7.3.Неопозитивізм

«Третя» історична форма позитивізму виникає в 20-х роках XX cm. й одержує назву неопозитивізму. Його родоначальники — австрійський фізик-теоретик М. Шлік (1882-1936 pp.), австрійський філософ, логік і математик Л. Вітген-штейн (1889-1952 pp.), німецький філософ і логік Р. Карнап (1891-1970 pp.), англійський філософ, логік і математик Б. Рассел (1872-1970 pp.), представ­ники Львівсько-Варшавської школи А. Тарський і Я. Лукасевич.

Неопозитивізм складається з низки філософських шкіл і напрямів. Історично першим і основним варіантом неопозитивізму є «логічний позитивізм», головні ідеї якого — зведення філософії до логічного аналізу мови науки, трактування

129

Історія філософії

логіки та математики як формальних перетворень у мові науки тощо стали особ­ливо популярними в 30-40-их роках XX ст. серед наукової інтелігенції. На думку представників цього напряму, завдання філософа вбачається в логічному аналізі наукових висловлювань та узагальнень, адже всі знання відображаються в мові у вигляді висловлювань, тому філософія має розробити принципи перевірки цих висловлювань згідно з досвідом людини.

Усі висловлювання поділяються на три головні категорії: логіко-матема-тичні (аналітичні); емпіричні (синтетичні); метафізичні (науково необгрунтовані). Філософія має провести аналіз наукових висловлювань, відкинути всі науково необгрунтовані та забезпечити побудову ідеальних логічних моделей обґрун­тованих наукових побудов.

Логічний позитивізм проголосив основним завданням боротьбу з метафі­зикою (філософією) загалом, намагаючись поставити себе над боротьбою мате­ріалізму й ідеалізму. Реальний розвиток науки навпрямки підвів до питання про теоретичну діяльність як таку, що пов'язана лише з логічною мовою науки. Особливістю даного напряму є те, що в ньому принципово ототожнюється об'єкт із теорією об'єкта. Це відразу знімало питання про існування об'єктивного світу як предмета філософського пізнання та приводило до «замикання» філо­софії лише на пізнавальній проблематиці логіки та логічної мови. Друга прин­ципова особливість — ототожнення понять «об'єктивний факт» і «науковий факт». Мова науки в логічному позитивізмі будується так: із первинних ато­марних висловлювань за правилами логіки виводяться складні.

___________________________________________________________

Критерієм науковості або ненауковості висловлювань в неопозитивізмі є принцип верифікації (від лат. veritas — істина). Згідно з цим принципом лише ті висловлювання мають науковий сенс, які припускають зведення їх до висловлювань, що фіксують безпосередній суттєвий досвід індивіда, до «атомарних висловлювань». Тобто істина — це збіг висловлювань з безпосе­реднім досвідом людини. Пізніше була запропонована верифікація «навпаки», або принцип фальсифікації: якщо знайдені, наприклад, умови, за яких хоча б деякі базисні пропозиції теорії неправильні, то вся теорія спростовується.

Неопозитивісти вважають, що є сенс говорити виключно про те, що можна безпосередньо спостерігати, тобто про факти. Світ взагалі є сукуп­ністю фактів. Відчуття — єдина реальність, єдине джерело знань, єдина основа пізнання дає нам атомарні (найпростіші) факти. Передані в мові, вони перетворюються на логічні атомарні факти. Знання якраз почина­ється з цих найпростіших логічних атомів.

З логічних атомів будуються протокольні речення. З протокольних ре­чень — вся наука. Пізнавальна діяльність полягає в комбінації та перекомбі-нації протокольних речень, унаслідок чого породжуються все нові й нові протокольні речення. Вони істинні, якщо безсуперечливо входять у систему. Критерій істинності — формально-логічний. Знання та пізнавальна діяльність зводяться до дослідження логічної структури знання, його безсуперечливості, повноти.

130