У власних назвах іншомовного походження — у вимові:

Гданськ і Гданськ

Гете і Гетє

Гібралтар і Гібралтар

Слова з різним значенням:

гніт (у лампі) і гніт (експлуатація)

грати (іменник) і грати (дієслово).

Примітка. Латинська літера д у варваризмах, які можуть передаватися й засобами україн­ської графіки, позначається г: фата моргана — марево персона нон грата — небажана особа альтер его — друге «я» гуд бай — до побачення!

§10. Співвідношення між буквами і звуками

Ідеальною графічною системою можна вважати таку, у якій кожна літера відповідає тільки одному зву­кові. Українське письмо наближаєть­ся до цих вимог, проте повної відпо­відності між звуками й буквами не­має. Є випадки, коли однією літерою позначають два звуки або ж навпаки: для позначення одного звука вико­ристовують дві літери.

1. Звуки [ож], [оз] передаються дво­ма літерами д + ж, д + з: джміль, бджола, саджанець, дзвін, ґудзик, ґедзь (один звук = дві букви), але:

під+живити, під+жарений, під+земний, над+звуковий (два звуки = дві букви).

2. Буква щ передає сполучення двох приголосних звуків [ш] + [ч]; щастя [шчаста]; піщинка [п’іиічйнка]; дощ [дошч]; священний [св’ашчен:и і ].

3. Буква ь (знак м’якшення) жодного звука не позначає, а служить для пом’якшення попереднього приго­лосного:

розповідь, блакить, кільце, людськість, чорнобильський, сльози, бадьорість.

4. Йотована буква ї завжди позначає два звуки [/] + [і]:

їжак Ціжак]; з’їжджений [3}іждже^иниі]; героїзм [ге^аро]і зм]; в ескадрильї [уе^искадрйл]і].

5. Йотовані літери я, ю, є мають два значення:

• передають один звук [а], [у], [е], коли вживаються для позначення м’якості попередніх приголосних: хвиля [хвйл'а], сюжет [сужет], вечірнє [ве^ич’ірне];

• передають два звуки [уа], []у]> Це], коли виступають:

• на початку слова: ясність, юність, єдність;

• після голосного (на початку складу): моя, мою, моє;

• після апострофа: здоров’я, ком­п’ютер, від’їхати;

• після знака м’якшення в сло­вах іншомовного походження: ательє, куртьє, барельєф.

міркуйте такі

Для того щоб зробити звуко-буквений аналіз слова, його потрібно записати в транскрипції. Наприклад, щастя — [шчаст’а]. Як видно, при орфографічному записі — 5 букв, при фонетич­ному — 6 звуків. Таку невідповідність поясню­ємо тим, що літера щ завжди позначає два звуки [шч], а йотована я в цій позиції передає один звук [о] і служить для пом’якшення приголосно­го [т ]. Отже, у слові звуків більше, ніж букв.

§11. Графічні скорочення

Графічні скорочення використову­ють для економного позначення слів на письмі. В усному ж мовленні, на відміну від абревіатур, слова не ско­рочують і вимовляють повністю. Правила графічних скорочень

1. Скорочені написання повинні бути зрозумілими для читача: філос., філол. (а не філ.), прикм. (а не прик.), дієприсл. (а не дієпр., бо є ще дієприкметник).

2. Слова треба скорочувати на літеру, що позначає приголосний звук: див. (дивись), напр, (наприклад), пор. (порівняй).

3. Графічні скорочення (крім станда­ртних скорочень метричних мір: лі — метр, см — сантиметр, т — тонна, га — гектар) пишуться з крапками на місці скорочення.

4. У кінці скорочень, що складаються з подвоєної літери на позначення множини, ставиться одна крапка: вв., рртт.

5. Написання великих і малих літер, дефісів, які є в повній назві, збері­гається: с. г. (сільське господарство), але:

с.-г. (сільськогосподарський), півн.- сх. (північно-східний), Під.-Зах. залізниця (Південно-Західна ).

6. Ставиться дефіс у скороченнях з випущеною середньою частиною: вид-во (видавництво), ін-т (інс­титут ), р-н (район ).

7. Частини скороченого словосполу­чення, рідше складного слова, роз­діляються навскісною рискою: п./с. (поштова скринька), об./хв. (обер­тів у хвилину ).

До найпоширеніших загально­прийнятих скорочень належать такі: акад. — академік, вид. — видання, гр. — громадянин, див. — дивись, доц. — доцент, ім. — імені, і т.д. — і так далі, і т. ін. — і таке інше, і под. — і подібне, напр. — наприклад, н.е. — нашої ери, до н. е. — до нашої ери,

о. — острів, обл. — область,

оз. — озеро, п. — пан, пані, пор. — порівняй,

57