Рекомендована література

1. Кон И.С. В поисках себя: личность и ее самосознание. — М., 1983.

2. Леонтьев А.П. Деятельность. Сознание. Личность. — М., 1977.

3. Лой А.Н. Сознание как предмет теории познания. — К., 1988.

4. Налимов В.В. Спонтанность сознания. — М., 1989.

5. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини. — Розд. 5. — К., 1995.

6. Проблема сознания в современной западной философии. — М., 1989.

7. Скворцов Л.В. Субъект истории и социальное самосознание. — М., 1983.

8. Спиркин А.Г. Сознание и самосознание. — М., 1972.

9. Тайны сознания и бессознательного. — Минск, 1998. 10. Это человек. Антология. — М., 1995.

253

Систематичний курс філософії

Розділ 2 .

Гносеологія

2.1. Сутність пізнання.

2.2. Пізнавальні відношення.

2.3. Чуттєве і раціональне пізнання.

2.4. Типи пізнання.

2.5. Істина.

254

Розділ 2 • Гносеологія

2.1. Сутність пізнання

«Нехай ніхто в молодості не відкла­дає заняття філософією, а в ста­рості не втомлюється йти шляхом пізнання. Адже ніхто не буває ні недо­зрілим, ні перезрілим для здоров'я душі».

Епікур

Кожна філософська система містить теорію пізнання, це продиктовано насамперед прогресом філософської культури, а також множиною життє­вих питань суспільства. Процес пізнання — це оволодіння таємницями буття, це вираження найвищих прагнень, творчої активності розуму, що становить гордість людства.

Проблема пізнання є однією з найважливіших у філософії поряд із проблемами сутності буття, людини та суспільства, її вирішення знаходиться в тісному зв'язку, а часто і в прямій залежності від розв'язання смисложиттєвих проблем життя людини. Теорія пізнання (гносеологія, інша назва — епістемологія) — це розділ філософії, що вивчає природу та закономірності пізнавальної діяльності людини, її творчі можливості та здібності; передумови, засоби і форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони функціонування та умови і кри­терії його істинності та достовірності.

Теорія пізнання є загальна теорія, що прояснює саму природу пізнаваль­ної діяльності людини, в якій би галузі науки, мистецтва або життєвої практики вона не здійснювалася. Кожна філософська система, незалежно від історичного часу її виникнення, обов'язково містила гносеологічну проблематику. Людина хоче вийти в безмежне море дійсності, яка існує незалежно від властивостей нашого «Я».

Людство завжди прагнуло до здобуття нових знань. Оволодіння таємни­цями буття є виявом найвищих спрямувань творчої активності розуму, який є гордістю людини та людства. На довгому і тернистому шляху пізнання було відкрито величезну кількість фактів, властивостей і законів природи, сус­пільного життя, самої людини, одна одну змінювали наукові картини світу. Розвиток наукового знання відбувався одночасно з розвитком виробництва, мистецтва, художньої творчості. Знання утворює складну систему — соціальну пам'ять, багатства її передаються з покоління в покоління, від народу до на­роду за допомогою механізму соціальної спадковості, культури.

На сучасному рівні теорія пізнання є наслідком узагальнення всієї історії розвитку пізнання світу. Вона досліджує природу людського пізнання, фор­ми та закономірності переходу від поверхневого уявлення про речі (думки) до осягнення їх сутності (істинного знання), а у зв'язку з цим розглядає питання

255