тайтеся в прості і хвилюючі слова пісень, віднайдіть золоті ключі ме­лодій — і вам відкриється багато пое­тичних таємниць, ви почуєте голоси творців, імена яких розгубила іс­торія, та так розгубила, що вже нав­ряд чи й знайдемо багатьох сіячів, чия поетична нива, ставши народ­ною, квітує й сьогодні...»

І тільки іноді, крізь тумани часу, окреслиться схожа на легенду пос­тать творця.

Найпізніша група пісень козацько­го циклу віддзеркалює гноблення Ук­раїни московським царатом після Пе­реяславської угоди.

До неї належать пісні:

• про нарікання на нерозважливий союз з Москвою, що «занапастив Польшу ще й нашу Вкраїну» («А вже років двісті»), на московських царів: Петра, «змію-Катерину», що сплюндрували козацький край, на надмірну довіру козацьких ота­манів до загарбників («Ой ви хлопці-запорожці», «Гей на біду, на горе»);

> про московську неволю, де основни­ми мотивами є загибель козаків у за­гарбницьких російських війнах чи смерть на «канальських» роботах у болотах Петербурга («У Глухові, у городі», «Ой з-за гори чорна хма­ра», «Од Києва до Пітера мостили мости» та ін.);

• про події Руїни — Підступне зни- щення 1775 року Запорізької Січі руйнування козацької України й розсіювання козаків за Дунай, на Кубань, запровадження рекрутчи- ни, кріпацтва («Добре було, добре було», «Вилітали орли», «Гей віють вітри» та ін.). Наприклад: Ой Боже наш милостивий,

помилуй нас з неба, Зруйнували Запорожжя —

колись буде треба, Ой з-за низу, з-за лиману вітер

повіває,

Уже москаль Запорожжя кругом

облягає. Ой облягши кругом Січі,

покопали шанці, Заплакали запорожці

в неділеньку вранці. Московськії генерали церкви

руйнували,

Запорожці в чистім полі,

як орли, літали- Як зазначав М. Костомаров, *У піснях про зруйнування Січі чуємо похоронні наспіви над тим староУ раїнським козацтвом, яке, послу живши органом відродження РУ^с1' тепер мусило було згаснути, як ⁸ потрібний залишок

попередньо^1,0 періоду народного життя. Гір^к°^т ’

але без відчаю пронизує ці пісні*¹

Іще одну тематичну групу лять історичні пісні періоду

стан⁰⁰

Колії®'

щини та Гайдамаччини дрУ^го1

цоЛ°'

468

А

вини ХУИ-ХУІІІ ст. На Право­бережній Україні козацькі полки очолив Семен Палій, який почав ви­ганяти магнатські родини із земель, окупованих Польщею. Так почалася народна боротьба, відома в історії під назвою гайдамацького руху.

У другій половині XVIII ст. гайда­мацький рух переріс у велике народ­но-визвольне повстання, відоме під назвою «Коліївщина».

Цієї події торкнулися:

• гайдамацька пісня «Годі, коню, в стайні спати» (пісня про Семена Палія);

• пісні про Коліївщину («Максим ко­зак Залізняк», «Ой наварили ляхи пива» (пісня про Івана Ґонту), «Виїхав Ґонта та із Умані», «Ой за­думали та преславні хлопці» та ін.).

Гайдамацький рух мав великий вплив на національне піднесення по всій Україні. Проти польської неволі на західноукраїнських землях боро­лись месники-опришки. Найбільшого розмаху цей рух набув у 30-40-х рр.

17. ст., коли його очолив Олекса Довбуш. Тому до пісень другої поло­вини ХУІІ-ХУІИ ст. належать оп- Ришківські пісні («Ой попід гай зеле­ненький ходить Довбуш молодень­кий», «Течуть води Черемоше»).

Помітною сторінкою в українсько­му фольклорі стали пісні про селян­ські повстання (на Поділлі — під про­

водом Устима Кармалюка, на Буко­вині — Лук’яна Кобилиці) — «За Сибіром сонце сходить», «Ой іде Кар- малюк долиною», «Кармалюка я вро­дився», «Ой у моїм город очку копана криниця» (пісня про Лук’яна Коби­лицю), «Ой шумить Черемош», «По­слухайте, люди добрі», «Гей то не вітер, то не буря» та ін.

Тематично та характером зобра­ження подій гайдамацькі, опришків- ські пісні, пісні про Устима Карма­люка, Лук’яна Кобилицю споріднені.

У них зроблено головний наголос на оспівуванні численних подвигів на­родних ватажків, рис їхнього харак­теру: мужності, відваги, непідкуп­ності. Чітко виділяються в текстах легендарні епізоди з їхнього життя, як-от: утеча з полону, з в’язниці, пе­ремога численного ворожого загону, безкорислива допомога убогим селя­нам. Поширеним у цих піснях є мо­тив загибелі народних героїв.

«Ой Морозе, Морозенку» (пісня про Морозенка). Головний герой цієї пісні — Морозенко — має свого про­тотипа. За походженням він не ук­раїнець, а поляк, до того ж аристок­рат, один з найбільших магнатів Речі Посполитої, Станіслав Мрозовиць- кий, який жив на Поділлі. Спос­терігаючи за розкішною українською природою, слухаючи українські пісні, мелодійну мову, він полюбив народ цієї землі. Зрікся католицтва,

469

усіх своїх багатств, перейшов до пра­вослав’я і в 1642 році подався на За­поріжжя, записався до Січі рядовим козаком. А коли розпочалася Виз­вольна війна українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмель­ницького, Морозенко (саме так він записався до курінного реєстру) швидко став улюбленцем гетьмана, дослужився до звання полковника. У битві під Збаражем (за іншими дже­релами — на Савур-Могилі) він заги­нув смертю героя, а вдячна Україна склала дивовижну пісню про цю хо­робру й справедливу людину. Згада­на пісня має сорок варіантів. Образ Морозенка став узагальненим обра­зом захисника Вітчизни. В одних варіантах пісень герой бореться з «ляхами-панами», в інших — з тур­ками, татарами, з «турком-шведом» чи просто з лихими ворогами.

Композиційно пісня складається з трьох частин:

• битва Морозенка з ворогами;

• полон та катування героя;

• оплакування хороброго воїна, гли­бока любов до нього.

Загибель Морозенка завдала смут­ку не тільки матері Морозисі, а й усій Україні:

Ой Морозе, Морозенку,

Ти славний козаче,

За тобою, Морозенку,

Вся Вкраїна плаче.

Для цієї пісні, як узагалі д_Ля фольклору, характерна гіперболіза­ція сили, відваги воїнів:

Бились наші козаченьки До ночі глухої, —

Полягло наших чимало,

А татар утроє.

Шанобливе ставлення до народного героя підкреслюють епітети слав­ний, молодий, завзятий. Пісня оспі­вує красу й силу улюбленого героя, його хоробрість і молодецьку відвагу:

Ой з-за гори та з-за кручі Буйне військо виступає, Попереду Морозенко Сивим конем виграває.

Стрілецькі пісні. У середині

17. ст. історична пісня поступається іншим жанрам. Це сталося внаслідок занепаду національної свідомості, спричиненого чужинецьким пану­ванням. Росія й Польща, загарбавши українські землі, зробили все, Щ°° придушити самобутню культуру ^аВ' тохтонного населення. Тоді Р^оЛЬ пісенно-історичного літопису стали відігравати суспільно-побутові піс (рекрутські, наймитські, зароб^іТ чанські, емігрантські), які відтвор¹⁰ вали загальну картину української життя.

Але як тільки з’явилася нова наД¹ на визволення, український нар знову творить героїчні пісні- & ^

більшим спалахом національного

470

мовияву була діяльність Українсь­ких січових стрільців. Цей етап вітчизняної історії чи не найповніше відбився в героїко-поетичному епосі Визвольних змагань першої полови­ни XX ст. Стрілецькі пісні представ­лені понад 400 текстами, серед яких є твори героїко-патріотичного, балад­ного, жартівливого характеру. Ці пісні побутують як народні. Проте більшість з них має конкретних ав­торів — представників січового стрілецтва. Науковці зараховують значну частину стрілецького епосу до пісень літературного походження.

Усенародною стала, наприклад, патріотична пісня О. Косинського «Ой у лузі червона калина»:

Ой у лузі червона калина

похилилася. Чомусь наша славна Україна

зажурилася. А ми тую червону калину

підіймемо, А ми нашу славну Україну,

гей-гей, розвеселимо.

Здобула загальне визнання пісня на слова М. Вороного «О, Україно!»:

О, Україно, о люба ненько,

Тобі вірненько присягнем Серця кров і любов —

Все тобі віддам у боротьбі.

За Україну, за її волю,

За честь, за славу, за народ!

До таких пісень можна віднести та- ^Конс «Луговий гімн», «Ой з-за гори |

чорна хмара встала» невідомих ав­торів. Бойового характеру пісні Л. Лепкого «Ой видно село», Р. Куп- чинського «Ми йдемо в бій». Маршові пісні — «Гей ви, хлопці січові» (К. Тут- ковського), «Січовий марш» («Гей, там на горі січ іде»), «Марш січовиків» (Гей, ізгадайте браття-вкраїнці) та ін.

Незважаючи на переслідування та заборону за радянських часів, вони збереглися в народі й побутують до сьогодні.

Найновіший шар історичної пісен­ності — пісні про боротьбу ОУН- УПА, або повстанські пісні, що за­кликають до боротьби за волю Ук­раїни. Наприклад, до них належить пісня «Триста літ минає»:

Триста літ, триста літ минає,

Як наш народ по тюрмах

страждає

На українській землі...

Ой вставай, ой вставай, народе, Здобувай Вкраїні свободи...

Ці пісні XX ст. ще чекають на своє дослідження.

Балади

Балада — ліро-епічний твір з гост- родраматичним сюжетом, що вира­жає погляд народної моралі на тра­гічні конфлікти, породжені надзви­чайними чи фантастичними подіями, учинками та фатальними збігами обс­тавин в особистому, сімейному або суспільному житті звичайних людей.

471

Формою балада дуже подібна до лі­ричної пісні. На відміну від пісні (у якій за законами лірики передаються почуття чи переживання ліричного героя, його думки), у баладі є сюжет

• епічна (розповідна) основа, що спо­ріднює п з легендами. Іноді цей жанр називають пісенною повістю. Події, відображені в баладі, як правило, не мають національного чи загальнодер­жавного значення. Цим балада відріз­няється від билин, дум та історичних пісень. У баладах домінують сімейний побут і картини з особистого життя.

Усі балади трагічні. О. Дей нази­вав баладу «епосом нещасливих люд­ських доль».

В українській народній творчості нараховують понад 300 баладних сюжетів.

Найдетальнішу класифікацію ба­лад в українській фольклористиці розробив О. Дей у монографії «Ук­раїнська народна балада». Він ува­жав, що всі українські балади чітко розподіляються на три великі групи:

• Про кохання та дошлюбні відноси­ни (чарування, отруєння чарами, суперництво в коханні, втрата ми­лого, самогубство (смерть) насильно розлучених коханих, зрада в кохан­ні й дружбі, помста за невірність, утечі зі спокусниками і т. ін.).

• Сімейні взаємини й конфлікти (вивірення подружньої вірності,

нагла смерть вірної дружини втрата доброго чоловіка, подру_Жн ’ зрада, знущання свекрухи з не­вістки, збиткування мачухи над сиротами і т. ін.).

• Відгомони соціального та історич­ного життя (турецько-татарські напади на Україну, сутички ко­заків зі шляхетськими поневолю­вачами, чумакування, гайдамацт­во, опришківство, соціальний про­тест проти панів і т. ін.). Найдавніші баладні сюжети ті, у яких відображено стародавні дохрис­тиянські вірування (міфологічні сю­жети). Сюди належать балади, побу­довані на прийомі метаморфози - перевтілення людини в дерево, пташ­ку, квітку. Найпоширеніший сюжет в українській народнопоетичній творчості — перетворення ненавис­ної свекрусі невістки на тополю^ Існують різні його варіанти, але в о новному всі вони зводяться до ЄДИНОЇ фабули: свекруха, зненавидівши не вістку, відправляє сина в далеку Д рогу (часто в солдати), а невістці я казує робити якусь важку роботу» рез що та перетворюється на дере®⁰

Ой послала мати та сина в Д°Р⁰^ Молоду невістку у поле до л

• Ой іди, невістко, у поле

ДОЛЬОЯУ-

Не вибереш льону не вертай

додо^

472

і

Усна народна творчість

вом «тройзілля» (чи «троянзілля*). Фабула цих пісень така: дівчина, розв’язуючи суперечку трьох ко­заків, обіцяє вийти заміж за того, хто привезе з-за моря чарівного зілля. Драматизм підсилюється казковими елементами. Козак у далеку подорож бере з собою трьох коней: на сірому доїжджає до моря, на білому пере­літає через море, на вороному дістає в невідомій країні чарівну траву. Коли він копає її, до нього прилітає зозуля- віщунка й повідомляє, що його коха­на виходить заміж за іншого. Козак поспішає додому й устигає на весілля до зрадливої нареченої, просить її вийти «хоть на одне слово». Коли во­на виходить, він однією рукою дає за­повітне зілля, а другою витягає шаб­лю й стинає їй голову.

До власне історичних балад нале­жать ті, у яких ідеться про життя конкретних історичних осіб. Деякі твори цього типу є витвором народної фантазії, інші мають реальну жит­тєву основу, як-от: балада про Байду в турецькому полоні, про поєдинок Нечая зі шляхетським загоном.

Сюжети цілої низки балад побудо­вані на любовних колізіях (про Дов- буша і Дзвінку, Марусяку і попадю, Кармалюка і його зрадливу полюбов­ницю). Балади про Бондарівну і пана Коньовського, про Лимерівну поро­джені дійсними фактами, які були типовими для тієї доби.

473

У баладі «Бондарівна* змальо­вується непоодинокий випадок з часів панування в Україні польської шляхти.

Ой у місті Немирові дівок танець

ходить,

Молодая Бондарівна

всіх передом водить. Ой приїхав пан Коньовський

з великого двору, Він зліз з коня та й до корчми — не дбає гонору. Ой сказав він «добридень»,

ввійшовши до хати, Та і взяв він Бондарівну

к собі пригортати. Не дивився пан Коньовський

на всякії люди, Поцілував Бондарівну у самії губи. А молода ця дівчина ще жартів

не знала,

Замахнула рученькою та по лиці

втяла.

За порадою людей вона втікає до­дому, «а за нею та гайдуки з голими шаблями». Вони «поймали Бонда­рівну за білую руку і повели Бон­дарівну на велику муку». Пан Ко­ньовський пропонує їй вибір:

Чи ти хочеш, Бондарівно,

меду-вина пити, А бо хочеш, Бондарівно, в сирій землі гнити.

Дівчина вибирає смерть, і пан зі злості вбиває її з лука, а потім справ­ляє пишний похорон, скликаючи всю

шляхетську знать. Цей сюжет спо­ріднений із сюжетом про нескорену полонянку в турецькій неволі.

Сюжет балади пізнішого періоду «Лимерівна» породжений соціально- побутовою дійсністю.: стара мати Ли- мериха пропила в шинку свою дочку панові. Лимерівна, протестуючи про­ти такого приниження, втікає від свого нового хазяїна, який конем наздоганяє її:

Як узяв Лимерівну на коня,

Та й потащив Лимерівну

по тернах. Гуляй, гуляй, кониченьку,

по терну,

Да рознеси Лимерівну непевну. Дівчина просить дати їй гострий ніж «повиймати чорний терен з білих ніг», але

Не виймала чорний терен з

білих НІГ.

А встромила проти серця

гострий ні*’

Ще живу пан везе її до матері:

Ой, одчиняй, моя тещенько,

ворота-

Іде к тобі дочка твоя п’яненьк

У багатьох варіантах Лимер¹

висловлює свою останню волю в Д

... як°™ давньої народної традиції, за

похорон незаміжньої дівчини ^с0Р

лявся як весілля. _тад_й

Українська баладна традицій®

невичерпним джерелом сюжеті® художньої літератури.

474