Розділ 7 • Філософія символічного світу

від своїх бажань. Скільки трагедій і драм могли б уникнути люди, звернувшись до практичної сили філософії. «Тільки моральність у наших вчинках, — вважав А. Ейнштейн, — надає красу та гідність нашому життю».

Єдність істини, краси і добра. Логіка попереднього викладу привела нас до головних цінностей: пізнання (істина), чуттєво-емоційне (краса) і діяль­ність (добро). Подібно до того, як у людини розум, серце і воля утворюють єдність, так єдині істина, краса і добро. Але характерні риси цієї єдності не однозначні, існують різні тенденції її розуміння.

Усі погоджуються з тим, що істина, краса і добро (і кожна цінність окремо) виражають відмінні ознаки істинно людського в людині. Розбіжності виявля­ються, коли розглядається зв'язок цінностей одна з одною. Частина мисли­телів занадто зближує цінності. «Прекрасне — це закінчений вираз Добра. Добро ж — закінчений вираз Прекрасного», — вважав Р. Тагор. За Сократом, знання, істина є добро. Категоричний і Г. Флобер: «Все, що прекрасне, —моральне». Інші автори менш оптимістичні: «Що для розуму є ганьбою, то для серця повною красою» (Ф. Достоєвський). Отже, зведення однієї цінності до іншої є некоректним. Б. Паскаль зауважує, що «у серця є свій розум, який нашому розуму невідомий». Його повторює Ф. Ларошфуко: «Розуму не під силу довго розігрувати роль серця». Все це, звичайно, не означає, що немає зв'язку між цінностями. Якщо зве­дення однієї цінності до іншої неможливе, то це не виключає можливості їх взаємопосилення. В. Гюго писав: «Велика любов нерозлучна з великим розумом, ширина розуму дорівнює глибині серця, тому остаточних вершин гуманності досягають великі серця, разом із тим і великий розум. Вершина почуттів знахо­диться в прямому співвідношенні з глибиною думки. Серце і розум — дві крайнощі балансу. Занурте розум у глибину пізнання — ви піднімете серце до небес». Так розмірковує письменник, а філософ вбачає в цьому міркуванні концеп­цію прямої пропорційності.

Зберігаючи пафос Гюго, потрібно уточнити характер зв'язку істини, добра і краси. Зрозуміло, що вони, заповнюючи одна одну, створюють певну пози­тивну єдність (В. Соловйов). Якщо стати на ґрунт істини, то цільовими вказів­ками будуть краса та добро. Зміщуючись у бік краси, істина ініціює глибоку думку і моральну чистоту. Зрештою в прагненні до добра велику роль відіграє істина і краса. Істина не є краса, а краса не зводиться до добра, але кожна з трьох цінностей у певному сенсі вказує на іншу. /. Кант визначив прекрасне як «символ морального добра». Це не випадково, оскільки три цінності пов'язані між собою не простим, а досить складним символічним зв'язком.

Сутність проблеми полягає у своєрідному феномені повноти життя людини. Із усім бажанням людина ніяк не може обмежити своє буття однією з трьох сфер: пізнання, почуття, вчинку. Тому людина об'єднує істину, красу і добро, а тому, хто стверджує, що істина найвища за все, відразу вказують на до­стоїнства краси і добра. Хто вважає красу вершиною людини, випускає з думки істину і добро. А той, хто наполягає на пріоритеті добра, не до кінця оцінив переваги істини і краси. Людина досягає повноти життя в єдності всіх цін­ностей, прагнучи до їх гармонії, взаємопосилення, резонансу.

417