піїти.

Що від горя, від наруги за слізьми не ба­чить світу. В. Самійленко.

§38. Лексика української мови за походженням

Лексика української мови форму­валася протягом багатьох століть у тісному зв’язку з іншими мовами.

Українська мова належить до схід­нослов’янської мовної групи, яка ра­зом з південнослов’янською та за­хіднослов’янською постала із спільно­слов’янської (праслов’янської) мови, а та — з індоєвропейської.

Близько 90% української лексики становлять успадковані слова, тобто такі, що беруть свій початок з індо­європейської мови; слова, що виник­ли в спільнослов’янський період; слова спільні для східнослов’ян­ських мов; лексика, що з’явилася за час самостійного функціонування ук­раїнської мови.

Решта лексичного складу (при­близно 10%) — слова, запозичені з інших мов.

Групи успадкованих слів

української мови

Серед споконвічних слів, яких У нашій мові переважна більшість і які визначають її національну само­бутність, виділяють спільнослов’ян­ську групу слів, спільносхідносло­в’янську та власне українську.

Спільнослов’янські слова (пра­слов’янська лексика). Це слова дуже давні, наявні майже в усіх сучасних

132

слов’янських мовах. Порівняйте: в ук- і раїнській — голова, один; у російській І

• голова, один; у білоруській — галава, адзін; у польській — glowa, jeden; у чеській — hlava, jeden; у болгарській — глава, един; у сербській — глава, jedan.

Частина спільнослов’янських слів з’явилася в період т. зв. слов’янської єдності, коли слов’яни ще не поділя­лися на східну, південну і західну групи народів (між XX ст. до н. е. і V ст. н. е.). Частина спільнослов’ян­ських слів ще давніша за походжен­ням — існує з індоєвропейського періоду (до XX ст. до н. е.), а тому такі слова наявні й у сучасних не­слов’янських мовах. Наприклад, укр. мати, пол. matka, старосл. лити, англ. mather, нім. Mutter, староінд. matar, старогрец. meter, лат. mater.

Спільнослов’янські слова стосу­ються найважливіших галузей жит­тя і діяльності людини та суспіль­ства. Серед них:

• назви спорідненості: мати, брат, дочка, онук;

• назви частин тіла: вухо, ніс, серце, шия, язик, лікоть;

• назви рослин і тварин: береза, вер­ба, черемха, орел, олень, гуска;

• назви предметів і явищ природи: сонце, місяць, день, ніч, весна, зи­ма, вогонь, вода, сніг;

• назви дій, процесів, станів: жити, стояти, сидіти, брати, везти;

• назви якостей: босий, вузький тощо.

Спільносхіднослов’янські слова. З’явилися тоді, коли східнослов’ян­ські племена ввійшли до складу Київської Русі.

Цей шар лексики ще називають давньоруським. Таких слів, як пра­вило, немає в західних і південних слов’янських мовах.

Сюди належать:

батько, дядько, племінник, білка, собака, жайворонок, кішка, зозуля, щавель, молочай, гречка, осока; урожай, цілина, ярина, озимина, сінокіс, дешевий, куций; велич, до­вір'я, хороший; сорок, дев’яносто. Власне українські слова. Ці слова з’явилися в процесі формування й розвитку української мови на базі діалектів протоукраїнських племен (полян, деревлян, волинян, уличів, тиверців, білих хорватів та ін.). Вони притаманні лише українській мові й становлять найбільшу частину її лек­сичної системи.

Сюди належать:

багаття, віхола, вареники, вщерть, гарний, глузувати, дошкуляти, зай­вий, кучерявий, линути, людина, мрія, майоріти, нісенітниця, плека­ти, скеля, суниці, сіяч, сніданок, сму­га, хист, жовтень, бандура, держа­ва, галушки, паляниця, чарівний тощо.

Старослов’янізми в українській мові Старослов’янізми — це слова, за- I своєні зі старослов’янської мови,

133

якою користувалися як літератур­ною майже всі слов’яни.

Історична довідка. Старослов’янська мова сформувалася в IX ст. на основі давніх македонсько-болгарських діалектів. Вона лягла в основу слов’янської писемності, творцями якої були болгарські місіонери, брати Костянтин (у християнській церкві він був зарахований до лику святих під іменем Кирило) і Мефодій.

Використання старослов’янської мови східними слов’янами пов’язане з прий­няттям 988 року в Київській Русі христия­нства. Згодом цю мову стали називати цер­ковнослов’янською через основну сферу її застосування. В основному вона обслугову­вала потреби релігії: нею проводилися цер­ковні відправи, перекладалися культові книги з грецьких оригіналів. Окрім того, ця книжна мова поступово перетворилася на могутній засіб освіти, науки, культури.

У церковно-релігійній літературі її вжи­вали протягом століть, частково нею корис­туються й тепер. Збагативши словниковий склад давньоруської літературної мови, старослов’янізми органічно влилися в ук­раїнську мову.

Фонетичні особливості старо­слов’янізмів:

• неповноголосся -ра-, -ла-, -ре-, -ле- відповідно до українського повно­голосся -оро-, -оло-, -ере-, -еле-\ град — город, врата — ворота, злато — золото, глава — голова, глас — голос, брег — берег, дре­во — дерево;

• Початковий звук [у] на початку: єдиний, юродивий, єдність, юність;

• сполучення жд:

вождь, утверждати, страждати Морфологічні ознаки старосло­в’янізмів:

• префікси воз-, со-, пред-, пре-: возвеличити, возз’єднання, воз- двигнути, соратник, предтеча;

• суфікси іменників -тель, -ств(о), -ин-, -тай, -язнь:

мислитель, учитель, багатство, братство, громадянство, гординя, глашатай, приязнь;

• суфікси дієприкметників -ящ-, -ущ-\ роботящий, трудящий, грядущий, невмирущий;

• характерні перші частини склад­них слів благо-, бого-, добро-, зло-: благодать, благословення, благо­вісник, богобоящий, богогласник, добродійство, злорадство. Здебільшого старослов’янізми ви­користовуються в українській мові з певною стилістичною метою, вони покликані надати мовленню врочис­того, патетичного звучання або в поєднанні з просторічною й побуто­вою лексикою створити іронічне забарвлення:

Все упованіє моє

На тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіє твоє,

Все упованіє моє На тебе, мати, возлагаю, Святая сило всіх святих. Німим отверзуться уста; Прорветься слово, як вода,

134