Розділ 3 • Соціум

Соціально-філософські погляди М. Вебера, Т. Парсонса, П. Сорокіна

базуються на припущенні, що саме індивід є вихідною основою соціальної структури (хоча і не заперечують його суспільної природи). Людина діє в соціальних структурах, але останні створюються, видозмінюються, вдосконалюються людьми.

Магістральне спрямування соціально-філософської думки пов'язане з визнанням первинної ланки соціальної організації — міжіндивідної взаємодії. Для М. Вебера і П. Сорокіна остання є основним соціологічним поняттям, на якому будується вся соціологічна конструкція. У теорії кому­нікації Ю. Хабермаса вихідною є міжіндивідна, міжсуб'єктна взаємодія, а не трудове, інструментальне відношення до дійсності. На думку К. Поппера, всі соціальні явища, функціонування соціальних інститутів повинні бути зрозумілими як результат рішень, дій, установок окремих людей.

____________________________________________________________________________

Разом із тим будь-яке індивідне відхилення: новація, протест, бунт можливі лише в межах основного «договору» між індивідами. Останній становить сутність культури збереження людського буття, забезпечення «Я-Ти» взаємодії. Цей закон є необхідною умовою людської буттєвості, її дійсним законом, суттю якого є забезпечення можливостей індивіда жити, творити, діяти спільно з іншими. Соціальна система не може функціонувати та розвиватися, якщо в ній відсутні флуктуації людської індивідуальності, якщо індивідне начало в ній зведено нанівець (звідси неминуча стагнація, застій тоталітарних ре­жимів).

Суспільство взагалі не може існувати, якщо спостерігається відсутність індивідного як початку будь-якої зміни, будь-якого соціального поступу. Адже останній започатковується лише індивідом. Інша справа, що традиційне суспільство є більш сталою консервативною системою. Формалізований мину­лий досвід взаємодії індивідів у такому суспільстві домінує. Індивідне в цьому випадку постає як певна властивість суспільства. «Сильній індивідуальності, — говорив А. Шопенгауєр, — ніколи розмінюватися на даремні страхи — вона не боїться розгубити себе, потрапити під чийсь вплив. Більше того, вона зовсім не сумнівається, що всі впливи розчиняться в ній без залишку, не зруйну­вавши, але лише збагативши її». Надалі в ньому виявляється протилежно спрямована дія індивідів. У подальшому ж створюються передумови для гар­монійної взаємодії як цілісної єдності.

Суспільство як система виробляє механізми стабілізації й власного від­творення, але воно неможливе без включення індивідного начала. Роль лю­дини в суспільстві запрограмована її належністю до певних соціальних структур. У цьому розумінні вона приречена на виконання певних функцій. Залучення до глибин культури, вихід за межі соціально заданих функціо-

295

Систематичний курс філософії

нальних дій приваблюють далеко не кожного. Індивід може проіснувати і в запропонованому суспільством режимі, не порушуючи межі суспільних вимог. Але це може призвести до того, що суспільство як система припинить функціонування, адже йому конче потрібне домінуюче індивідне начало, яке не сприймає структур, що обмежують своєю історичністю, конкретністю. Те, що на поверхні постає як особисте волевиявлення, історична випадко­вість, спонтанний спалах, харизма, насправді є не що інше, як потреба сус­пільства зберегти себе шляхом розвитку.

296