§7. Героїчний ліро-епос

Усна народна творчість

Український народ витворив свій національний епос, що став історич­ним свідченням зрілості нації. До нього належать билини, думи та істо­ричні пісні. Це — епічно-ліричні тво­ри, переважно героїчного, рідше соціально-побутового характеру.

Билини

Билини (старини) — героїчний епос Київської Русі, який виник на основі абсолютно конкретних істо­ричних подій. Через татаро-мон- гольський гніт ХІІІ-ХІУ ст. скоморо­хи занесли ці пісні на окраїнні землі княжої держави (Новгородська зем­ля й прилеглі території), звідки вони поширилися на Урал і в Сибір. В Ук­раїні на зміну цьому старовинному епосові прийшли козацькі думи, пісні, легенди про боротьбу з турець­кими, татарськими й польськими за­войовниками в ХУІ-ХУІІ ст. Головні персонажі билин — Ілля Муромець, Олексій Попович, Добриня, Гліб Во- лодієвич та інші — є історичними особами, їхні імена зафіксовані в «Повісті временних літ*, інших хро­ніках та рукописних документах того часу. Ці ж образи побутують в інших жанрах українського фольклору (ба­ладах, думах, легендах, казках, піснях).

Билинний епос поділяють на кіль­ка груп, які виокремлюються на ос­нові трьох принципів: хронологічного

463

(час подій), географічного (місця по­дій) і тематичного (самі події й спосіб їх зображення).

Найвідомішим героєм київського циклу є Ілля Муромець. Його ім’я згадується і в епосі інших народів, що свідчить про популярність богати­ря Іллі не тільки в межах Русі.

У билинах про Іллю Муромця чітко простежується ідея християн­ства. Він не був богатирем з дитин­ства. У билині «Ізцілення Іллі» йдеться про те, що він до ЗО років «сиднем сидів» — був паралізований. Вилікували його каліки перехожі — прочани до святих місць, що во­лодіють християнським даром чудес­ного зцілення. Перші діяння Іллі після видужання — селянська робота на землі, корчування лісу під поле. Так випробовується його богатирська сила, і тільки тоді він готовий до поєдинку з ворогом. У першій билині про його військові подвиги «Ілля і Соловей-розбійник» Ілля отримує від батьків наказ творити тільки добро й сам вибирає, чому присвятити своє життя: послужити князеві Володи­миру вірою-правдою, постояти за віру християнську.

Композиція билин усталена. Кож­на билина ділиться на три частини: зачин (заспів), виклад і кінцівку (ісход).

Зачин і кінцівка мають спеціально вироблені поетичні форми й творять

певне обрамлення. Поетична жовп цього жанру характеризується вжи­ванням постійних епітетів (чисте поле, ясне сонце), порівнянь (багатоз них гіперболічні, наприклад, богатир б’є ворогів, мов траву косить), мета­фор (заспівала тятива, розгорівся бенкет), паралелізмів (коли внут­рішній світ людини порівнюється з явищами природи, як-от: «на заході красне сонечко — на відході життя дівиче»). Важливу роль відіграє гіперболізація та ідеалізація героїв.

Билинний вірш побудований за за­конами народного тонічного віршу­вання. Він виконується наспівною мовою {речитативом). Билинам властиве римування, але рима часто тільки віддалено співзвучна.

У давнину билини виконували в супроводі струнного музичного ін­струмента (найчастіше гуслів), але ³ часом цей компонент утратився.

Думи

Думи — це народні епіко-ліри⁴®¹ пісенні твори героїчного, рід®⁶ соціально-побутового змісту. Д° ШИХ ДНІВ ДІЙШЛИ думи ХУІ-ХУИ ® їхня тематика зумовлена епохою . перервної всенародної боротьби з земними загарбниками украї^нсЬ земель. Думи оповідають про п ги народу чи його окремих преД ників-героїв, що виступили на за І своєї Батьківщини.

464

у думах переважає епічний (роз­повідний) елемент. Про це свідчать фабульність, чітка побудова сюжету, як правило, хронологічна послідов­ність подій. Та оповідь майже завжди подається в ліричному освітленні, чому сприяють широкі авторські відступи, пейзажні замальовки, проникнення у внутрішній світ ге­роїв, оспівування їхніх почуттів і переживань.

Виконувалися думи речитативом (протяжним наспівним промовлян­ням). Це була своєрідна форма декла­мації в урочистому, піднесеному стилі. Драматизм виконання підси­лювався музичним супроводом на кобзі (бандурі чи лірі).

Фабули та сюжети дум, як прави­ло, пов’язані з історичним минулим народу, описують певні події, часто конкретних осіб. Побудовані вони за схемою епічних сюжетів, де є всі складники: заспів, зав’язка, розви­ток дії, кульмінація, розв’язка. Сю­жет дум, як і в баладах, розгортаєть- ся в напруженому двобої протилеж­них сил — добра і зла. Це, з одного ^б°ку, козаки, охоронці рідної землі, а ³ Другого — вороги-нападники.

Для дум характерні риторичні за­питання, оклики, звертання: «зем- Ле турецька», «віро бусурманська», «браття козаки запорожці», анафора (єдинопочаток), найчастіше в думах використовуються символи сокола-

козака, круків-ворогів, зозулі старої матері, вдови та ін.

За змістом цей епічний жанр поділяють на:

• думи про героїчну боротьбу укра­їнського народу проти турецько-та­тарських загарбників та про туре­цьку неволю (ХІУ-ХУ ст. — рання козацька доба) — «Маруся Богус- лавка*, «Утеча трьох братів з Азо­ва», «Самійло Кішка»;

• думи про героїчну боротьбу укра­їнського народу проти національ­ного поневолення (кін. XVI - поч. XVII ст. — доба Хмельниччини і Гетьманщини) — «Хмельницький і Барабаш», «Молдавський похід Хмельницького», «СмертьБогдана і вибір Юрія Хмельницького*;

• соціально-побутові думи (кін.

17. ст. — період Руїни) — «Удо­ва*, «Сестра і брат*, «Прощання з родиною*, «Поворот сина з чужи­ни*, «Дума про сон».

«Дума про Самійла Кішку» — одна з найвідоміших і найбільших ук­раїнських дум (390 рядків) з широко розгорнутим епічним сюжетом. Ве­лика галера, на якій було 700 турків, 400 яничарів і 350 козаків-невіль- ників пливла з турецького порту Тра­пезунда (найбільшого невільничого ринку) до Козлова. Серед галерників був запорізький гетьман Самійло Кішка. Скориставшись випадком,

коли всі турки та яничари зійшли на берег, Самійло Кішка хитрощами звільнився від кайданів, визволив усіх побратимів-невільників. Козаки вбили всіх турків, яничарів та їх­нього отамана Алкан-пашу, і на за­хопленій галері щасливо добралися до Січі. У думі оспівується сміливість і відважність Самійла Кішки, який, незважаючи на 25-річну неволю та тяжку працю галерника, залишився патріотом Батьківщини, не «побу­сурманився».

Цей твір є «поетичним літописом» української історії, відомості про

С. Кішку містять давні документи, козацькі літописи (Величка, Гра- б’янки, Самовидця).

Дума «Маруся Богуславка» описує патріотичний учинок української дівчини-полонянки, дружини туре­цького паші, яка за його відсутності випустила з темниці козаків-невіль- ників, хоч і знала, що може бути за це жорстоко покарана.

Чи «дівка-бранка Маруся, попівна Богуславка» історична постать? Як­що цей образ є художнім вимислом, то він заснований на реальних фак­тах. У думі з історичною вірогідністю змальовано долю вродливих полоня­нок, які (так твердять літописи та усні перекази) часто ставали дружи­нами турецьких вельмож, навіть сул­танів (наприклад, Роксолана — гали­чанка з Рогатина — була дружиною

Сулеймана І). Маруся Богуславка в пустила в’язнів у день найбільщ_ОГо християнського свята — Великодн засвідчивши, що вона не втратила ду ховного зв’язку з Батьківщиною пам’ятає звичаї своїх предків.

Сюжет думи «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі* теж не прив’язаний до якогось істо­ричного факту. Він відображає типо­вий для того часу гостро драматич­ний епізод утечі з полону. Драматизм думи посилюється тим, що троє ко­заків, які втікають з полону, — рідні брати. Коней для втечі мають лише старший та середульший брати, а наймолодший — «піший пішаниця». Це і є основним конфліктом твору, у якому на передній план винесено мо­ральний аспект. Молодший брат просить старших узяти його з собою. Середній брат і взяв би його, та жорс­токий старший наказує покинути мо­лодшого в чистому полі напризволя­ще. Дума має кілька варіантів. За першим, гинуть усі три брати (мен ший помирає з голоду, старших У^бй ває турецька засідка). За другим наймолодший гине, а старші бра^т повертаються додому. За третім гине наймолодший брат, ^{а на} старшого після повернення Д°Д громада засуджує на смерть ^ бездушність. Ця дума важлива не

ШЄ ОПИСОМ ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ)

І відображенням суспільних зак

українського народу, його системи моральних цінностей.

Історичні пісні

Поширеним жанром героїчного по­етичного епосу українського народу є історичні пісні — ліро-епічні твори про конкретні чи типові історичні події, відомих історичних осіб та безіменних героїв, чиє життя й учин­ки пов’язані з подіями суспільно- політичного життя. В історичних піснях відтворено дух певної історич­ної епохи.

Виникнення історичних пісень ок­реслюють ХУ-ХУІ ст., пов’язуючи їх з боротьбою українського народу про­ти турецьких і татарських загарбни­ків. Пісні ці, у переважній більшості, змальовують загальну картину бо­ротьби, у них виступають збірні герої. Зажурилась Україна,

Бо нічим прожити:

Витоптала орда кіньми Маленькії діти,

Котрі молодії —

У полон забрато.

Пісні пізнішого походження міс­тять більше конкретно-історичних Деталей. У XVII ст. створено чимало історичних пісень про козацько- польські війни, події 1648-1654 рр. Доби Хмельниччини. У них оспівано: ' конкретні битви під Корсунем («За світ встали козаченьки»), Збара­жем («Ой що то за хижка»), під

Берестечком («Висипали козачень­ки високії гори»);

• подвиги історичних осіб, централь­не місце серед яких займає постать гетьмана Хмельницького («Чи не той то хміль», «Гей не дивуйтесь, добрії люди»), а також його спо­движників Кривоноса («Ой усе луж­ком та все бережком»), Нечая («Ой з-за гори високої»), Богуна («Ой

з-за гори чорна хмара»), Морозен­ка («Ой Морозе, Морозенку»). Ці пісні передають козацький дух, ба­жання волі й перемоги. Вони співа­ються переважно в ритмі маршу та є похідними піснями.

Усна народна творчість анонімна, але інколи час повертає народові ім’я автора фольклорних творів. Так ста­лося з напівлегендарною Марусею Чураївною, складальницею пісень з Полтави (середина XVII ст.). Уважа­ють, що саме вона створила такі пер­лини, як «За світ встали козачень­ки», «Ой не ходи Грицю», «Віють вітри, віють буйні». Першу з них узяв Микола Лисенко до опери «Та­рас Бульба», друга надихнула Ми­хайла Старицького на створення ві­домої драми, а Ольгу Кобилянську — повісті «У неділю рано зілля копа­ла», третю виконує Наталка Полтавка в однойменній п’єсі Івана Котля­ревського. М. Стельмах писав: «По­гортайте сторінки сивих віків, вчи-

467

І ііігййптііііііі