Систематичний курс філософії

Дослідники свідомості Сеченов, І. Павлов, Н. Введенський, А. Ухтомський

та їхні послідовники розкрили рефлекторну природу психофізичних процесів. Це дало можливість зрозуміти психіку як систему активної діяльності, яка розвивається під впливом зовнішнього світу. Однак, психічна діяльність харак­теризується не лише фізіологічними механізмами, але й змістом, тобто тим, що саме відображається мозком у реальній дійсності. Образ зовнішнього пред­мета, який мною переживається, є ідеальне, духовне, суб'єктивне; він не зво­диться ні до об'єкта, ні до фізіологічних процесів, які відбуваються в мозку і породжують цей образ: ідея, образ вогню не опікає, а «духовний світ» («душу» людини) неможливо виявити фізичними приладами та хімічними реакти­вами. Свідомість — суб'єктивний образ об'єктивного світу. Як відображення дійсності, образ не існує поза конкретно-історичною особистістю з усіма її індивідуальними особливостями.

Думка про предмет ніколи не вичерпує всього багатства його властивостей і відношень. Суб'єктивність образу — це його ідеальність. «Річ» у голові — це образ, а реальна річ — це її прообраз. Якби образ предмета був не суб'єк­тивним, а лише його матеріальним відображенням, то будь-яке пізнання було б не можливим. Ідеальність образу полягає в тому, що він не зводиться ні до зовнішніх об'єктів, ні до матеріальних фізіологічних процесів у мозку. Останні «будують» образ, є носіями ідеального змісту. Кожна думка — це обов'язково думка про щось. Ідеальне — це належність об'єкта суб'єкту. Тобто людині належать не фізіологічні стани її мозку, а зовнішній світ — об'єкт.

Відмінність між матеріальним та ідеальним відображається у відсутності збігу законів мислення з законами тих фізичних, хімічних, фізіологічних про­цесів, які одночасно відбуваються в мозку і які становлять матеріальну основу свідомості. Крім того, однакові фізіологічні механізми здійснюють не лише різні, але й прямо протилежні розумові процеси. Людина, мозок якої є управлін­ською системою високого ступеня складності, влаштований так, щоб не лише отримувати, зберігати та перероблювати інформацію, але й формулювати план дій і здійснювати активне, творче управління ними.

Ідеальне протилежне матеріальному, але водночас зберігає постійну з ним єдність. У цьому випадку і душа, пов'язана з діяльністю мозку, має разом із тим свою специфічну матеріальну «оболонку» — найтоншу «тканину» біополя, ауру, що надає їй відносно самостійного буття, існування.

Сучасна світова філософія головну увагу приділяє ролі суб'єктивних фак­торів у функціонуванні свідомості. На противагу попередній «метафізиці» ставиться завдання про створення «онтології людської свідомості» (суб'єктив­ності, тобто людського «Я»), її тлумачення неоднозначне. Родоначальник фено­менології Е. Гуссерль, критикуючи «об'єктивістський» підхід у дослідженнях свідомості, пропонує «ненатуралістичний» стиль мислення, вільний від антро­пологізму та натуралізму. Він вважає безглуздям приписувати свідомості реальність і природність, і пропонує концепцію «чистої свідомості» («транс­цендентальної суб'єктивності»). Відповідно до неї основи будь-якого об'єк­тивного буття — в «чистій суб'єктивності», як і будь-яка істина — основа

240