7.1.2.Класифікація цінностей

Кожна людина живе в певній системі цінностей, предмети і явища якої покликані задовольняти її потреби. Можна сказати, що цінність відображає спосіб існування особистості. Причому різні цінності мають для неї різне значення, з цим пов'язана ієрархія цінностей. Як і самі цінності, їх ієрархічна структура має конкретно-історичний і особистісний характер. Одні й ті ж пред­мети і явища для різних людей можуть представляти неоднакову цінність (так само як у різний час для однієї й тієї ж людини). Симфонічна або рок-музика може викликати в людей не лише почуття глибокої насолоди, але й роздратування. Іншими словами, існує не тільки історична, але й індиві­дуальна динаміка цінностей та їх ієрархії.

Цінності особистості утверджують систему її світоглядних орієнти­рів, під якими розуміється сукупність найважливіших якостей внутріш­ньої структури особистості, які є для неї особливо значимими. Такі цін­­нісні орієнтації утво­рюють певну основу свідомості та поведінки особистості, безпосередньо впли­вають на її розвиток. При цьому, від­по­відно до конкретної, індивідуальної ієрархії цінностей, спостері­га­ється відносний характер ціннісних орієнта­цій. Наприклад, один нав­чається, щоб більше заробити, а інший працює, щоб мати можливість вчитися та самовдосконалюватися. Але так чи інакше кон­кретна сис­тема ціннісних орієнтацій та їх ієрархія є регуляторами розвитку осо­бистості. Вони слугують критерієм норм і правил поведінки особис­тості, через які відбувається її соціалізація.

Соціалізація особистості поєднує засвоєння соціального досвіду та її соціаль­ну активність. У цьому сенсі соціалізація збігається з розвитком особистості. Ідеали, норми, засоби та цілі, що постають як цінності особистості, утворюють систему її ціннісних орієнтацій, стрижень її свідомості і є імпульсом її дій і вчин­ків. Найважливішим моментом соціалізації є самоактуалізація особистості.

Існують різні способи та принципи класифікації та ієрархії ціннос­тей. Можна виділити цінності-цілі або вищі (абсолютні) цінності та цін­ності-засоби (інструментальні цінності). Можна говорити про цінності позитивні і нега­тивні, маючи на увазі їхнє соціальне значення і нас­лід­ки їх реалізації. Можна виділити матеріальні та духовності цінності то­що. Але важливим є те, що всі вони знаходяться між собою в тісному взаємоз'язку та єдності, утворюючи цілісність світу кожної людини.

Незважаючи на різні форми диференціації цінностей та їх релятивний характер, існує найвища й абсолютна цінність — це сама людина; її життя. Людина як цінність повинна розглядатися лише як цінність-мета і ніколи як

405

цінність-засіб, про що свого часу переконував /. Кант. Людина — це самоцін-ність, абсолютна цінність. Вона є суб'єктом цінностей і ціннісного відношення, сама постановка питання про цінності поза людиною позбавлена смислу (якщо не вдаватися до містичних спекуляцій).

________________________________________________________________

У німецькій класичній філософії І. Кант вперше вживає поняття цінність у спеціальному, вузькому значенні. Передумовою аксіології в нього є роз­межування сущого і належного, реальності та ідеалу. Цінності — це ви­моги, звернені до волі; цілі, які стоять перед людиною; значимість певних факторів для особистості. Г.В.Ф. Гегель особливу увагу приділяє роз­межуванню цінностей на економічні (утилітарні) і духовні. Перші виступають як товари і характеризуються «кількісною визначеністю». По суті, мається на увазі абстрактна, мінова вартість товару. Такі цінності завжди відносні, тобто залежать від попиту, продажу, від смаків публіки. У другому зна­ченні цінності пов'язуються із свободою духу, і все, що має цінність і зна­чимість, — духовне за своєю природою.

___________________________________________________________

Сутність людини єдина, її утворює сукупність вищих соцієтальних влас­тивостей, завдяки яким вона долає свою біологічну визначеність. Свобода волі, яка виявляється в здатності вибирати свою долю, шляхи свого життя — головна і основна з цих властивостей людини. Сенс життя як раз і полягає в тому, щоб самостійно, зусиллям своєї волі переборювати або намагатися перебороти всі обставини, реалізуючи свою життєву програму. У цьому випадку людина стає дійсно вільною, оскільки спроможна керувати зовнішніми обставинами й умовами.

Цінністю є соціальні спільноти та суспільство в цілому, які також є суб'єк­тами цінностей. Основа цього — у соціальній сутності людини і діалектики особистості та суспільства, що випливає звідси. Особистість є начало без­умовне, але не самодостатнє, тому що суспільство, що їй протиставляється, — це інші особи, які можуть бути не засобами, а лише цілями для неї. Претендуючи на безумовне моральне значення, особистість повинна і в інших особах ви­знати таку ж безумовну цінність.

Поза цим до вищих цінностей потрібно відносити такі «межові» і найбільш загальні для людей цінності, як сенс життя, добро, краса, справедливість, істина, свобода тощо. Цінність за своєю природою позачасова та вічна, її сутність не корениться ні в яких тимчасових обставинах. Цей тип цінностей справляє найважливіший вплив на соціалізацію особистості, їх реалізація по суті тотожна реалізації най­більш глибинного рівня структури особистості, її самоактуалізації. Без цього не тільки не може сформуватися особистість, але й саме життя для більшості буде нестерпним. Люди, що не знайшли (через певні причини) сенсу життя або не мали можливості реалізувати його (як й інші вищі цінності), часто приходять до висновку про беззмістовність самого життя, а інколи закінчують його трагічно.

406

Люди, що прагнуть самоактуалізуватися (досягти чогось великого, знач­ного), займаються певною справою. Вони віддані цій справі, яка для них дуже цінна. Це — поклик долі, і люди люблять свою справу настільки, що для них зникає відмінність між поняттями «праця» і «радість». Цим самим життя при­свячене пошуку того, що можна назвати «буттєвими» (онтологічними) цін­ностями, тобто пошуку тих цінностей, які є дійсними і не можуть бути зведені до чогось вищого. Ці цінності буття — найважливіші потреби (метапотреби), вони є сенсом життя для більшості людей.

Із проблемою вищих цінностей і насамперед сенсом життя пов'язана і проблема «екзистенціального вакууму». У ньому опиняється людина, що за­плуталася в цінностях або не знайшла їх. Цей стан особливо розповсюджений у наші дні. Традиційні цінності й ті, що утвердилися, швидко руйнуються, і не тільки молоді, але й досвідчені люди часто не знають, для чого жити, до чого прагнути, чого бажати. Екзистенційний вакуум, пов'язаний із втратою смисло-життєвих цінностей, із невизначеністю сенсу життя, має негативний вплив на якість соціалізації особистості. Людина через це намагається «втекти» від реальності, знаходить розраду в пияцтві, наркоманії, інколи і в суїциді або в антисоціальній поведінці. Як правильно те, що втрата цінностей веде до втечі від дійсності, так справедливе і твердження А. Камю: «Якщо не хочеш тікати від дійсності, потрібно знайти в ній людські цінності».

Важливе значення мають також цінності-засоби як проміжні цінності. Вони підпорядковуються вищим цінностям і обумовлені ними. Наприклад, якщо людина прагне до утвердження справедливості, то вона ніколи не буде використовувати для цього несправедливі засоби, оскільки розуміє, що праг­нення до добра несумісне з ними. Іншими словами, без цінностей-засобів недо­сяжні ніякі цінності-цілі, але разом із тим ніякі найбільш благородні цілі не виправ­довують негідних засобів.

Цінності-засоби більше ніж вищі цінності підлягають впливу конкретних обставин, і їх вибір залежить від можливостей, які є в наявному бутті і сус­пільній практиці. Цінності-засоби можуть бути різні: матеріальні та духовні, більш загальні і менш загальні, екологічні, економічні, соціально-політичні тощо. Всередині вони також створюють певну ієрархію, яка по-різному ви­значає поведінку особистості. Ця ієрархія обумовлена людською практикою, потребами та інтересами людей.

Наступний аспект проблеми в тому, що різні соціокультурні типи сус­пільства мають специфічні цінності, які складають важливий фактор детермі­нації ціннісних орієнтацій і поведінки особистості, а також способи її соціа­лізації. Наприклад, є дві найбільш значні в історії людства ціннісні парадигми: східна і західна. Кожна з них відображає цінності, пов'язані зі специфікою способу життя відповідного суспільства. Так, для східної традиції властиво утвердження єдності суспільства і людини, панування таких норм і правил поведінки особистості, як: справедливість, гуманність, щирість, людяність тощо. Головна установка у вихованні та соціалізації особистості робиться не на зміні світу, а на зміні себе, на самовдосконаленні. Для західної традиції

407

характерним є протиставлення. Відповідно до цього соціалізація осо­бис­­тості і суспільства, пріоритет індивідуальних цінностей над суспіль­ними пов'язу­ється насамперед зі зміною соціального середовища і світу.

____________________________________________________

Натуралістичний психологізм (Дж. Дьюї). У цій концепції цінності роз­глядаються як об'єктивні фактори реальності, які спостерігаються емпі­рично, а їх джерело пов'язується з біологічними та психологічними потре­бами людини. Із цієї точки зору будь-який предмет, що задовольняє ту чи іншу потребу людини, є цінністю.

Аксіологічний трансценденталізм (В. Віндельбанд, Г. Ріккерт). Тут цін­ності — не об'єктивна реальність, а ідеальне буття. Вони розглядаються як незалежні від людських бажань. До них належать такі цінності, як добро, істина, краса, які мають самодостатнє значення, є цілями самі собою не можуть служити засобом для якихось інших цілей. Цінність, таким чи­ном, це не реальність, а ідеал, носієм якого є «свідомість взагалі», тобто трансцендентальний (пограничний, потойбічний) суб'єкт. Крім того, цін­ності розглядаються в даній концепції як норми, що не залежать від лю­дини й утворюють загальну основу конкретних цінностей і культури.

___________________________________________________

У контексті цих двох традицій генеральна перспектива соціалізації особис­тості нашого суспільства повинна бути пов'язана із засвоєн­ням як тих, так й інших цінностей. Зокрема, необхідно реабілітувати цінності індивідуалізму, але не в значенні голого егоїзму, а в значенні ут­вердження індивідуальності, активності і самостійності особи­сто­­сті.

Важливим аспектом взаємодії особистості і соціальних цінностей є те, що останні можуть бути реальними (мають об'єктивний аналог у дійсності), і можуть мати і міфологічний характер. У свою чергу міфологічні ціннос­ті можуть по­ділятися на «природні» та «штучні». У першому випадку вони мають істо­ричну основу і виникають у процесі міфотворчості на ґрунті первісного мис­лення. Під час розвитку суспільства міфологічні цінності, як і сама міфологія, хоча і перестають домінувати, але не зника­ють повністю із суспільного жит­тя та культури. Більше того, інколи вони відроджуються, приймають форму міфологем — штучно створених ціннісних конструкцій, що не мають аналогів у дійсності і підтримуються ідеологічними засобами та інститутами. У зв'язку з цим слід зазначити про поширення нині псевдонаукових цінностей. На осо­бистість система­тично обвалюється лавина інформації, зміст якої пов'язаний із містикою, окультизмом, астрологією, магією, чаклунством тощо. За таких умов довільно, на несвідомому рівні формується некритичне мислення і сприй­няття дійсності. Раціоналізм замінюється ірраціоналізмом, будь-який ірраціо­нальний міф вважається раціональним. Формується тип свідо­мості, в якій реальні суперечності не беруться до уваги, принцип об'єктивності підміню­ється суб'єктивізмом, логіка розуму заміняється вірою та навіюванням. Таким

408

чином, ми маємо справу з основними ознаками міфологічного мислення. І якщо К. Леві-Брюль назвав первісне мислення «дологічним», то тип мислення, що фор­мується, можна назвати «постлогічним», змістовною основою якого є ірраціо­налізм та суб'єктивізм. Але генералізуючою лінією є спрямування людини не на псевдоцінності, а на дійсні цінності, які є і можуть стати реальною умовою самоздійснення особистості.