П

Історія розвитку перекладацької діяльності

ереклад – це один з найдавніших видів людської діяльності. Неможливо назвати дату зародження перекладу, проте численні факти свідчать про те, що переклад має тисячолітню історію. Вже серед клинописних шумерських текстів, написаних за 3000 років до н. е., учені знайшли двомовні словники. У Давньому Єгипті була спеціальна школа, де готували професійних перекладачів для контактів із сусідніми народами. Про цей факт розповідається в Біблії в притчі про Прекрасного Йосифа. Перекладацька діяльність в Україні та Росії має багату історію, початок якої сягає часів Київської Русі – першої держави східних слов’ян. Уже у ІХ ст. водночас на Русі виникають писемність, література й переклад. Першими перекладачами можна вважати братів-ченців Кирила й Мефодія, які були послані константинопольським імператором з метою християнізації Русі у 864 р. Вони переклали декілька релігійних текстів з грецької на церковнослов’янську мову, серед них слід назвати такі: Новий Заповіт, Псалтир, Молитовник. Після прийняття християнства з’явилася велика кількість перекладів (переважно з грецької мови), оскільки переклад став необхідним засобом спілкування церкви з паствою. Поряд з буквальними перекладами церковної літератури з’явилися і перші переклади текстів світської і наукової літератури („Житіє Андрія Юродивого”, „Бджола”, „Космографія”, „Іудейська війна” Йосипа Флавія). Християнська доктрина забороняла вказувати ім’я перекладача, тому імена перекладачів залишилися невідомими. Отже, переклад у Київській Русі відігравав досить значну роль.

За часів Київської Русі існувало багато зв’язків із сусідніми країнами (політичні, культурні, торгові), з Візантією, слов’янськими державами, Францією, Німеччиною, східними країнами. Це вимагало великої кількості перекладачів (толмачів) з грецької, латинської, аравійської, німецької, скандинавської та тюркської мов. Окрім усних існували писемні переклади.

XIV–XVII cт. – більшу частину займають переклади релігійної літератури.

П

Перші перекладачі на Русі

ерші перекладачі на Русі: Максим Грек, Власій, Дмитро Курмятів, Ніл Герасимов. Максим Грек – вчений-монах, був викликаний у Москву в XIV ст. і заснував школу перекладачів. Він був першим професійним перекладачем на Русі. Преподобний Максим Грек увійшов у російську історію, перш за все, як видатний письменник і публіцист, а також як великий діяч і святий. Його ім’я у звичайному житті – Михайло Триволист. Максим Грек став першим на Русі дійсно енциклопедично освіченим вченим. Його вплив на книжкову культуру древньої Русі того часу був дуже великим.

ХІХ ст. – це „золота доба” перекладу. Якщо в попередню епоху переклад набув статусу професійної діяльності, то в ХІХ ст. він піднявся до рівня високого мистецтва. Історик М.М.Карамзін та поет В.А.Жуковський вважаються фундаторами російської школи перекладу.

Почесне місце в історії перекладу посідають О.С.Пушкін та М.Ю.Лермонтов. Завдяки їм відбулося ствердження основного принципу перекладу: гарний художній переклад повинен бути невід’ємною частиною національної літератури.

С

Як перекладати?

початку були перекладачі-аматори, потім з’явилися професіонали. Спочатку перекладали, довго не мудруючи, потім виникли теорії перекладу. З розквітом художньої літератури почали говорити про переклад як про мистецтво. Дискусія на цю тему триває вже не перше тисячоліття. Одні вимагали дослівного перекладу тексту на шкоду мові, якою перекладали. Інші намагалися донести до читача лише зміст тексту. А Дідро взагалі зневажав оригінал. Він прочитував книгу двічі, „проникався її духом”, потім закривав й починав перекладати. Сервантес не вірив у силу перекладу і вклав у слова Дон-Кіхота скептичне порівняння його зі зворотною стороною килима.

Французькі перекладачі ще у XVII столітті написали багато статей на захист буквального й вільного перекладу. Із властивою французам грайливістю один із них порівняв переклад з жінкою і говорив, що від перекладу, як і від жінки, неможливо вимагати, щоб він був одночасно і красивим і „вірним”.

Неправильність перекладу нерідко була причиною дипломатичних конфліктів. В Італії навіть була приказка: „Перекладачі-зрадники”.

Колись переклад вважали справою, яка потребує великих спеціальних знань, але мало поважали. Філософ Монтеск’є, наприклад, відмовився вважати переклад творчою роботою.

Зараз невичерпне старання перекладачів отримало загальне визнання. Переклад, і як мистецтво, і як ремесло, надзвичайно удосконалився. І вже немає тієї галузі, в якій не потребувалися би послуги перекладачів.

Переклад опинився в центрі людських проблем.

У коло діяльності перекладу входять різного роду тексти: художня література (проза, поезія); публіцистика; наукова література; документи; ораторська мова; ділові папери; кінофільми (див. мал. 1.1).