Чергування і — й

[і] з [й] чергується в тому випадку, коли треба уникнути збігу приголос­них чи голосних:

допомагав іти, швидко йти; брат і сестра, сестра й брат; Марина й Ольга; Роман і Сергій, спокій і ти­ша; мати й діти.

Пишемо тільки і:

1. На початку речення:

І вечір молитовно склав долоні зір ( Б.-І. Антонич );

Іду за літом, за літами (Р.Лу- к’янчук );

І океанів тих немає,

Щоб вірні роз’єднать серця.

М. Рильський.

2. При зіставленні або протиставленні понять:

любов і ненависть, червоне і чорне, сміх і сльози, краса і сила.

У заголовках художніх творів: «Війна і мир» Л. Толстого, «Бать­ки і діти» Б. Олійника, «Руфін і Прісцилла» Лесі Українки.

3. Перед словом, що починається на й, я, ю, є,к

Юля і Юра; Ольга і Йосип; батько і я; злагода і єдність; тихо і ясно.

4. Після паузи (розділового знака):

І тридцять літ, і триста літ. Зелені склавши крила,

Верба стояла край воріт І стиха говорила.

В. Коломієць.

Ріка біжить,

І з сонцем грається,

І відбиває небеса.

М. Чернявський. Примітка. Відхилення від норм чергу­вання у — в, і — й можливе в художній літературі, зокрема в поезії, що зумовлено законами ритму:

Ймення матері — священне, Ймення матері — святе.

1. Ющенко.

В хустках всміхаються личка

жоржин,

В смушки сховались коралі шипшин. В ряднах нап'ятих стоять

нагідки, Всі чорнобривці наділи шапки.

Олександр Олесь. Любити буду і осінні дні Листком останнім на високім

вітті.

Г. Чубач. Купається яблуня в зливі променів й безсмертя своє на вітах колише.

2. Савич.

Щоб дотримуватися милозвучності мовлення, уникати важкої вимови, треба знати евфонічні засоби й уміло ними користуватися.

Фонетичні варіанти прийменників: у — ув — уві:

зайшов у клас, глянув ув очі, ба­чив уві сні; з — із — зі — зо: скарб із лісу, зі сходом сонця, зо два кошики, тижнів зо три;

81

під, перед тобою;

піді, переді, підо, передо мною.

Фонетичні варіанти інших частин мови:

• Після приголосних уживаються частки би, же, після голосних — б, ж: прочитав би прочитала б як же що ж

ходім же казала ж

• Перед приголосними вживаються форми дієслів на -ся, перед голос­ними — на -сь:

дивлюся на річку — дивлюсь у річку; повернемося вранці — повернусь уранці,

але після приголосних завжди пи­шеться -ся:

посміхайся, посміхається, посмі­хаєшся, посміхався.

• Нормативні варіанти прислівників: раніше — раніш; попереду — попе­ред; звідкіля — звідкіль — звідки; відтіля — відтіль.

Фонетичні синоніми

Чимало слів зі звуковими відміннос­тями стилістично марковані, тобто вжи­ваються в окремих стилях мовлення.

Наприклад, форма працювати — загальновживана, а працювать влас­тива переважно розмовному та ху­дожньому стилям; Єлизавета (літе­ратурне) Лисавета (розмовне, просторічне). Такі слова виступають як фонетичні синоніми.

Милозвучності можна досягти також певним добором і розміщенням слів.

Будуючи речення, треба стежити, щоб на межі слів не виникали неми­лозвучні збіги звуків:

ці цікаві розповіді — ці захопливі розповіді; велика калюжа — здоро­венна калюжа; поривчасто дув вітер — дув поривчастий вітер.

Не треба допускати римування слів у прозі:

любов людини до батьківщини — любов людини до рідної землі; у по­казі образів троянців — у змалю­ванні троянців.

Фонетичні засоби милозвучності часто виявляються в текстах ху­дожнього стилю. Серед них — звуко­ва анафора, епіфора, алітерація, асо­нанс тощо.

Звукова анафора — повторення початкових звуків:

І по клавішах сивого смутку Ходять сині, сумні слони.

І. Драч.

Звукова епіфора — повторення кінцевих звуків чи звукосполучень у закінченнях слів віршованого рядка: Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику В полив’янім горщику.

Нар. те.

Алітерація — повторення подіб­них за звучанням приголосних у ряд­ку чи у строфі для підсилення інто­наційної виразності й музикальності:

82