Систематичний курс філософії

об'єднані в одну, що одержала назву «Органон», тобто інструмент для отримання істинного знання.

У філософії XVII-XVI11 ст. гносеологія отримала нові імпульси для роз­витку. У праці Ф. Бекона «Новий органон» розробляється вчення про метод пізнання законів природи. Знання — сила. Основою пізнання він пропонує вважати не авторитети, не схоластичні догми, а дослідно-експериментальне емпіричне вивчення природи. Як організувати експерименти й аналізувати їх результати; яке співвідношення теорії і експериментальних досліджень; яким чином потрібно формувати вихідні поняття; які характерні помилки (ідоли) стоять на шляху наукового пізнання тощо. Вже перелік проблем і питань, запропонованих Беконом, свідчить про ширину та глибину його підходів до процесу наукового пізнання і пошуку істини.

Емпіричну теорію пізнання Ф. Бекона продовжили Д. Локк і Т. Гоббс, які виводять усе людське знання з досвіду. Зовнішній досвід зумовлюють відчуття, а внутрішній є результатом об'єднання, зіставлення, абстрагування простих ідей, рефлексій, завдяки чому утворюються більш складні ідеальні конструкти. Не існує жодних уроджених ідей. Душа, розум людини — чиста дошка (tabula rasa). Все пізнання виростає з відчуттів. Це вже — сенсуалізм.

Раціоналізм Р. Декарта склав опозицію сенсуалізму. Фундаментальний принцип його теорії пізнання — універсальний сумнів. Які вихідні поси­лання істинні? Щоб дійти до таких начал, які не можуть бути піддані сумніву, потрібно засумніватися в усьому. Але, сумніваючись в усьому, неможливо позбутися самого сумніву, який є певною думкою. Отже, мисляча душа, яка сумнівається в усьому, без сумніву, існує сама. Звідси висновок, який може бути покладений в основу філософії як вихідний пункт при побудові істинної філософської системи: «Я мислю, отже, я існую».

Наші помилки — наслідок неправильного застосування здатностей до піз­нання та відсутності методу, який забезпечує відповідне його застосування. Аксіоми — це положення, істинність яких прямо та безпосередньо очевидна для нашого розуму. Вони — основа пізнання. Із них дедуктивним шляхом потрібно виводити всі інші знання. Дедукція — шлях до істини (у Бекона головним шляхом одержання істинного знання була індукція: шлях руху від окремих фактів, отриманих із досвіду, до загальних висновків).

Усі міркування Декарта стосуються в першу чергу діяльності розуму, тобто він стверджує раціоналізм. Суперечливість сенсуалізму та раціоналізму знач­ною мірою визначила характер філософських досліджень у гносеології XVII і XVIII ст. Хоча німецький філософ цього періоду Г. Лейбніц прагнув поєд­нувати тези раціоналізму з тезами емпіризму та сенсуалізму. Він висунув ідею створити алфавіт думок, за допомогою якого можна було б класифікувати істини. Якщо створити систему знаків для думок (подібно до системи цифр в арифметиці) і використати формули, які визначають істинність або хибність висловлювань (аналогічно алгебраїчним рівнянням), то можна розробити формальну комбінаторику, яка дає можливості знаходити істини або визна­чати випадки, коли висловлювання неминуче виявиться хибним. Таким чином, ідея загальної науки отримала в Лейбніца форму врахування висловлювань, яка дозволяє одержати істинне знання формально-логічним шляхом.

_______________________________________________________________

258