Розділ 6 • Епістемологія

темне тіло. Ідеалізація дозволяє отримати точне теоретичне знання. Ефек­тивність наукової абстракції полягає, насамперед, у вираженні нею загаль­ного, властивого класу об'єктів, причин, явищ.

Ідеалізація слушна лише в тому разі, якщо потрапляє «всередину» інтервалу абстракцій. Наприклад, до певних меж щось можна вважати чорним, а далі — ні. Ідеалізація — це форма виділення загального. Вона дозволяє побачити ті аспекти явищ, які виявляються лише під час науко­вого дослідження.

Якщо наукові знання вдається об'єднати в систему, то їх використання стає особливо ефективним. Теорія дозволяє пояснити величезну кількість фактів, отримати в лаконічній формі змістовну інформацію, прогнозувати майбутній хід подій.

Теоретичне дослідження концентрується навколо узагальнюючих ідей, гіпотез, законів, принципів. Дані як емпіричного, так і теоретичного дослі­дження фіксуються у вигляді висловлювань, в яких містяться емпіричні та теоретичні терміни. Емпіричні терміни входять у висловлювання, істин­ність яких може бути перевірена в експерименті.

Важливою особливістю наукового дослідження є взаємопов'язанність емпіричних і теоретичних даних. У принципі неможливо розділити емпі­ричні і теоретичні факти. Узгодженість, взаємозв'язок емпіричного та теоре­тичного — головна риса науки. Якщо гармонічна узгодженість порушується, то для її відновлення починається пошук нових теоретичних концепцій. Звичайно, при цьому уточнюється й експериментальні дані.

______________________________________________________________________

На стадії розвиненої теорії наука утверджує не індивідів, а їхні структурні ознаки як властивості в чистому вигляді. Із цієї причини формулювання науки умовні. Фізика Ньютона вивчає не поведінку реальних тіл, а асоціації кінечного числа матеріальних точок, які задовольняють закони класичної механіки та систему диференціальних рівнянь, що її описують. Відповідно до міра, в якій конструктам (та їхній сукупності) вдається припасати, емпіричні значення, і відповідно до міри, в якій вони можуть бути осмислені як рекон­струкції, репрезентації реального світу, вони сприймаються як відображення реальності.

Таким чином, стихія науки є стихією концептуальних каркасів, що утво­рюються як продуктивні процеси під час узагальнення, уточнення, нарощу­вання певного початкового концептуального матеріалу (модель атома Резер­форда, теорія атома Бора— квантова механіка). Теоретизація, формалізація, комбінування величин у рівняннях протікає не як синтаксичні вправи, гра в символи, а як виявлення предметних залежностей — зв'язків. Інтелектуальне комбінування звільняє значний евристичний конструктивний потенціал із розгортання теоретичних схем, їхнього дедуктивного розгалуження (через формальний висновок, мислительний експеримент, математичне формальне

393

Систематичний курс філософії

комбінування), але не звільняє від необхідності випробування напрацьованих у сфері вільно протікаючої думки уявлень і побудов. Це можна зробити, лише звертаючись до емпірії. У цьому і полягає сутність референційної системи.

Рефлексивна система— це ідеали, норми, еталони, канони, регулятиви, що дисциплінують дослідження в науці. Нормодоцільність означає правову впо­рядкованість інтелектуальних ініціатив, виконує функцію захисту інтересів, прерогатив наукової спільноти в цілому. Кристалізація семантичних і процедур­них кодексів — важелів корекції та контролю шукань — відповідає певному способу думки, що знаходить вираз в історичних і дисциплінарних формах логіки, методології, філософії.

Рефлексивні механізми — спеціальна галузь науки, що концентрує увагу не на предметному світі, а на знанні з метою кваліфікування його під кутом зору втілення «вірогідності», «доказовості», «оптимальності». За своєю сутністю рефлексія зайнята проблематизацією та конституюванням зразків, а ширше — образів науки, що виявляються в конкретних епохах як укорінені в культурі способи теоретизації, раціонального пізнання, розуміння, смислоутворення. Роз­виток почуття стандарту постановки проблем, заходів їх аналізу, вирішення, тлумачень «теорії», «перевірки», «обґрунтування» необхідний науці для вироб­лення масштабу самооцінки, без якої вона не має цільових опор саморозвитку. У науковий дискурс, таким чином, уплетені механізми регулювання, регла­ментації, реагування, що засвідчують цінність, гідність знання.

Після рефлексивного логіко-концептуального опрацювання знання на стадії виявлення цілком адекватного, неперехідного post factum знання вста­новлюється раціональність дій, що здійснюється. Прогресивне розширення знання взаємне: впливаючи на попереднє знання, воно впливає на прийняту ціннісну шкалу. У підсумку в предметній і нормативній свідомості відбуваються зрушення. Колишні способи дослідження ревізуються, виявлена ефектив­ність прийомів підноситься до норми.