3.3. Комп’ютерні віруси

В будь-який момент роботи на комп’ютері виникає ризик зараження його комп’ютерними вірусами, вторгнення зловмиснеків та використання вашого комп’ютера для атак на інші комп’ютери мережі. Наприклад, приходить великий рахунок за користування електронною поштою, знаходите свою веб-сторінку зіпсованою, або ваш логін і пароль доступу комп’ютерних вірусів до мережі Інтернет став відомим іншим особам. Тому проблема безпечної роботи на комп’ютері, а особливо, в мережі Інтернет на сьогодні є першочерговою та нагальною.

Комп’ютерний вірус (англ. computer virus) – комп’ютерна програма, створена для заподіяння шкоди користувачу персонального комп’ютера: знищення і крадіжки даних, зниження працездатності комп’ютера тощо.

В

Історія створення комп’ютерниї вірусів

важають, що ідею окреслив письменник фантаст. Т. Дж.Райн, котрий в одній із своїх книжок, що була написана у 1977 р., описав епідемію, яка за короткий час охопила близько 7000 комп’ютерів. Причиною епідемії став комп’ютерний вірус, який передавався від одного комп’ютера до іншого, пробирався в їхні операційні системи і виводив комп’ютери з-під контролю людини. Мало хто міг передбачати, що вже в кінці 80-х років проблема комп’ютерних вірусів стане великою дійсністю [19].

Під час досліджень, проведених однією з американських асоціацій з боротьби з комп’ютерними вірусами, за сім місяців 1988 р. комп’ютери, які належали фірмам-членам асоціації, піддавались дії 300 масових вірусних атак, що знищило близько 300 тис. комп’ютерних систем, на відтворення яких було затрачено багато часу і матеріальних затрат. У кінці 1989 р. у пресі з’явилося повідомлення про знаходження в Японії нового, надзвичайно підступного і руйнівного вірусу (його назвали хробаком), за короткий час він знищив велику кількість машин, що знаходилися в мережі. Переповзаючи від комп’ютера до комп’ютера, по з’єднуючих їх комунікаціях, „хробак” спроможний знищити вміст пам’яті, не залишаючи ніяких надій на відновлення даних.

Початком виникнення вірусів можна вважати праці Джона фон Неймана з вивчення математичних автоматів, що самовідтворюються. Ці праці стали відомі в 1940-х роках. Пізніше, у 1959 р., журнал “Scientific American” опублікував статтю Л.С.Пенроуза, яка також була присвячена механічним структурам, що самовідтворюються. На відміну від раніше відомих робіт, тут була описана проста двовимірна модель, здібна до активації, розмноження, мутацій, захоплення. Ці дослідження були направлені зовсім не на створення теоретичної основи для майбутнього розвитку комп’ютерних вірусів. Навпаки, учені прагнули удосконалити світ, зробити його пристосованішим для життя людини. Адже саме ці праці стали підґрунтям багатьох робіт з робототехніки і штучного інтелекту.

У 1962 р. інженери з американської компанії Bell Telephone Laboratories – В.А.Висотський, Г.Д.Макилрой і Роберт Моріс – створили гру „Дарвін”. Гра припускала присутність у пам’яті обчислювальної машини так званого супервізора, що визначав правила і порядок боротьби між собою програм-суперників, що створювалися гравцями. Програми мали функції дослідження простору, розмноження і знищення. Сенс гри полягав у вилученні всіх копій програми супротивника і захопленні поля битви [6].

Появу перших вірусів найчастіше відносять до 70-х XX століття. Звичайно згадуються, як „віруси” такі програми, як Animal, Creeper і Cookie Monster. З появою перших персональних комп’ютерів Аррle у 1977 р. і розвитком мережної інфраструктури починається нова епоха історії вірусів. У 1981 р. Ричард Скрента написав один з перших завантажувальних вірусів для Аррle II – ELK CLONER. У міру розповсюдження комп’ютерів серед населення, появилося таке поняття як комп’ютерна епідемія. Однією яз перших вірусних епідемій було розповсюдження у 1988 р. хробака Моріса. Було пошкоджено більш ніж 6200 комп’ютерів і практично була зупинена робота мережі Інтернет на цілий день. У 1989 р. з’явився перший троянський кінь AIDS. На початку   1990 оку з’явився перший поліморфний вірус – Chameleon [1].

У вересні 1984 року була опублікована стаття Ф.Коуена (Fred Cohen, 1984), в якій автор дослідив різновид файлового вірусу. Це фактично друге академічне дослідження проблеми вірусів. І саме Коуена прийнято вважати автором терміну „комп’ютерний вірус”.

У 1985 році Том Нефф (Tom Neff) почав поширювати по різних BBS список “The Dirty Dozen – An Unloaded Program Alert List” (Брудна дюжина — список небезпечних завантажуваних програм), в якому були перераховані відомі на той момент програми-вандали. Надалі цей список, що включає більшість виявлених троянських програм і „зламані” або перейменовані копії комерційного програмного забезпечення для MS DOS, став широко відомий і отримав скорочену назву „ Брудна дюжина” (dirty dozen).

Один із авторитетних „вірусологів” Євгеній Касперський пропонує умовно класифікувати віруси за такими ознаками: за середовищем проживання (мережні, файлові, завантажувальні); за способом зараження середовища проживання (резедентні, нерезедентні); за деструктивними можливостями (безпечні, небезпечні, дуже небезпечні); за особливістю алгоритму вірусу (віруси-„супутники” – створюють для ехе-файлів файли-супутники з розширенням соm, віруси-„хробаки” – розповсюджуються по мережі, розсилають свої копії, обчислюючи мережні адреси, „паразитуючі” – змінюють вміст дискових секторів або файлів, „студентські” – містять велику кількість помилок, „стелз”-віруси (невидимки) – перехвачують звернення DOS до заражених файлів та секторів і подають замість себе незаражені ділянки, віруси-примари – тяжко виявити, основне тіло зашифроване, макровіруси – пишуться на WordBasic, переписують своє тіло в Normal.dot [19].

За способом зараження більшість комп’ютерних вірусів можна поділити на такі класи: файлові, завантажувальні, файлово-завантажувальні віруси, Stealth-віруси, віруси-„хробаки”, троянські програми.