Систематичний курс філософії

Оскільки сфера та межі об'єктивного знання постійно розвивалися та розширювалися, філософія звертається Зо проблем людської суб'єктивності. Нині лише тут і можливий розвиток і приріст філософського знання. Отже, межі власне філософського знання в процесі розвитку науки значно звузи­лися. Нині філософське знання — це онтологія, частково феноменологія і почас­ти гносеологія (хоча це досить суперечливо), а щодо філософської антропо­логії або філософії соціума й соціального — це вже інтегроване («змішане») філософське знання (воно має свій предмет, відмінний від філософії). Цей же процес відбувається в інших видах «змішаного» філософського знання (есте­тика — мистецтво, логіка — логістика, етика — мораль тощо) — крізь сфери філософської методології щодо інтегрованого знання, яке постійно роз­ширюється, або звужується.

Це зумовило те, що нині предметом (об'єктом) філософії є сама філософія. Вона обслуговує саму себе, займається лише проясненням себе самої, звер­нена всередину, зосереджена на сенсі та типах самого процесу філософс­твування.

Важливо, що такій філософи не властивий розвиток. Хіба ми можемо стверд­жувати, що в самому процесі філософствування ми пішли далі Платона або Гегеля? Ми пішли далі вперед лише в тому, що стосується самого матеріалу наукового пізнання, яким вони у свій час користувалися. У самому ж філо­софствуванні ми тільки наближаємося до них. Із огляду на це, якщо вже й говорити про кризу філософії, то слід говорити про кризу певного типу філо­софствування.

І ще один момент, пов'язаний із філософствуванням. Для людини, яка ві­рить у науку, найгіршим є те, що сучасна філософія не має загальновизначених результатів (того, чим може володіти більшість людей). У сучасній науці постійно розширюється сфера визначених, загальноприйнятих знань, а те, що стає вже загальноприйнятим знанням, не є філософією, а належить до конкретної сфе­ри знань.

______________________________________________________________________

Упродовж віків філософія тяжіла до апріоризму й у зв'язку з цим до вста­новлення остаточних істин — аксіом, що не потребують доказів. Ця аксіо­матика увінчувалася замкненими системами. Однак, філософські системи фіксували, як правило, не те, що об'єднувало в пошуках істини, а те, що розділяло, їхньою характерною особливістю ставала нерідко претензія на свою виключність, на роль кульмінації духу.

Однією з таких систем (притому — великої, наповненої живим діалек­тичним змістом) був гегелівський панлогізм. Не менш характерний у цьому відношенні догматизований марксизм, тлумачений як абсолютна вер­шина думки.

Подальший розвиток філософії несумісний з таким наївним телеоло-гізмом. У філософії, як і в мистецтві, немає останнього слова. Це передба­чає не лише теоретичне осягнення Універсуму, але й залучення до нього,

556

Розділ 11 • Перспективи філософії в умовах глобалізації

життя в ньому і, таким чином, інтелектуальну любов до життя, благово­ління перед нею. Таким є начало, точка відліку нового світорозуміння.

Конкретизацією цієї проблеми є питання про відношення людини до світу, про її самовизначення в бутті. Загальність завжди так чи інакше заземлена в конкретиці буття. Усі проблеми, які хвилюють філософію, розглядаються під загальносвітоглядним кутом зору — з точки зору вічності. Звідси пограничні питання: про першосутність Буття та його відносини з небут­тям; про таїну Часу та його відносини з Вічністю; про походження життя та мислення; про життя та смерть тощо — резюмуються в питанні про цілісність (всеєдність) світу та місце людини в ньому. Характер цих питань передбачає неможливість їх повного, остаточного, однозначного вирішення. їхня виключна цілісність — як гносеологічна, так і аксіологічна — висту­пає в самій їх постановці — знову і знову.

Можна лише намагатися їх вирішити. Ці спроби будуть все настирливі­шими з виходом людства на нові космічні, мікрокосмічні, нейропсихоло-гічні рубежі й ускладнення. Йдеться не про постійну зануреність проб­лематикою, а про те, щоб ніколи не забувати про неї, не упускати це вічне, високе, цю таїну Буття зі свого поля зору, співміряючи з цим еталонним масштабом усі наші мінливі інтереси, думки та дії. Це допоможе не загу­битися в суєті суєт, в драматичному кругообігу існування, його спокус і міфологем. І наближатися до істинної першосуттєвої міри речей: більше думати про дійсне і вічне, про душу, обов'язок, суд совісті.

________________________________________________________________________

Водночас із першою розвивалась і друга тенденція — розширювався об'єкт і предмет прикладної (змішаної) філософії, тобто філософія та інші науки постійно зближувалися. Усе більше збіжності виявлялося в їхньому розвитку. Однак, цей процес розвивається не в тому розумінні, що об'єкт (предмет) філософії та інших наук співпадає повністю, філософія займається не об'єктами, а знан­нями, отриманими внаслідок вивчення цих об'єктів спеціальними науками, вона використовує ці знання для розробки різноманітних форм людської самореалізації в конкретних соціокультурних системах. Спираючись на цей процес, тільки і можна говорити про приріст та розширення філософських знань. Однак, філософія взаємодіє не лише з наукою. Вона використовує матеріал для характеристики суттєво важливих питань у буденній свідомості та поведінці людей, у протиріччях і суттєвостях розвитку економіки, техніки, в образах релігії та міфології. XX ст. робить очевидною думку про те, що «чиста» філософія, яка вирішує в загальному вигляді проблеми людського буття, неможлива. Нині філософський аналіз людського буття пов'язаний із розглядом конкретних завдань екології, семіотики, культурології, з поясненням конкретних ситуацій повсякденного життя. У філософській системі кожного сучасного мислителя є проблеми життєдіяльності індивіда, умов і передумов його самореалізації, систе­ми цінностей, необхідних для його орієнтації в конкретному світі.

Лише у взаємозв'язку з конкретним сучасним науковим знанням роз­ширюються такі сфери філософії, як філософія сучасної економіки та ринку,

557