5. З’ясуйте засоби зв’язку та смисло­ві відношення між простими у складносурядному.

6. Накресліть схему речення, пам’я­таючи, що кожне просте синтак­сично рівноправне речення умовно позначаємо квадратними дужка­ми, а сполучники сурядності ста­вимо між дужками.

[-

[=], але [=];

Не то [— =], не то [— =].

7. Поясніть правила вживання розді­лових знаків, назвіть пунктограми.

8. Охарактеризуйте кожне просте ре­чення (за схемою).

Зразок:

І на оновленій землі Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

Т. Шевченко.

Це розповідне неокличне речення, що складається з чотирьох простих речень, поєднаних сполучниками сурядності а, і.

Граматична основа першого речен­ня — не буде (односкладне, безосо­бове); другого — буде син, третього — буде мати, четвертого — будуть люди. 2-е і 3-є — двоскладні, непоши- рені, 4-е — двоскладне поширене.

Смислові відношення між простим реченням — протиставно-єднальні. Схема: І [=], а [= — ], і [= —], і [= — ].

Між простими реченнями ставимо коми; перше просте речення ускладне­не відокремленою непоширеною прик­ладкою: врага (якого?) супостата.

Далі йде синтаксичний розбір кожного простого речення за схемою аналізу простого речення.

§148. Складнопідрядні речення

Складнопідрядним називають таке складне речення, у якому одне просте речення за змістом та граматично за­лежить від іншого і з’єднується з ним за допомогою підрядних сполучників або сполучних слів. Наприклад:

Лиш ті держави здатні ставати великими, в яких великі малі люди (О. Довженко).

Коли в людини є народ,

Тоді вона уже людина.

Л. Костенко. Хвала тому, хто людям

у приполі

Несе слова, подібні хлібу й солі,

І співи, гідні слави сіяча.

М. Рильський. Почало здаватись, що за чорною смугою хмари то здіймається, то падає... хвиля вогняного моря (М. Коцюбинський).

Будова складнопідрядного речення

Складнопідрядне речення складі ється з частин, що виконують рі^зН1

390

. ункції стосовно одна до одної. Неза­лежну частину речення називають головною, або головним ре­ченням. Частину складнопідрядно­го речення, яка підпорядкована го­ловній, пояснює її і залежить від неї, називають підрядною, або під­рядним реченням.

Від головного речення до підрядно­го (в більшості випадків) можна по­ставити питання:

Ти знаєш (що?), що ти людина? (В. Симоненко).

Хоч на щастя життя багате (незважаючи на що?), але кожну людину ждуть і печалі, і біль, і втрати (В. Симоненко).

Людина відчуває свою слабкість тоді (коли? за якої умови?), коли її покидають надії (Б. Харчук).

Як сумно тій людині жить (якій?), яка в житті не знала су­му! (М. Рильський ).

Підрядне речення може пояснюва­ти головне речення в цілому або один з його членів.

Поклін тому, хто вносить чесну злагоду в людські серця, одверті і незлі (А. Малишко).

Як не буде птахів, то і серце люд­ське зачерствіє (М. Стельмах).

У першому реченні підрядна час­тина стоїть після головної, відповідає на питання кому?, пояснює в го­ловній додаток, виражений займен­ником тому. У другому — підрядна

частина вказує на умову дії головної частини, відповідає на питання коли? за якої умови? і пояснює головне ре­чення в цілому.

Місце підрядного речення У побудові складнопідрядного ре­чення важливу роль відіграє розміщен­ня його частин. Підрядна частина мо­же стояти перед головною, у її середи­ні або після неї. В усіх випадках вона відділяється від головної комами. Розглянемо це на прикладах речень. Умовні графічні позначення:

[ ] — головне речення,

( ) — підрядне речення.

1. Підрядне речення стоїть після го­ловного (постпозиція):

Люблю людей землі моєї,

Бойя землі своєї син.

В. Сосюра.

Схема речення: чому?

[ = ],*>(- = )

2. Підрядне речення стоїть перед го­ловним (препозиція):

Щоб пізнати людину, потрібно її полюбити (Фейєрбах). навіщо?

Щобі^и^}

3. Підрядне речення стоїть у середині головного (і н т е р п о з и ц і я): Люди, які накидаються на все, які розмінюють свої почуття направо

391

й наліво, по-моєму, мусять відчу­ти себе злидарями (О. Гончар).

[ - , (Ші =), (&КІ =), =].

Примітка. У складнопідрядному реченні буває не одна, а кілька підрядних частин, які можуть залежати від головного речення або ж одна від одної.

Засоби зв’язку між головною і підрядною частиною

1. Підрядні сполучники є основним засобом поєднання підрядної час­тини з головною. За будовою, як ві­домо, вони поділяються на п р о с т і (що, як, бо, хоч, мов, наче, коли та ін.) і складені (тому що, через те що, так що, дарма що, для того щоб, незважаючи на те що та ін.).

2. Сполучні слова. У ролі сполучних слів виступають:

• відносні займенники: хто, що, який, чий, котрий, скільки (у всіх відмінках);

• прислівники: де, коли, куди, звід­ки, поки, як та ін.

Займенники й прислівники є са­мостійними повнозначними словами, тому вони не лише з’єднують підряд­не речення з головним, а й виступа­ють членами підрядного речення.

УВАГА!

Зверніть увагу на те, що під час креслення схем складнопідрядних речень сполучники підряд­ності розміщуємо між дужками (їхня службова

роль), а сполучні слова — у круглих дужках члени підрядних частин.

Щоб розрізнити сполучники І СП()! лучні слова, треба пам’ятати такі спо­соби розпізнавання:

Сполучне слово.

• є членом підрядного речення;

• до нього можна поставити питання-

• на нього падає логічний наголос-

• його не можна опустити, тому що речення втрачає зміст;

• його, як правило, можна замінити іншим сполучним словом або ін­шою самостійною частиною мови:

У слові рідному велика сила є, Що розбива граніт і золото кує.

М. Рильський.

яка?

[- = ], (що_= і =) .

Благословенна та ясна година, ко­ли дитя читає «Кобзаря» (Д. Пав- личко ).

[= -], (коли - =)

Сполучник:

не виступає членом речення, а ли­ше виконує службову функцію; до нього не можна поставити питання;

на нього не падає логічний наголос; його можна опустити, при цьому смисл речення зберігається; його можна замінити лише сполуч­ником:

Дибонь, запізно зрозумів я , що сло- _в0 треба берегти (Л. Дмитерко). [*-], и*о( = ).

Кола слова на порох стерті, спові­датись зорям зайво (Б.-І.Антонич). Коли (- = ),[ = ].

Практичні прийоми розрізнення омонімічних сполучників і сполуч­них слів

Лише три слова «що», «коли» і «як» можуть бути і сполучниками, і сполуч­ними словами.

Що:

, коли що можна замінити відносни­ми займенниками який, котрий — то це сполучне слово:

Я честь віддам титану

Прометею, Що не творив людей своїх рабами (який не творив...).

Леся Українка.

• коли на що не падає логічний наго­лос — то це сполучник.

У реченні Я знаю, що ти скажеш залежно від того, де зробити логіч­ний наголос, що може виступати і сполучником, і сполучним словом:

Я знаю, що (якесь повідомлення) ти скажеш — сполучне слово;

Я знаю, що ти (а не хтось інший) скажеш (а не промовиш) — сполучник.

Порівняйте роль слова що і в таких реченнях:

Пахнуть хлібом слова,

Що мене їх навчила мати.

Пахне хлібом земля,

Що дала мені сонце й крила.

Д. Павличко.

У першому реченні «що* — спо­лучник, у другому — сполучне слово (яка дала крила).

Коли:

• якщо коли приєднує підрядне ча­су, умови — то це сполучник; Смутно і сумно людині (за якої умови?), коли висихає і сліпне уя­ва... (О. Довженко).

• якщо коли приєднує підрядне оз­начальне, з’ясувальне — то це сполучне слово:

Як я люблю оці години праці (які?), коли усе навколо затиха (Леся Ук­раїнка ).

Як:

• коли як приєднує підрядне часу, умови, порівняльне — то це спо­лучник:

Розум без книжки, як птах без крил (Нар. те.)

• коли як приєднує підрядне з’ясу­вальне, способу дії — то це сполуч­не слово:

Книга вчить (чого?), як на світі жить (Нар. те.).

Співвідносні слова

Сполучникам і сполучним словам у головній частині можуть відповідати відносні займенники або займенни­кові прислівники. їх називають спів-

393