П

Етапи перекладу

ереклад – це процес, що має два етапи:

1. психічний (твір, створений однією мовою, перетворюється у твір на іншій мові);

2. результативний (новий текст на іншій мові).

Перекласти – значить найправильніше виразити те, що було створено засобами іншої мови (у цьому відмінність перекладу від переказу, адаптації та ін.). Переклад повинен бути зрозумілим і доступним читачеві, відповідати нормам тієї мови, на яку перекладається текст.

Перш ніж приступити до перекладу необхідно:

а) самому усвідомити в точності і проаналізувати, що перекладається (історія, культура, ментальність, жанр, стиль);

б) обрати відповідні засоби вираження (лексика, граматика, художні засоби).

Згідно психолінгвістичної класифікації існують такі види перекладу (мал. 1.2).

Мал. 1.1. Переклад як інтелектуальна діяльність

Мал. 1.2. Види перекладу

2. Історія перекладу в Україні

Історія перекладу в Україні пройшла довгий період розвитку, починаючи з часів Київської Русі. Відомі українські перекладачі внесли великий внесок у розвиток світового перекладу. Наведемо короткі відомості про них.

П

Об’єктивні перешкоди розвитку прекладу в Україні

ереклад як вид професійної діяльності з’являється на теренах України після приходу в Київську Русь візантійської книжності. Переклад як сфера діяльності розвивався тут дуже повільно через об’єктивні перешкоди, серед яких слід виділити такі:

1) несприятливі культурно-політичні умови;

2) порівняно пізнє формування норм української літературної мови (кінець ХVІІІ ст.);

3) мовна ситуація в Україні характеризувалася фактичною двомовністю у період ХVІ-ХVІІІ ст., адже одночасно на одній території функціонували два типи книжної писемної мови: „руська мова”, яка була близькою до розмовної української мови, та церковнослов’янська мова;

4) заборонна політика у сфері книгодрукування українською мовою, що проводилася з початку ХVІІІ ст. (Указ Петра І і Синоду 1721 року „Про заборону друку на Україні оригінальних нових творів”) тощо.

О

Розвиток художнього перекладу

тже, про переклад українською мовою можемо говорити лише починаючи з ХІХ ст., коли відбувається інтенсивний розвиток художнього перекладу. Українські поети-романтики перекладають найкращі зразки польської та російської літератур українською мовою: Л.Боровиковський перекладає віршовані твори В.Жуковського, А.Метлинський перекладає поезію А.Міцкевича. Проте ці перші переклади українською мовою не можна назвати повноцінними, адекватними, вони є швидше перекладами-переспівами, де виразно проявляється особистість перекладача. З’являються перші переклади з української на англійську (Тереза Якоб переклала „Наталку Полтавку” І.Котляревського, а пізніше, у 1868 році в Лондоні був опублікований перший переклад поезій Т.Шевченка на англійську мову).

Наприкінці того ж ХІХ ст. підвищується інтерес до українського фольклору у світі, тому в 1894 році англійський фольклорист Роберт Бейн публікує переклади українських казок із збірок П.Куліша та М.Драгоманова (27 казок).

Друга половина ХІХ ст. взагалі була дуже плідною для українського перекладознавства: на ниві поетичного перекладу працюють М.Старицький, І.Франко, Леся Українка, П.Грабовський.

Не згасає популярність художнього перекладу і в радянський час. Найвідомішим перекладачем тієї доби слід вважати М.Рильського, який перекладав з російської, білоруської, польської, чеської, французької, грузинської та інших мов. Серед перекладів ще одного талановитого літератора М.Бажана можна назвати переклади „Витязя в тигровій шкурі” Ш.Руставелі та поеми О.Пушкіна „Моцарт і Сальєрі”.

Значний внесок у розвиток українського художнього перекладу зробили Б.Тен (переклав „Іліаду” Гомера, „Прометея закутого” Есхіла), Є.Дроб’язко (переклав „Божественну комедію” Данте), В.Мисик (переклав сонети Дж.Кітса, поезії Омара Хаяма), О.Кундзич (переклав „Війну і мир” Л.Толстого та „Героя нашого часу” М.Лермонтова) та інші.