Систематичний курс філософії

лене втілення інтелектуальних здібностей володіє талантом безпосереднього умоспоглядання істин, — вічних і незмінних. Динамізм — установка на чітко визначене тлумачення подій, неможливість випадковості, невизначеності, показників неповноти знання — як із самого світу, так і з апарату його опису. Вичерпно повне, цілком адекватне знання не як вимоги, а як реальності.

Суматизм — орієнтація як зведення складного до простого з подальшою реконструкцією комплексного як агрегату елементарних частин. Есенціалізм — розрив явища та сутності, сутності й існування, спрямованість на відтворення за наявною предметністю прихованих якостей, сил, що уособлюють внутрішньо пануючу, переважаючу основу. Аполітизм — рух думки в колії диференціації з розкладом діяльності на предмет і метод, світу — на існування та мислення, цілого — на частини з описом функцій і поведінкою вихідних елементарних одиниць. Механіцизм — збільшення ролі (гіпертрофія) механіки як способу світорозуміння. Із античного атомізму до вульгарного фізіологічного мате­ріалізму XIX ст. панує погляд про світ-машину та людину-автомат, через що вони досяжні для пізнання.

Некласика. Безпосередні точки повороту від класики до некласики — ре-лятивітська і квантова теорії. Некласику від класики відділяє світоглядний, загально культурний бар'єр, неспівмірність якості думки, її слід розуміти як процес реформування, який, відбираючи з тодішнього духовного середо­вища співзвучні йому перспективні параметри, руйнує традицію і на її улам­ках утверджує новий, невідомий тип ментальності. До факторів як домі­нанти, що утворюють вихідні стилеутворюючі складові некласики, належать такі ідейні лінії.

Психоаналіз. Він показав непрозорість суб'єктивного, що внесло в арсенал наукового пошуку нетрадиційні ідеї. Психологізм. Живить некласику: а) уяв­ленням про психологічно очевидне, що досягається внаслідок конструктивних та операціональних процедур; б) поняттям того, що безпосередньо спостері­гається; в) ідеєю об'єктивності суб'єктивних пізнавальних образів, яка обу­мовлюється способом їх компонування, варіювання.

Феноменологія. Підкреслює можливості конструювання та конституювання дійсності із суб'єктивної стихійності. Персоналізм. Важливий доктриною особ­ливості як самотворчої стихії. Людина є множиною суб'єктивних потенцій, носієм конкретних здібностей. Індивід — це концентрація волі, цілі, інте­ресу, він самостійно творить закони, вносить стандарти в природу; не світ буття — арена людини, а світ людини — арена буття.

Модернізм. Підкреслює відхід від наочності, характеризується духом боротьби з тим, що утвердилося, схильністю до припущення нових типів реальності, опорою на умовність, експериментаторство. Ідейні силові лінії модерну та некласики збігаються буквально: спрямованість на ревізію віч­них істин, зміну стандартів, екзистенціалізацію ситуацій, поєднання істини із суб'єктивним поглядом на світ, визнання унікальності особистісного ба­чення, заперечення прямолінійності вектора від реальності до її зображення

386