Історія філософії

Розділ 6 .

Класична німецька філософія

6.1. Філософська теорія І. Канта.

6.2. Концепція суб'єкта Й.Г. Фіхте.

6.3. Ф. Шеллінг: філософія тотожності.

6.4. Філософська система Г.В.Ф. Гегеля.

6.5. Антропологізм Л. Фейєрбаха.

6.6. Марксизм.

108

Розділ 6 • Класична німецька філософія

«І чим більше я розмірковую, тим більше дві речі наповнюють душу мою все новим здивуванням і зрос­таючим благоволінням: зоряне небо наді мною і моральний закон у мені».

І. Кант

6.1.Філософська теорія і. Канта

Німецька класична філософія сприйняла основоположні принципи філософії Нового часу — раціоналізм і «натуралізм», тобто розгляд оточую­чого світу як природи, що існує за внутрішньо їй властивими механічними законами, однак творчо їх переробила. Якщо мислителі Нового часу спиралися на ідею про творчу силу людського розуму, то представники німецької класики виходили з протилежної установки — з розумної доцільності оточуючого світу, і йшли не від природи до розуму, як просвітителі, а від розуму — до природи.

Головним досягненням німецької класичної філософії була діалектика, яка відкрила перед людською думкою нові горизонти. Світ — суперечливе ціле, яке розвивається завдяки діалектичній логіці. Була знайдена специфічна мова філософії як науки, проголошена активність свідомості, показано вторг­нення суб'єкта в об'єкт та їхня безперервна взаємодія. У німецькій класичній філософії була обґрунтована ідея суспільної закономірності, вказано на еко­номіку як на сферу її найбільш яскравого вияву. Творчість, праця, знаряддя праці стали предметом філософського розгляду. Значення німецької класич­ної філософії неоціниме і як спроби побачити в історії людства закономірні етапи прогресивного розвитку, який, у свою чергу, з необхідністю приводить до правопорядку, і благо людини проголошується найвищою турботою філосо­фії. В етиці виникла ідея обов'язку як абсолютного спонукального мотиву мораль­ної поведінки. Вперше у філософії була поставлена проблема ідеалу.

Джерелами німецької класичної філософії є філософська містика XIV-XVI ст. в особі Й. Екхарта (1260-1328 pp.), Я. Бйоме (1575-1624 pp.), Й. Шефлер (Сіле-зіус) (1624-1677 pp.); німецьке Просвітництво в особі X. Вольфа (1679-1754 pp.), Г.Е.Лессінга( 1729-1781 pp.), Й.Г. Гердера (1744-1803 pp.), Й.Г.Гамана(1730-1768pp.).

Значна роль у створенні відповідної інтелектуальної атмосфери під час формування та розвитку німецької класичної філософії належить поету, філо­софу, природодосліднику Й.В. Гете (1749-1832 pp.), а також драматургу, поету та філософу Ф. Шіллеру (1759-1805 pp.) та лінгвісту, творцю оригінальної «фі­лософії мови» В. Гумбольдту (1767-1835 pp.).

Засновником класичної німецької філософії вважається Іммануїл Кант (1724-1804 pp.). В його творчості виділяють два періоди: докритичний і кри­тичний. У докритичний період (до 1770 р.) Кант виступав як учений — астро-

109