Схематично це можна відобразити так:

§73. Повні і короткі форми прикметників

У сучасній українській літературній мові вживаються переважно повні прикметники, що мають у всіх формах відмінкові закінчення:

добрий, доброго, доброму, добрим, на доброму.

Короткі прикметники виступають у називному і знахідному відмінках однини чоловічого роду:

зелен, ясен, красен, дрібен, срібен, повен, рад, ладен, винен, потрібен. Більшість з них — якісні прикмет­ники. Коротку форму мають також

присвійні прикметники із суфіксами -ів- ( їв ), -ин- (їн-):

Василів, Андріїв, Ганнусин, Софіїн

УВАГА!

Повні прикметники змінюються за родами, чис­лами і відмінками, короткі — незмінні.

Загальновживаними є повні фор­ми. Короткі форми вживаються пере­важно в розмовній мові, поезії й на­родній творчості:

Пливе човен води повен (Нар. тв.). І шумить, і гуде, дрібен дощик іде (Нар. тв.). Та світи ж ти їм до­рогу, ясен місяць угорі (П. Тичи­на). Рад би ще раз він побачить отаку зиму (В.Сосюра). На доб­раніч, мій дивен краю (В.Стус). Воістину прекрасен світ вночі (Є. Плужник).

Повні форми прикметників бува­ють стягнені (добра, добре, доб­рі) і нестягнені (добрая, добреє, добрії).

Нестягнену форму можуть мати іменники жіночого і середнього роду в називному та знахідному відмінку однини та в називному множини.

ПОРІВНЯЙТЕ!

Стягнена Нестягнена

-а (я), -е (є), -і (ї) -ая (яя), -еє (єє), -її 0 висока, високе, високі високая, високеє, високії синя, синє, сині синяя, синєє, синії

чиста, чисте, чисті чистая, чистеє,

чисти

дружня, дружнє, дружні

дружняя, дружнєє, дружнії

Стягнені форми утворюються від нестягнених так: приголосний [/], що був між голосними в закінченнях, зник; два однакових голосних за­кінчення стяглися в один звук: веселаія —* веселаа —* весела; темнеіе —* темнее —*• темне. Нестягнені форми прикметників уживаються в розмовно-побутовому стилі, фольклорі, а в художніх тво­рах виступають як засіб вираження врочистості, емоційної піднесеності й стилізації під народнопісенну мову: Ой, у святую неділеньку Рано-пораненьку Не сизії тумани уставали,

Не буйнії вітри повівали,

Не чорнії хмари наступали,

Не дрібнії дощі накрапали,

Коли три брати із города Азова, Із турецької бусурменської Великої неволі утікали...

Нар. те.

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько В неволі з тобою.

Там матір добрую мою Ще молодую у могилу Нужда та праця положила. Оживуть степи, озера,

І не верстовії,

А вольнії, широкії Скрізь шляхи святії Простеляться.

З те. Т. Шевченка.

§74. Відмінювання прикметників

Повні прикметники змінюються за родами, числами і відмінками. Ці морфологічні ознаки є словозмінни­ми і несамостійними, бо прикметник набуває тієї форми роду, числа та відмінка, якої вимагає від нього іменник чи займенник, з якими цей прикметник узгоджується.

Залежно від того, на який приго­лосний закінчується основа, прик­метники поділяють на дві групи від­мінювання — тверду і м’яку.

До твердої групи належать прикмет­ники якісні та відносні, основа яких закінчується на твердий приголосний: степовий, золотий, міський, то­тожний, комп’ютерний, дідів, ма­терин, Юріїв, рад, повен, ясен.

До м’якої групи належать прик­метники, основа яких закінчується на м’який приголосний, а також при­свійні прикметники із суфіксами -ів- (після голосного та апострофа -їн-), які в називному відмінку однини чоловічого роду після цих суфіксів мають нульове закінчення:

• з основою на м’який -н-: літній, осінній, могутній, вечір­ній, давній, крайній, ранній, серед­ній, майбутній тощо (їх небагато);

• з основою на -й:

довговіїй, довгошиїй, безкраїй (їх ще менше);

1

213. Ж