Пишемо о;

• якщо перша частина складного слова — прикметник: чорнозем, широколистий, старо­слов’янський,

але:

давньоруський, синьоокий, середньо­віччя (прикметники м’якої групи);

• якщо перша частина складного слова — іменник або займенник, основа яких закінчується на твер­дий приголосний (зокрема на шиплячий):

літопис, книголюб, дощомір, грушо­подібний, але:

кожум’яка, овочесховище, очевидний. Пишемо е:

• якщо основа твірного слова (імен­ника) закінчується на м’який при­голосний:

працездатний, бурелом, зорепад,

вугледобувний,

але:

конов’язь, коногін, костоправ, сви­номатка.

Пишемо є:

• якщо основа твірного слова закін­чується на й або м’який подовже­ний приголосний: краєзнавство, життєпис, боє­здатний, життєрадісний.

Складні слова можуть утворювати­ся й без сполучних голосних — шля­хом безпосереднього приєднання ос­нови до основи:

Київгаз, Ужгород, чотирикутник одноденний, радіомовлення. Словоскладання

Утворення слів шляхом поєднання двох слів (а не основ) без допомоги сполучних голосних:

ходив-ходив, хліб-сіль, батько-ма- ти, срібло-злото, прем’єр-міністр, туди-сюди, фільм-опера.

УВАГА!

Такі складні слова пишемо через дефіс.

Абревіація

Утворення нових слів також скла­данням, але не цілих слів чи їхніх ос­нов, а тільки початкових частин (від італійського аЬЬгеиіаіига — скоро­чення). У результаті виникає склад- носкорочене слово — абревіатура.

Способи утворення абревіатур:

• від частини твірної основи і цілого слова:

телецентр (телевізійний центр), держадміністрація (державна ад­міністрація), редколегія (редак­ційна колегія );

• від початкових частин кожного твірного слова:

, від початкових звуків слів (ООН, НАТО) або початкових букв твір­них основ:

СНД (читаємо «ес-ен-де») — Спів­дружність Незалежних Держав, УТН — Українські телевізійні но­вини, АПН України — Академія педагогічних наук України, ХТЗ — Харківський тракторний завод; дзот, неп, рагс;

• від комбінування початкових час­тин і звуків, звуків і цифр тощо: КамАЗ — Камський автомобіль­ний завод, ТЕ-154, ЗІЛ-111.АН-24, зрідка в одному слові поєднується кілька типів.

Такий спосіб — мішаний: облвно, УкрНДІ-Мет.

Неморфологічні способи словотворення

Морфолого-синтаксичний. Спосіб творення нових слів шляхом перехо­ду з однієї частини мови в іншу. При цьому слово набуває нового значен­ня, змінюючи свої морфологічні оз­наки й синтаксичну функцію.

УВАГА!

Звучання і написання слова залишається незмінним.

У сучасній українській мові спос­терігається:

* перехід прикметників і дієприк­метників в іменники (субс­тантивація): майбутнє, минуле, пальне;

колискова, операційна, учитель­ська, передова, булочна, варенич­на, хворий, вартовий, черговий; учений, трудящі, приїжджі;

• перехід іменників у прислівники (адвербіалізація): милуватися весною (імен.) — при­їхати весною (присл.), за стіною (імен.) — стати стіною (присл.), займатися бігом (імен.) — бігти бігом (присл.);

• перехід числівників у прикметни­ки (ад’єктивація): перший дзвінок (числ.) — перший математик у класі (прикм., у зна­ченні «найкращий»);

• перехід дієприслівників у прислів­ники (адвербіалізація): стоячи на одній нозі (дієприсл.) — їхати стоячи (присл.), сидячи на землі (дієприсл.) — розмовляти сидячи (присл.);

• перехід іменників у прийменники (препозитивація): накреслив коло (імен.) — коло ха­ти (прийм.), прийшов кінець (імен.) — сидів кінець столу (прийм.).

МІРКУЙТЕ ТАК!

Порівняймо два речення:

Черговий учень витер дошки.

Л/ЛЛЛДАА,-

Черговий витер дошку.

У першому реченні черговий — прикметник, на­зиває ознаку предмета (який?), що вживається у формі Н. в. одн., чол. р.; виконує синтаксичну функцію означення.

159