У Сосниці, що на Чернігівщині, у простій селянській хаті (нині музей) на мотузяних вервечках ви­сить саморобна колиска, яка ви­колисала Олександра Довженка;

• прізвище автора й назву твору, які стоять після цитати, або по­силання на місце, справжнє прі­звище тощо:

Двадцятирічний юнак, одначе, не втратив спраги до знань. Це веде його у місто Великий Вара- дин (нині Арад у Румунії)

(В. Шевчук );

• вставлені речення, які доповню­ють, уточнюють усе речення або якийсь його член і різко випада­ють із синтаксичної структури речення:

Шарудить знервовано листя (Не додумало думу осінню!),

І дерева, роздягнені й лисі, Лякаються власної тіні.

С. Лучак. Дивлюсь на все спокійними очима (Давно спокійним бути я хотів),

І вже не тішить вишукана рима,

А біль її шукати — й поготів.

Є. Плужник.

У юності я був занадто гордим, Ніжним був (о, хто ще був

ніжніш!),

І голос мій відлунював у горах.

Д. Кремінь. Збагнув я істину прадавню (Під старість всі стаємо вчені):

Надія добра на снідання І не годиться для вечері.

В. Крищенко. Завжди пробуєм доростати до себе (одвічний героїзм людського сер. ця!), але ніхто не може подвої­тись (В. Стус);

• іноді можна спостерігати нани­зування вставлених конструк­цій, якими виражається побічна дія чи багатоплановість дій і ду­мок однієї людини:

Тут ось, бачите, розарій...

(А чого там задрімали?)

Он ряди араукарій (Туї ледве не пропали,

Але ми їх зберегли!)

Там он кактуси...

( Стривай-но!

Щось оця тополька в’яне... Поллємо її негайно!)

М. Рильський.

Складне речення

§146. Класифікація складних речень

Складним називають речення, ут­ворене з двох чи кількох простих ре­чень, що об’єднані в одне ціле за змістом та інтонацією:

Душа летить в дитинство,

як у вирій,

Бо їй на світі тепло тільки там.

Л. Костенко.

380

Тут дві граматичні основи, тому ре­чення складне.

Цроліта дитинство, та у спадок Зостається пісня, повна згадок, Пам’ять зостається назавжди.

В. Вихрущ.

Це речення теж складне, бо має три предикативні центри.

Частини складного речення утво­рюють єдине ціле — синтаксичну оди­ницю вищого, ніж просте речення, рівня.

Компоненти складного речення простими реченнями називають умов­но. Хоч вони структурно подібні, але, об’єднуючись у складне, втрачають свою смислову самостійність та інто­наційну завершеність, які характерні для простого речення.

Складне речення, у якому лише дві частини, називають двокомпо­нентним:

Та де б не ходив я в далекій дорозі, В чужім чи у ріднім краю,

Я згадую вогник у тихій тривозі І рідну хатину свою.

А. Малишко.

Складне речення, у якому більше двох частин, називають багатоком­понентним:

Мене водило в безвісті життя, Та я вертався на свої пороги, Переплелись, як мамине шиття, Мої сумні і радісні дороги.

Д. Павличко.

Залежно від мети висловлювання складні речення, як і прості, поділя­ють на:

• розповідні:

У кожного з нас є той найдорож­чий у світі берег, від якого почина­ється наша дорога в життя і ку­ди ми не завжди повертаємось (І. Цюпа );

• питальні:

Де ж та доля, де та правда,

Що ми дожидали?

Де ж той схід ясного сонця.

Що пророкували?

М. Рильський;

• спонукальні:

Благословенна будь, родино,

Де в згоді сестри і брати.

М. Ткач.

Як і прості речення, складні мо­жуть бути емоційно забарвленими — окличними:

Яким теплом і лагідним родинним затишком, якою добротою та ма­теринською ласкою віє від тебе, рідна хато! (І. Цюпа ).

Складні речення утворюються з предикативних частин, за будовою подібних до простих речень: дво­складних і односкладних, які бува­ють поширеними і непоширеними, повними і неповними, ускладненими і неускладненими.

Жити серед людей — все одно що ходити в казковому саду¹, де нав­

381