Систематичний курс філософії

в науковому, філософському, естетичному пізнанні світу, в розвитку і задо­воленні потреби жити за благородними нормами істинно людської моралі — моралі високої поваги до себе та інших. Суттєвою мірою історичного прогресу є зростання свободи в її розумному споживанні.

5.2.5.Сенс історії

Філософія історії як підсистема філософського знання розглядає істо­ричний світ як предметне середовище в його взаємовпливах, взаємозв'язках і взаємодіях із людиною, їхня своєрідність зумовлюється особливостями та характером розвитку історичних подій і явищ на певному етапі, а також неповторними здатностями та здібностями певної особистості. Через це історія постає в єдності онтологічних, пізнавальних і світоглядних характе­ристик, багатовимірним феноменом, розмаїті вияви якого неоднаково фік­суються й оцінюються в діяльності, спілкуванні та свідомості різних людей. Філософсько-історичне пізнання констатує і досить достовірно відображає спрямованість історичного часу з минулого через сучасне до майбутнього. Відповідно до цього виділяються три найважливіші напрями філософії історії: прогресистський, регресистський і циклічний. Мета і значення філософії істо­рії в науках про суспільство, співвідношення з іншими її галузями зумов­люються природою філософсько-історичного пізнання, особливостями не лише об'єкта, яким виступає історичний процес загалом, а й предмета цього пізнання. Філософія історії акцентує увагу на різноманітних виявах взаємовідношен­ня об'єкта і суб'єкта. Завдяки цьому визначається, охоплюється та розгляда­ється широке коло смисложиттєвих проблем — від питання про долю людства до загадки сенсу буття окремої людини.

В осягненні історії в її єдиноцілісності в людини відбувається поглиблення самоосмислення: духовний світ, залучаючись до історії шляхом її осмислення і запам'ятовування, немовби піднімається на вершину, з якої стає виднішим не лише минуле чи теперішнє, але певною мірою і майбутнє. Людина не тіль­ки розуміє все це глибше, а й по-іншому оцінює себе. Історичний погляд ста­вить перед нами дзеркало, в якому ми, знаючи минуле, краще розуміємо власну природу: тут і приклад для наслідування, і докір нашій совісті, і заклик до покаяння і подвигу, до самовдосконалення. Крім того, зміст історично пізнаного зовсім не байдужий для нас, він стає складовим моментом нашого буття, інколи навіть неусвідомленим.

У цьому і полягає основний сенс історії. Щоправда, Ф. Ніцше говорить: крок за кроком ми боремося з гігантом-випадком, а людством досі править безглуздя. Можна частково погодитися з Ніцше, оскільки в історії багато безглуздого, ірраціонального, навіть недоладного й огидного. Проте зводити історію до та­кого висновку було б неправильним. В історії багато і не просто розумного,

358

Розділ 5 • Проблема розвитку у філософії

а й геніального. Наприклад, прогрес культури, творчість геніїв філософії, літе­ратури, поезії, живопису, досягнення науки, техніки, мистецтва, політики тощо. Осягаючи минуле, ми знаходимо сили в тому, що було. Це, на думку К. Ясперса, визначило наше становлення, воно є для нас зразком. Байдуже, коли жила видатна людина: все розташовується немовби на одній позачасовій площині чогось дуже значного, і тоді певні історичні події сприймаються нами, як щось безпосередньо присутнє в нашому житті.

________________________________________________________________

Творець першої в Україні національної історичної школи — В. Антоно­вич. На думку вченого, зміст історії розкривається не у сфері державних засад і політичних стосунків, а в проявах народного життя, громадських і національних відносин. В. Антонович зазначав, що історія є систематич­ним викладом подій із життя народу чи держави, наголошуючи на необ­хідності поєднання фактичних даних із узагальненнями та філософськими висновками, оскільки фактичні дані — це лише половина справи. Суттє­вішим для історика є завдання простежити моменти, які переживають народні маси в їхньому політичному, економічному та моральному житті, політичні ідеали народу в різні періоди його життя, простежити розвиток культури та цивілізації в народі. Історія держави — це показовий бік, де ми бачимо лише акторів на сцені, але не знаємо, що відбувається за кулісами. Дійсна історія — це власне життя народних, мас, які становлять народність, тобто групу людей, що виділяється з маси подібних суттєвими антрополо­гічними та культурними ознаками. Основним важелем історії Антонович вважав розвиток суспільної самосвідомості народу, виявлення безпосе­редніх мотивів його громадського та політичного життя.

_______________________________________________________________

Щодо об'єктивного сенсу історії, то він, скоріше за все, на своєму шляху в часі має певну об'єктивну мету, а час у ній розподілений на епохи. Ніхто не знає кінця часу, але ми знаємо, що цей кінець настане: адже наш дім (планета Земля) не вічна, а до того ж багато що в історії відбувається стихійно, і самі люди немало роблять такого, що наближає загибель Землі. Історія показала, що люд­ство не завжди вчиняє мудро. Кожній людині здається, що вона діє розумно, але багато хто насправді чинить жорстоко й егоїстично, а загалом утворюється багато чого просто злочинного перед розумом історії. А злочинне рано чи пізно карається. Звичайно, можна припустити, що всі люди раптом схаме­нуться і поводитимуться no-Божому мудро, оберігаючи кожну рослину і кожну тварину. Певна річ, це продовжить життя на Землі. Однак, ніхто і ні за яких умов не подарує людству таке благо, як вічність буття.

Мудрість століть говорить: історія вчить нас тому, що в неї обов'язково потрібно вчитися. Для людини і суспільства важлива сама можливість ви­нести з минулого досвід для майбутнього, що дозволяє нам осмислити хід історичного життя людства і тим самим визначити філософську концепцію

359