мірра

мотто

мулла

нетто

ароматична смола; дотепний вислів, афоризм, що вживається як епіграф; служитель релігійного культу в мусульман;

вага товару без тари й упа- кування;

панна — у попередні епохи — дочка заможних батьків; ввічлива форма звертання до молодих незаміжніх дівчат;

англійська дрібна монета; співачка, що виконує перші партії в опері чи опереті; міра ваги.

пенні

примадонна

тонна —

Подвоєння внаслідок збігу префікс

4. корінь (якщо в мові вживається па­ралельно непрефіксальне слово): сюр+реалізм — сюрреалізм, ір+раціональний — ірраціональний, ір+реальний — ірреальний, ін+новація — інновація.

Подвоєння у власних назвах У власних назвах іншомовного по­ходження подвоєння приголосних букв зберігається. Правопис таких слів треба запам’ятати або звіряти за орфографічним словником, текстами художніх творів (якщо мова йде про імена літературних героїв): Апенніни, Андорра, Бессарабія, Голландія, Дарданелли, Еллада, Канни, Міссісіпі, Оттава, Прус­сія, Таллінн, Ахіллес, Аполлон, Будда, Діккенс, Грімм, Одіссей, Мюллер, Теккерей, Шиллер та ін.

УВАГА!

Подвоєні приголосні зберігаються і в похідних словах — загальних назвах:

Будда — буддизм, буддист;

Голландія — голландський, голландець; Таллінн — талліннський, талліннець, але:

Ватт (прізвище) — ват (одиниця виміру).

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Правопис власних імен людей:

Алла, Белла, Віссаріон, Геннадій, Елла, Жанна,

Інна, Нонна, Сусанна,

але:

Агнеса, Інеса, Іполит, Кирило, Пилип, Сава.

§25. Спрощення приголосних

При словотворенні та словозміні іноді виникає збіг кількох приголос­них, що утруднює вимову. Тоді один з приголосних, найчастіше середній, випадає, тобто відбувається спрощен­ня в групах приголосних.

Це явище зумовлене милозвучніс­тю української мови.

Вимова = написання

Найчастіше спрощення відбуваєть- ся в таких групах приголосних: ждн —> жн: тиждень — тижня, кожний (з давнього кождьньїй );

зн: виїзд — виїзний;

• сн: совість — совісний, радість — радісний;

• сл: щастя — щасливий,

здн - стн

стл

87

стелити — слати (з давнього стьлати).

ВИНЯТКИ!

Кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастну­ти, зап’ястний, шістнадцять; баластний, форпостний, компостний, конт­растний (слова іншомовного походження).

Спрощення може відбуватися і в таких групах приголосних:

слн —► сн: ремесло — ремісник; лнц -* нц: сонце (від сьлньце, пор.: рос. солнце); рдц — рц: серденько — серце\ стц —> сц: місце (від м'Ьстьце); зкн —*• зн: брязкіт — брязнути (у дієсловах перед суфік­сом -ну-); скн —* сн: тиск — тиснути.

ВИНЯТКИ!

Випускний, пропускний, рискнути (і ризикну­ти), скнара, тоскно, скніти і похідних.

Вимова * написання

Проте є ряд слів, у яких спрощення відбувається лише в усному мов­ленні, але на письмі не передається.

Спрощення відбувається лише у вимові

1. У прикметниках, утворених від слів іншомовного походження з основою на т, д: студент — студент -\-ський; турист — турист + ський; депутат — депутат + ський;

Закарпаття — закарпат + ський; Ужгород — ужгород + ський.

2. У числівниках і похідних від них словах:

шістнадцять [шЧснац':ат], шістдесят [ шЧсде^исат ], шістсот [ шЧс:от ].

3. У давальному й місцевому відмін­ках однини іменників жіночого ро­ду і відміни:

журналістка — журналістці; аспірантка — аспірантці; піаністка — піаністці.

ПРОАНАЛІЗУЙТЕ, ЧОМУ ТАК ПИШЕМО Щасливий — пестливий: свиснути — пискнути: пристрасний — парламентський: улесливий — хвастливий: захисник — випускник.

§26. Правопис слів іншо­мовного походження

У словниковому складі сучасної літературної мови є значна частина слів, запозичених з інших мов (10%). У правописі іншомовних слів поєдну­ються різні принципи української ор­фографії — фонетичний, традицій­ний, морфологічний.

Написання и, і, ї

Пишемо и:

1. У загальних назвах після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж (дж), р перед наступними

приголосними (т. зв. «правило де­в’ятки», словесна формула якого «Де ти з’їси цю чашу жиру?»): директор, диспут, директива, диригент, кредит, диплом, дис­танція; тактика, інститут, титул, фортисимо; позиція, фізика, музика; симфонія, сигнал, силует, синтаксис, таксист; цирк, цистерна, цифра, циклон, циферблат; речитатив, шифер, шифр; пейзажист, режим, жира­фа, джинси; риторика, історич­ний, гітарист.

2. У географічних власних назвах з кінцевими -ида-, -ика-: Антарктида, Атлантида, Флори­да; Адріатика, Антарктика, Арк­тика, Атлантика, Африка, Бал­тика, Корсика, Мексика.

3. У географічних назвах та прізви­щах після шиплячих ж, дж, ч, ш і ц перед приголосними:

Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Чилі, Чикаго, Лейпциг, Сан-Фран- циско; Цицерон, Чиковані, Шил­лер, Чингісхан, Джигарханян, але:

Тиціан, Жіоно (перед голосним).

4. У географічних назвах із буквоспо- лученням -ри- перед приголосними (крім й):

Великобританія, Крит, Маври­танія, Мадрид, Париж, Рига, Рим, Цюрих,

але:

Австрія, Ріо-де-Жанейро (перед го­лосним, йотованим зокрема).

5. У ряді географічних назв після приголосних д, т і в деяких випад­ках згідно з традиційною вимовою: Аргентина, Бразилія, Братисла­ва, Ватикан, Єгипет, Єрусалим, Китай, Кордильєри, Пакистан, Палестина, Сардинія, Сиракузи, Сирія, Сицилія, Скандинавія, Ти­бет та в похідних від цих слів за­гальних назвах: бразилець, бразильський та ін.

Пишемо і:

1. На початку слова:

ідея, ілюзія, імунітет, інженер, інструкція, Індія, Італія.

2. Після усіх приголосних перед го­лосними буквами та й:

аксіома, аварійний, біографія, діагональ, діорама, дієта, ієрарх, ієрей, ієрогліф (але єна — грошова одиниця Японії), радіус, радій, тріумф, тіара, еволюція, ерудиція, історія, соціологія, цивілізація.

3. У кінці незмінюваних загальних назв: таксі, шасі, попурі, пенальті, поні, візаві, жалюзі, мерсі.

4. Після губних б, п, в_у м, ф, гортан­ного г, передньоязикових л, н та задньоязикових к, х перед наступ­ними приголосними:

архів, академічний, банкір, бізнес, ванілін, вітамін, гімн, гімназія,

89