Систематичний курс філософії

це справа людей — «просто людей». Однак, ці людські заняття своєю перед­умовою мають теологію, доказ існування та розгляд природи Бога.

Починаючи з Декарта, проблема відношення віри і знання стає пробле­мою філософії значно більшою мірою, ніж теології; її розгляду приділяли увагу такі мислителі, як Паскаль, Фейербах, Маркс, Ніцше та ін. Наприк­лад, Паскаль заперечував цінність раціональних доказів існування Бога, заміняв їх містичними судженнями та «екзистенціальною тривогою». Тим самим він був одним із перших, хто створював філософію існування замість тра­диційної метафізики.

________________________________________________________________________

На думку Г. Гегеля, релігія є однією з найважливіших справ нашого життя; у ній, насамперед, зацікавлене наше серце. Вона знаходить вираз у почуттях і вчинках, прикрашає нашу душу яскравими моральними формами радості, сприяючи, разом із тим високому образу думок. Останнє свідчить про раціоналі­зацію Гегелем релігії, яка є об'єктивацією абсолютного духу, його самоодкро-вення в людині у формі ідеї.

Загальні передумови виникнення релігії — це психологічні мотиви, соціальні корені релігійної свідомості, мотиви морального характеру, фантазія, яка символізує явища внутрішнього та зовнішнього світу, нарешті, розум, схиль­ний до синтезу знань про суще. Зазначене утворює те, що прийнято називати релігійністю людини.

Виділяють дві групи принципів пояснення релігії:

Супернатуралістичні говорять про вродженість релігійної свідомості і по­значають одкровення як його джерело. Раціоналістичні передбачають: або свідо­мий намір і рефлексію людини в утворенні релігії, або прагматичні прагнення певних осіб утримати владу, або уособлення певних сил природи, або об'єк­тивацію певних душевних якостей, або шанування предків. Такі точки зору свідчать про складний зміст релігійної свідомості, яка багато в чому є спра­вою індивідуальною та надзвичайно тонкою, і не може бути втиснута в межі абстрактних понять і визначень.

Проблеми гносеологічного смислу релігії (відношення віри до знань) вирішу­ються залежно від філософських позицій певного мислителя. Сцієнтистсько-позитивіський підхід пояснює релігію як низький вид знання і, по суті, зводить її до марновірства, яке з розвитком науки приречене на зникнення. Історичний (еволюційний) підхід вбачає в релігії форму знання, яке розвивається і завжди зберігає своє значення, навіть тоді, коли воно входить до складу іншого, вищого рівня знання. Тут підкреслюється не стільки раціональний аспект, скільки почуттєвий — у формі уявлення з єдності з високими, морально наповненими почуттями. Абсолютний підхід розглядає релігійне та наукове знання як дві різні і правомірні форми духовної активності людини: між: ними постійно від­бувається пошук меж і продумується специфіка (і за суттю, і за значимістю для людини та суспільства).

444

Розділ 7 • Філософія символічного світу

Якими б не були розбіжності у визначеності поняття релігії, всі дослід­ники згодні з тим, що вона виконує важливі функції в суспільному житті. Для окремих людських індивідів релігія стає засобом вирішення останніх, кінечних проблем життя, виступає як відмова «капітулювати» перед смертю. Для суспільства, взятого в цілому, релігія виступає як могутній засіб соціаль­ної інтеграції, згуртування людей, оскільки спільні вірування надають вищий сенс їхній діяльності. У соціальному плані релігія реалізується в особливий суспільний інститут — церкву; на перших етапах — просто як об'єднання вірую­чих, пізніше (майже в усіх релігіях) — як клерикальна структура, що об'єд­нує осіб, особливо посвячених у сакральні таємниці. Вони виступають у ролі своєрідних «посередників» між об'єктом віри і людьми.