культурні тощо, пов'язані зі змінами самої людини. Творячи себе або спотворюючи, людина так само перетворює свій образ або псує його. Зокрема, це стосується змін в мисленні, особливо в західному, в якому пере­містився центр із гносеологічної об'єктивності на суб'єктивність, із філософ­ських абсолютів на філософський релятивізм. Філософія освіти відновлює філософський центр, створюючи уявлення про єдине «поле знання». Реалі-тет її діяльності спрямований на те, щоб показати: практика та теоретичний-контекст вживання поняття духовність виявляють, що її соціальним ядром є вихід окремої людини за межі індивідуального життя, орієнтація на загальне благо. Це альтруїзм, принцип служіння, дарування, які протистоять егоїзму, принципу корисності й еквівалентності обміну. Духовність, особливо у своїй ду­шевно-моральній іпостасі, підкорює інтереси особистості інтересам суспільства, долю окремого індивіда потребам збереження людини як родової істоти.

Можливості філософії освіти випливають з її активного «включення» в розу­міння дійсності, у відповідності їй. Це означає насамперед зміну модальності мислення. Модальність — це найбільш загальна властивість висловлювання, яке орієнтує його щодо дійсного, необхідного і можливого.

Філософія можливості можливого говорить не про те, що є, не про те, що має бути, а про* те, що може або чого не може людина під час свого життя, мислення та діяльності. Попередня філософія прагнула пояснити або змі­нити світ, тоді як її власна справа — примножувати можливі світи. Цим вона

489