§ 3. Право на зайняття нотаріальною діяльністю

Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшов стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріаль­ною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав сві­доцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість.

Нотаріус не може перебувати у штаті інших державних, приватних та господарських підприємств і організацій, зай­матися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладаць­кої і наукової у вільний від роботи час.

Для визнання рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, при Голов­ному управлінні Міністерства юстиції в АР Крим, управ­ліннях юстиції областей, міст Києва та Севастополя утворю­ються кваліфікаційні комісії нотаріату, положення про ко­місію затверджується Міністерством юстиції України.

На підставі результатів складеного іспиту кваліфікаційна комісія нотаріату приймає рішення про можливість допуску особи до нотаріальної діяльності.

Особи, які не склали кваліфікаційний іспит, допускаються до його повторного складання не раніш як через один рік. Рішення кваліфікаційної комісії може бути оскаржено до Ви­щої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юс­тиції України в місячний строк з дня вручення його копії заці­кавленій особі. Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату затверджується Кабінетом Міністрів України.

Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю видається Міністерством юстиції України на підставі рішен­ня кваліфікаційної комісії нотаріату. Відмову у видачі сві­доцтва може бути оскаржено до суду в місячний строк з дня її одержання.

Після отримання свідоцтва про право на зайняття нота­ріальною діяльністю особа може бути призначена на посаду державного нотаріуса або зареєструвати приватну нотаріаль­ну діяльність.

Призначення на посаду державного нотаріуса та звіль­нення з посади провадиться відповідними управліннями юстиції.

Штати державних нотаріальних контор затверджуються також відповідними управліннями юстиції в межах встанов­леної для державних нотаріальних контор штатної чисель­ності і фонду заробітної плати.

Реєстрація приватної нотаріальної діяльності провадить­ся управліннями юстиції Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміні­страцій за заявою особи, яка має свідоцтво про право на зай­няття нотаріальною діяльністю.

Указом Президента України «Про врегулювання діяль­ності нотаріату в Україні» від 23 серпня 1998 р. № 932/98 на Міністерство юстиції України покладено обов'язок визнача­ти кількість приватних нотаріусів у межах нотаріального округу залежно від чисельності населення. На виконання цього Указу Міністерством юстиції встановлена межова чи­сельність нотаріусів, понад яку реєстрація приватної но­таріальної діяльності не здійснюється.

зового порушення нотаріусом чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій або грубого порушення закону, яке завдало шкоди інтересам держави, підприємств, уста­нов, організацій, громадян.

Свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю може бути анульоване Міністерством юстиції Україні також у наступних випадках:

1. з власної ініціативи нотаріуса;

2. втрати громадянства України або виїзду за межі Ук­раїни на постійне проживання;

3. винесення щодо нотаріуса обвинувального вироку суду, який набрав чинності;

4. винесення ухвали про застосування щодо нотаріуса примусових заходів медичного характеру, що набрала за­конної сили;

5. винесення постанови про припинення кримінальної справи щодо нотаріуса з нереабілітуючих підстав;

6. винесення рішення суду, що набрало законної сили, про обмеження дієздатності особи, яка виконує обов'язки нотаріуса, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, оголошення її померлою;

7. невідповідності нотаріуса займаній посаді внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає нотаріальній діяльності;

8. порушення нотаріусом вимог, передбачених ч. 2 ст. З, ч. 1 ст. 8 та ст. 9 Закону України «Про нотаріат» (заборона нотаріусу виконувати іншу оплачувану роботу, крім зазна­ченої в законі, додержання таємниці нотаріальних дій, об­меження у праві вчинення нотаріальних дій).

Рішення про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю може бути оскаржено до суду в місячний строк з дня його одержання.

ЗМІСТ

Передмова З

Розділ І. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, СИСТЕМА ТА НОРМАТИВНІ ДЖЕРЕЛА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ОРГАНІЗАЦІЯ СУДОВИХ ТА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ» 5

§ 1. Правоохоронна діяльність.

ОРГАНІЗАЦІЯ СУДОВИХ ТА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ 2

Розділ І 12

§ 1. Правоохоронна діяльність. Правоохоронні органи 12

§ 2. Предмет і система навчальної дисципліни «Організація судових та правоохоронних органів» 15

§ 3. Джерела навчальної дисципліни «Організація судових та правоохоронних органів» 19

Розділ II 31

СУДОВА ВЛАДА 31

§ 1. Виникнення та розвиток інституту судової влади 31

§ 2. Поняття й основні ознаки судової влади 33

Розділ III 56

ПРИНЦИПИ СУДОВОЇ ВЛАДИ § 1. Система принципів судової влади 56

§ 2. Інституціональні принципи судової влади 57

§ 3. Організаційні (судоустрійні) принципи судової влади 68

§ 4. Функціональні (судочинні) принципи судової влади 75

СУДОВА СИСТЕМА 92

§ 1. Загальна характеристика судової системи 92

ні 115

§ 2. Система судів загальної юрисдикції 132

Розділ V 196

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД 196

§ 1. Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні 196

§ 2. Порядок формування і структура Конституційного Суду України 197

§ 3. Статус судді Конституційного Суду України 201

§ 4. Повноваження Конституційного Суду України 207

§ 5. Конституційне провадження (провадження у справах в Конституційному Суді України) 213

§ 6. Рішення та висновки Конституційного Суду 223

України 223

Розділ VI 236

СТАТУС СУДДІВ 236

§ 1. Суддівський корпус, його поняття та склад 236

§ 2. Формування суддівського корпусу 234

§ 3. Правовий статус суддів 255

§ 4. Припинення повноважень суддів 266

§ 5. Народні засідателі та присяжні 275

Розділ VII 292

ОРГАНИ СУДДІВСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ 292

§ 1. Суддівське самоврядування: поняття, організаційні форми, загальна характеристика, завдання та значення 292

§ 2. Збори суддів: види, повноваження та порядок роботи 291

§ 3. Конференції суддів: повноваження та порядок роботи 294

§ 4. Ради суддів: поняття, повноваження та порядок роботи 296

§ 5. З'їзд суддів: повноваження та порядок 297

роботи 297

§ 6. Рада суддів України: повноваження та порядок роботи 299

Розділ VIII КВАЛІФІКАЦІЙНІ КОМІСІЇ СУДДІВ 301

§ 1. Статус кваліфікаційних комісій суддів: поняття, статус, види, склад, порядок формування 301

§ 2. Повноваження кваліфікаційних комісій 303

суддів 303

§ 3. Кваліфікаційна атестація суддів 305

§ 4. Повноваження кваліфікаційних комісій щодо дисциплінарної відповідальності суддів 309

Розділ IX ВИЩА РАДА ЮСТИЦІЇ 313

§ 1. Правовий статус Вищої ради юстиції 313

§ 2. Порядок формування та строк повноважень Вищої ради юстиції 316

§ 3. Повноваження та організація діяльності Вищої ради юстиції 319

Розділ X 327

ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУДІВ 327

§ 1. Розвиток і становлення організаційного забезпечення діяльності судів 327

§ 2. Система забезпечення функціонування судової влади 331

§ 3. Загальні засади фінансування судів 332

§ 4. Матеріально-технічне забезпечення 334

судів 334

§ 5. Державна судова адміністрація України 336

§ 6. Територіальні управління Державної судової адміністрації України 341

§ 7. Академія суддів України 342

§ 8. Апарат суду 343

§ 9. Бібліотека судів 345

§ 10. Служба судових розпорядників 347

§11. Забезпечення охорони і підтримка громадського порядку в судах 348

§ 12. Символи судової влади 349

§ 13. Посвідчення судді 351

Розділ XI ОРГАНИ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ 352

§ 1. Прокуратура України, її місце в системі органів державної влади, завдання 352

§ 2. Основні етапи розвитку прокуратури в Україні¹ 356

§ 3. Система, структура та порядок утворення органів прокуратури 361

§ 4. Принципи організації та діяльності органів прокуратури 374

§ 5. Функції прокуратури 377

Розділ XII 390

ОРГАНИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ 390

§ 1. Організація виявлення і розслідування злочинів: поняття, види 390

§ 2. Органи, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, їх компетенція 386

§ 3. Органи, що здійснюють дізнання, їх система і компетенція 390

§ 4. Органи досудового слідства, їх система і компетенція 395

§ 5. Статус слідчого 399

§ 6. Слідчий апарат, його структура 400

Розділ XIII 403

ОРГАНИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ 403

§ 1. Призначення органів внутрішніх справ 403

400 403

§ 2. Система і структура органів внутрішніх справ 401

Розділ XIV 410

ОРГАНИ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ 410

§ 1. Завдання, засади та правові підстави діяльності Служби безпеки України 410

§ 2. Система та організація діяльності Служби безпеки України 414

§ 3. Основні напрямки діяльності і повноваження органів Служби безпеки України 415

§ 4. Кадри органів Служби безпеки України 418

§ 5. Контроль і нагляд за діяльністю Служби безпеки України 421

Розділ XV 423

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА. ПОДАТКОВА МІЛІЦІЯ 423

§ 1. Державна податкова служба, її система, завдання та правові засади діяльності 423

§ 2. Податкова міліція, її завдання та повноваження 428

§ 3. Структура і кадри податкової міліції 433

Розділ XVI 433

ОРГАНИ ТА УСТАНОВИ ЮСТИЦІЇ 433

§ 1. Органи юстиції України. їх завдання, система та повноваження 433

Розділ XVII 457

ДЕРЖАВНА ВИКОНАВЧА СЛУЖБА 457

§ 1. Примусове виконання рішень. Органи, що його здійснюють 457

§ 2. Правові засади діяльності державної виконавчої служби 459

§ 3. Сутність виконавчого провадження. Предмет діяльності органів державної виконавчої служби 461

Розділ XVIII 477

АДВОКАТУРА 477

§ 1. Поняття та сутність інституту адвокатури в Україні 477

§ 2. Статус адвоката 499

Розділ XIX 514

НОТАРІАТ 514

§ 1. Поняття нотаріату 514

§ 2. Організація нотаріату 516

§ 3. Право на зайняття нотаріальною діяльністю 518

ЗМІСТ 518

Розділ XII. ОРГАНИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ 526

Розділ XIII. ОРГАНИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ 526

Розділ XII. ОРГАНИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

§ 1. Організація виявлення і розслідування

злочинів: поняття, види

§ 2. Органи, що здійснюють оперативно-

розшукову діяльність, їх компетенція

§ 3. Органи, що здійснюють дізнання, їх

система і компетенція

§ 4. Органи досудового слідства, їх система

і компетенція

§ 5. Статус слідчого

§ 6. Слідчий апарат, його структура

Розділ XIII. ОРГАНИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

384

384

386

388

393 396 398

400 400

§ 1. Призначення органів внутрішніх справ

§ 2. Система і структура органів

ОРГАНІЗАЦІЯ СУДОВИХ ТА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ 2

Розділ І 12

§ 1. Правоохоронна діяльність. Правоохоронні органи 12

§ 2. Предмет і система навчальної дисципліни «Організація судових та правоохоронних органів» 15

§ 3. Джерела навчальної дисципліни «Організація судових та правоохоронних органів» 19

Розділ II 31

СУДОВА ВЛАДА 31

§ 1. Виникнення та розвиток інституту судової влади 31

§ 2. Поняття й основні ознаки судової влади 33

Розділ III 56

ПРИНЦИПИ СУДОВОЇ ВЛАДИ § 1. Система принципів судової влади 56

§ 2. Інституціональні принципи судової влади 57

§ 3. Організаційні (судоустрійні) принципи судової влади 68

§ 4. Функціональні (судочинні) принципи судової влади 75

СУДОВА СИСТЕМА 92

§ 1. Загальна характеристика судової системи 92

ні 115

§ 2. Система судів загальної юрисдикції 132

Розділ V 196

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД 196

§ 1. Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні 196

§ 2. Порядок формування і структура Конституційного Суду України 197

§ 3. Статус судді Конституційного Суду України 201

§ 4. Повноваження Конституційного Суду України 207

§ 5. Конституційне провадження (провадження у справах в Конституційному Суді України) 213

§ 6. Рішення та висновки Конституційного Суду 223

України 223

Розділ VI 236

СТАТУС СУДДІВ 236

§ 1. Суддівський корпус, його поняття та склад 236

§ 2. Формування суддівського корпусу 234

§ 3. Правовий статус суддів 255

§ 4. Припинення повноважень суддів 266

§ 5. Народні засідателі та присяжні 275

Розділ VII 292

ОРГАНИ СУДДІВСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ 292

§ 1. Суддівське самоврядування: поняття, організаційні форми, загальна характеристика, завдання та значення 292

§ 2. Збори суддів: види, повноваження та порядок роботи 291

§ 3. Конференції суддів: повноваження та порядок роботи 294

§ 4. Ради суддів: поняття, повноваження та порядок роботи 296

§ 5. З'їзд суддів: повноваження та порядок 297

роботи 297

§ 6. Рада суддів України: повноваження та порядок роботи 299

Розділ VIII КВАЛІФІКАЦІЙНІ КОМІСІЇ СУДДІВ 301

§ 1. Статус кваліфікаційних комісій суддів: поняття, статус, види, склад, порядок формування 301

§ 2. Повноваження кваліфікаційних комісій 303

суддів 303

§ 3. Кваліфікаційна атестація суддів 305

§ 4. Повноваження кваліфікаційних комісій щодо дисциплінарної відповідальності суддів 309

Розділ IX ВИЩА РАДА ЮСТИЦІЇ 313

§ 1. Правовий статус Вищої ради юстиції 313

§ 2. Порядок формування та строк повноважень Вищої ради юстиції 316

§ 3. Повноваження та організація діяльності Вищої ради юстиції 319

Розділ X 327

ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУДІВ 327

§ 1. Розвиток і становлення організаційного забезпечення діяльності судів 327

§ 2. Система забезпечення функціонування судової влади 331

§ 3. Загальні засади фінансування судів 332

§ 4. Матеріально-технічне забезпечення 334

судів 334

§ 5. Державна судова адміністрація України 336

§ 6. Територіальні управління Державної судової адміністрації України 341

§ 7. Академія суддів України 342

§ 8. Апарат суду 343

§ 9. Бібліотека судів 345

§ 10. Служба судових розпорядників 347

§11. Забезпечення охорони і підтримка громадського порядку в судах 348

§ 12. Символи судової влади 349

§ 13. Посвідчення судді 351

Розділ XI ОРГАНИ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ 352

§ 1. Прокуратура України, її місце в системі органів державної влади, завдання 352

§ 2. Основні етапи розвитку прокуратури в Україні¹ 356

§ 3. Система, структура та порядок утворення органів прокуратури 361

§ 4. Принципи організації та діяльності органів прокуратури 374

§ 5. Функції прокуратури 377

Розділ XII 390

ОРГАНИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ 390

§ 1. Організація виявлення і розслідування злочинів: поняття, види 390

§ 2. Органи, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, їх компетенція 386

§ 3. Органи, що здійснюють дізнання, їх система і компетенція 390

§ 4. Органи досудового слідства, їх система і компетенція 395

§ 5. Статус слідчого 399

§ 6. Слідчий апарат, його структура 400

Розділ XIII 403

ОРГАНИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ 403

§ 1. Призначення органів внутрішніх справ 403

400 403

§ 2. Система і структура органів внутрішніх справ 401

Розділ XIV 410

ОРГАНИ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ 410

§ 1. Завдання, засади та правові підстави діяльності Служби безпеки України 410

§ 2. Система та організація діяльності Служби безпеки України 414

§ 3. Основні напрямки діяльності і повноваження органів Служби безпеки України 415

§ 4. Кадри органів Служби безпеки України 418

§ 5. Контроль і нагляд за діяльністю Служби безпеки України 421

Розділ XV 423

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА. ПОДАТКОВА МІЛІЦІЯ 423

§ 1. Державна податкова служба, її система, завдання та правові засади діяльності 423

§ 2. Податкова міліція, її завдання та повноваження 428

§ 3. Структура і кадри податкової міліції 433

Розділ XVI 433

ОРГАНИ ТА УСТАНОВИ ЮСТИЦІЇ 433

§ 1. Органи юстиції України. їх завдання, система та повноваження 433

Розділ XVII 457

ДЕРЖАВНА ВИКОНАВЧА СЛУЖБА 457

§ 1. Примусове виконання рішень. Органи, що його здійснюють 457

§ 2. Правові засади діяльності державної виконавчої служби 459

§ 3. Сутність виконавчого провадження. Предмет діяльності органів державної виконавчої служби 461

Розділ XVIII 477

АДВОКАТУРА 477

§ 1. Поняття та сутність інституту адвокатури в Україні 477

§ 2. Статус адвоката 499

Розділ XIX 514

НОТАРІАТ 514

§ 1. Поняття нотаріату 514

§ 2. Організація нотаріату 516

§ 3. Право на зайняття нотаріальною діяльністю 518

ЗМІСТ 518

Розділ XII. ОРГАНИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ 526

Розділ XIII. ОРГАНИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ 526

ОРГАНІЗАЦІЯ СУДОВИХ ТА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

За редакцією професора І. Є. Марочкіна та кандидата юридичних наук, доцента Н. В. Сібільової

Відповідальний за випуск С.В. Карплюк

Коректор К.В. Панченко

Здано до набору 06.01.2008. Підписано до друку 26.01.2008 Формат 60x90/16. Папір офсетний. Гарн. шкільна. Обл.-вид. арк. 24,4. Наклад 2000 прим. 1-й завод 1000 прим.

Свідоцтво про видавничу діяльність і розповсюдження видавничої продукції, Серія ДК № 1784 від 14.05.2004 р., видане Державним комітетом телебачення і радіомовлення України

Товариство з обмеженою відповідальністю «Одіссей» 61022, Харків-22, просп. Правди, 7, оф. 31. Тел./факс (057) 719-48-78. Для авторів е-шаіі: о(1іззеу@иаіс.пе-Ь Для замовлень е-шаіі: ос1іззеу_ЬгасІе@иаіс.пеі;

Надруковано в друкарні ТОВ «Торнадо» м. Харків, вул. О. Яроша, 18

приклад, висловлювання: «Суд відбувся, вирок щодо підсудних буде ого­лошений через тиждень» або «Суд у зв'язку з неявкою відповідача перене­сений на місяць» і т. п. Але вживання фахівцями поняття «суд» у значенні «судове засідання» є теж коректним, якщо вказаний зміст випливає з кон­тексту.

¹ Інстанція (лат. Іпзіапііа — безпосередньо, близькість) — ступінь (ща­бель, рівень) в системі органів держави.

¹ Мономах написав також «Поучення своїм дітям», або так звану «Духівницю». В ній Мономах детально описує свій спосіб життя, зайнят­тя. дас поради своїм дітям, як слід поводитись. Так, він наказує не карати

¹ Термін «моноцентризм» використовувався нами в навчальному про­цесі для характеристики відмінних рис судової системи України у порів­нянні з біцентризмом судової системи, що існував в Україні у період з 1990 р. до 2002 р., а також для характеристики інших видів судових сис­тем, наприклад, збереженого біцентризму в судовій системі Російської

² Наприклад, вживаючи поняття «місцеві суди», Конституція не роз­криває, а які ж суди є, власне, місцевими. Термін «місцевий» в Конститу­ції зустрічається у ст. 118 Розділу VI для визначення органів місцевої дер­жавної адміністрації (області, райони, міста Київ та Севастополь), в Роз­ділі XI «Місцеве самоврядування» до органів місцевого самоврядування Конституція відносить сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі ор­гани, районні та обласні ради та їх виконавчі органи. Як бачимо, поняття «місцевий» охоплює різні територіальні утворення: від села до області, але всі вони перелічені в Конституції, чого не зроблено відносно судової системи. У Конституції відсутні і критерії побудови апеляційних судів, тобто судів другого рівня. Наша позиція, що Конституція України щодо системи судів загальної юрисдикції сформулювала лише принципи її по­будови, не закріпивши, власне, систему судів, була висловлена нами рані­

ського та Харківського апеляційних господарських судів були вилучені території відповідно Черкаської та Полтавської областей.

Для зайняття посади голови загального апеляційного суду необхідно здійснити низку дій: а) підготувати і внести Радою суддів України рекомен­дації; б) внести подання Головою Верховного Суду Президенту України.

Отже, за відсутності Голови Верховного Суду України, по-перше, не може бути призначений на посаду голова місцевого загального суду, а по- друге, голова загального апеляційного суду, причому за відсутності голо­ви апеляційного суду нікому буде навіть ініціювати питання щодо канди­датур на посади голів місцевих судів.

Здавалося б, що такий порядок не так болісно стосується системи спе­ціалізованих судів як достатньо автономних підсистем. Але життя вияви­лось значно багатшим, ніж варіанти регулювання, закріплені законом. За непередбаченим, але досить життєвим збігом обставин Голови Верховного Суду України та Вищого господарського суду України з різних підстав за­лишили майже одночасно свої посади. Які ж це має наслідки? Відсутність на посаді Голови Верховного Суду України тягне за собою неможливість внесення подання щодо призначення Голови Вищого господарського суду.

У свою чергу відсутність Голови Вищого господарського суду не дає мож­ливості наповнювати суддівський корпус суддями, що обираються у гос­подарські суди безстроково, та формувати адміністративний склад цих судів.

¹ Перший розділ «Загальні положення»; другий — «Система, структу­ра і організація діяльності органів прокуратури»; третій — «Проку­рорський нагляд», що складається з чотирьох глав: «Нагляд за додержан­ням і застосуванням законів» (гл. 1), «Нагляд за додержанням законів

1 Правоохранительньїе органи Российской Федерации: Учебное посо- бие / Под ред. Ю. Ф. Кваши. — М.: Черконтур, 2000. — С. 4.

1 Монтескье Ш. О духе законов. — М., 1999. — С. 63.

1 Кант И. Соч. в 6-ти томах. — М., 1965. — Т. 4. — Ч. 2. — С. 234- 237.

2 Грошевий Ю. ММарочкін І. Є. Органи судової влади в Україні. — К.: Ін Юре, 1997. — С. 5.

1 Чиркин В. Е. Разделение властей: социальньїе и юридические аспек­ти // Советское государство и право. — 1990. — №8. — С. 10-11.

1 Термін «судова влада» нормативно був закріплений в Законі України «Про статус суддів» 15 грудня 1992 р., але був використаний для визна­чення статусу суддів — носіїв судової влади.

1 К. Арановський, наприклад, визначає владу як «властивістьокремих осіб, політичних інститутів, інших авторитетів, іцо полягає у визнанні їх підвладними зобов'язання підкорятися їм, оскільки останні відчувають відносно носія влади почуття обов'язку, солідарності, страху, залежності, інші емоції і спонукання, внаслідок яких виникає мотив підкорення» (Ара нове кий К. В. Государственное право зарубежньїх стран: Учебник для вузов. — М., 1998. — О. 33); М.Кейзеров трактує владу як «властиві суспільству і визначені його базисом вольові відносини між людьми, при яких застосування їх носієм особливої системи засобів і методів забезпе­чує виявлення і домінування владної волі за допомогою суспільної ор­ганізації з метою управління і забезпечення дотримання соціальних норм на основі принципу соціальної відповідальності» (Ксй.іеров Н. М. Власть и авторитет. Критика буржуазних теорий. — М., 1973).

1 Судебная реформа / Под ред. Н. В. Давидова и Н. Н. Полянского. — М.: Об-ьединение, 1915. — Т. 1. — С. 3.

2 Судебная реформа / Под ред. Н. В. Давидова и Н. Н. Полянского. — М.: Об-ьединение, 1915. — Т. 1. — С. 6.

3 Фоиницкии И.Я. Курс уголовного судопроизводства. Т.1. Изд. 4-е, доп. и перераб. — СПб.: Сенатская типография, 1912.

1 Наприклад, навіть у ритуальному зверненні до присутніх у залі судового засідання «Підвестися, суд іде», яке є відбитком давньої традиції, прояву по­ваги до суду, слово «суд» застосовується саме у четвертому значенні.

1 Норма, яка в ч. 1 ст. 13 Закону «Про судоустрій України» регулює вказані правила, сформульована дуже невдало. По-перше, вона нічого не додає до вже закріплених у Конституції норм, а лише повторює їх. По- друге, тільки випадки розгляду справ судом присяжних вона відсилає до врегулювання процесуальним законом. Отже, здавалось б цілком обґрун­тованим, що визначення випадків розгляду справ у всіх інших зазначених складах суду (а ми вважаємо, що й суду присяжних) є предметом врегулю­вання саме Закону «Про судоустрій України». Однак не тільки переліку випадків або якихось критеріїв, але й натякання на такі критерії чи ви­падки в Законі немає, що, безумовно, знижує його цінність як закону, ба­зового для процесуального законодавства. На жаль, є в ньому такі прикла­ди і з інших принципових питань.

1смертю кого б то не було. Якби навіть злочинець і був гідний смерті, то й тоді не слід губити душі.

Судячи неупереджено, вважають історики, не можна не помітити, що Мономах у своїх настановах та в уривках літописів про нього постає більш бездоганним і добросердним, ніж у своїх вчинках, в котрих проглядають вади часу, виховання і середовище, в якому він жив. Але за ним в історії залишається те велике значення, що, живучи в суспільстві, яке ледве ви­ходило з найбільш варварського стану, обертаючись у такому середовищі, де всяк гнався за вузькими корисливими цілями, ще майже не розуміючи святості права і угоди, один Мономах тримав знамена спільної для усіх правди, збирав під нього сили Руської землі. — Див.: Костомаров М. Га­лерея портретів (біографічні нариси). — К.: Веселка, 1993. — С. 52.

2 Як свідчить історія, багато князів литовської династії Гедимінасів прийняли православ'я. Руська, тобто українсько-білоруська, мова була мовою переважної більшості населення і вважалася офіційною мовою Ве­ликого князівства литовського. Поважаючи місцеві звичаї, литовці заявля­ли: «Старого не змінюємо, нового не нав'язуємо». — Див.: Субтельний О. Україна. Історія. — К.: Либідь, 1994. — С. 90.

Коли землі центральної частини України відійшли до Великого Князівства Литовського, відносини продовжували врегульовуватись по­ложеннями «Руської правди». Литва сприйняла її термінологію та юри­дичні норми. Отже, Литовський статут можна визнати «спадкоємцем» «Руської правди». — Див.: Максимейко Н. А. «Русская правда» и Литов- ско-русское право. — К., 1904. — С. 13.

1 Кобилецький М. Суд у місті Львові за магдебурзьким правом // Право України. — 2001. — № 10. — С. 109- 111.

1 Субтельний О. Україна: Історія. — К.: Либідь, 1994. — С. 228.

2 Права, за якими судиться малоросійський народ. 1749 / Відп. ред. Ю. С. Шемшученко; упорядник та автор нарису К. А. Вислобоков. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 1997.

1 Див. Єрмолаєв В. До питання кодифікації українського права у першій половині XVIII століття // Вісник Академії правових наук. — 1998. — №3(14). — С. 78-84.

1 Чичерин Б. Н. Философия права. — СПб.: Наука, 1998. — С. 491-494. Видатний російський філософ права XIX сторіччя Б. М. Чичерін щойно по впровадженні Статутів дав оцінку судовій реформі і зокрема суду присяж­них: «Положення 19 лютого (скасування кріпацтва — прим, наша) пода­рувало свободу 22 мільйонам людей, реформа суду дає правосуддя усім. Підстави нового устрою суду: незалежність суддів, публічність суду, при­сяжні... Служба присяжних — нова тяжкість для громадян, тяжкість, що накладена свободою. Свобода не придбається задарма; вона потребує жертв і зусиль. Але мужнє виконання громадянських обов'язків одне дає суспільству внутрішню міцність і здатність до самоврядування».

1 Див. докладніше: Мироненко О. М. Світоч української державності. Політико-правовий аналіз діяльності Центральної Ради. — Київ, 1995. — С.69-80.

1Федерації та поліцентризму судової системи ФРН. Цей термін був нами також вживаний у науково-практичному коментарі Конституції України (див.: Сібільова Н. В. Коментар статті 125 Конституції // Конституція Ук­раїни: Науково-практичний коментар. В. Б. Аверьянов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін. / Ред. кол.: В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевий та ін. — X.: Право; К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. С. 611-619), а також у науковому висновку на запит Конституційного Суду України при підготовці до розгляду справи № 1-38/2003 (про Касаційний суд України), позиції якого вивчалися Конституційним Судом України (див. посилання на позицію АПрН України у абз. 5 п. 2 описової частини рішення № 20- рп/2003 від 11 грудня 2003 р.). Стисло, але майже повністю наше бачення ступеня врегулювання Конституцією побудови судової системи викладено у абз. 7 п. 2 Окремої думки судді Конституційного Суду України В. Є. Ско­морохи. Він поділяє нашу думку, що судова система України базується на засадах єдності, певної автономності спеціалізованих судів, моноцен­тризмі. Досліджуючи проблеми подальшого реформування судової систе­ми України, Р. Кубійда з посиланнями на окрему думку В. Є. Скоморохи теж вважає, що принцип моноцентризму має власний зміст, який є близь­ким, але не таким, що збігається з принципом єдності (Кубійда Р. Реформу­вання правосуддя в Україні: стан і перспективи. — Київ: Атіка, 2004. — С. 44). Опосередковано підтримка такої позиції висловлена російськими вченими. В. М. Жуйков, аналізуючи принципи побудови судової системи РФ, дійшов висновку: «Несмотря на указание в ст. 3 Федерального кон- ституционного закона «О судебной системе Российской Федерации» на единство судебной системи, такового не имеется. Системьі судов общей юрисдикции и арбитражнмх судов действуют самостоятельно и независимо друг от друга, имеют свои вьісшие судебньїе органи. Такое устройство поро- ждает серьезную проблему обеспечения единства судебной практики — еди- нообразного и правильного применения федерального законодательства всеми судами РФ (как общей юрисдикции, так и арбитражньїх) на всей ее территории. Без решения зтой проблеми невозможно обеспечить реаль­ний доступ к правосудию и гарантировать соблюдение конституционного принципа равенства всех перед законом и судом (Жуйков В. М. Судебная реформа: проблеми доступа к правосудию.— М.: Статут, 2006. — С. 23).

1 Див.: Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. — Т. 1. — Изд. З, доп. и пров. — Санкт-Петербург: Сенатская типография, 1902. — С.320-321.

2ше в науковому висновку на запит Конституційного Суду України при підготовці до розгляду справи № 1-38/2003 (про Касаційний суд України), рішення з якої було прийняте 11 грудня 2003 р. Конституційний Суд не поділив нашої думки, але вона була використана для аргументації окре­мої думки судді Конституційного Суду В. Скоморохи.

1 Після набрання чинності Законом «Про судоустрій України», яке від­булося 1 червня 2002 р.

1 Жуйков В. М. Судебная реформа: проблеми доступа к правосудию. — М.: Статут, 2006. — С. 20-21.

1 Див. Указ Президента України «Про утворення апеляційних госпо­дарських судів та затвердження мережі господарських судів України» від 11 липня 2001 р. № 511/2001 із змінами, внесеними згідно з указами Пре­зидента України №499/2002 від 30.05.2002 р.; №552/2003 від 25.06.2003 р.

2 Законом України «Про судоустрій України» було передбачено ство­рення Касаційного суду України, який мав розглядати у касаційному по­рядку справи, розглянуті місцевими і апеляційними загальними судами, вироки і рішення по яких набрали чинності. 62 народних депутата — суб'єкти права на конституційне подання — звернулися до Конституційно­го Суду України з клопотанням про визнання неконституційними низки статей, частин і пунктів Закону, в яких містилися норми, що врегульову­вали питання утворення, організації й діяльності Касаційного суду. Кон­ституційний Суд визнав такими, що не відповідають Конституції України, норми щодо утворення, складу, повноважень Касаційного суду України (справа № 1-38/2003 від 11 грудня 2003 р.).

1 Наприклад, в загальному апеляційному суді Луганської області перед­бачено 88 посад суддів, у апеляційному суді Львівської області — 71, в апеляційному суді Харківської області — 94, апеляційному суді Чер­нігівської області — 38. Найбільша кількість посад суддів у апеляційному суді Донецької області — 136.

1 Мережа і кількісний склад місцевих господарських судів затверджені Додатками № 1 і № 2 до Указу Президента України від 11 липня 2001 р. № 511/2001 в редакції Указу від 30 травня 2002 р. № 499/2002 (Офіцій­ний вісник України. — 2002. — № 23. — Ст. 1087. — С. 1).

2 Мережа, кількісний склад та територія місцевих адміністративних судів затверджені Додатками № 1 і № 3 до Указу Президента України «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвер­дження їх мережі та кількісного складу» від 16 листопада 2004 р. № 1417/2004 (Урядовий кур'єр. — 2004. — № 224. — 24 листопада).

1 Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про віднесення посад працівників апарату судів загальної юрисдикції до відповідних категорій посад державних службовців» № 88-р від 24 лютого 2003 р. чітко визначе­но, які посади належать до кожної з шістьох категорій державних служ­бовців (Офіційний вісник України. - 2003. — № 9. — Ст. 404. — С. 183).

2 Уявлення про великий обсяг вказаної роботи, що здійснюється у місцевих судах, може дати назва лише декількох форм звітності: «Звіт про розгляд цивільних справ судами першої інстанції», «Звіт про розгляд кримінальних справ судами першої інстанції», «Звіт про неповнолітніх засуджених», «Звіт про розгляд судами справ на виконання Закону «Про боротьбу з корупцією», «Дані в розрізі статей Кримінального кодексу України про кількість за­суджених осіб», «Звіт про склад засуджених, місце і час вчинення злочину».

1 Але закон не уникнув й прогалин. Так, у ньому не врегульовано, хто має вирішувати в місцевому суді питання щодо підвищення кваліфікації суддів у суді цього рівня. Нічого не говориться в законі про те, хто і в яко­му порядку розподіляє справи між суддями, хто утворює склад суду для колегіального розгляду справ.

1 Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження ме­режі господарських судів України. Указ Президента України від 11 лип­ня 2001 р. № 511-2001 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 28. — Ст. 1243. — С. 24.

2 Про утворення Житомирського та Запорізького апеляційних госпо­дарських судів та внесення змін до мережі та кількісного складу суддів господарських судів України. Указ Президента України від 30 травня

2002. р. №499-2002 // Офіційний вісник України. — 2002. — №23. — Ст. 1087. — С. 1.

1 Про утворення Київського міжобласного і Луганського апеляційних господарських судів та внесення змін до мережі та кількісного складу суд­дів господарських судів України. Указ Президента України від 25 червня

2003. р. № 552-2003 // Офіційний вісник України. — 2003. — № 27. — Ст. 1314. — С. 10.

2 Так, після утворення Луганського апеляційного господарського суду із судового округу Донецького апеляційного господарського суду була ви­лучена територія Луганської області, а у зв'язку з утворенням Київського міжобласного апеляційного господарського суду з судових округів Київ-

3 Суддею апеляційного суду може бути суддя, який має стаж роботи в галузі права не менше п'яти років, з них на посаді судді не менше трьох років. Якщо у судді не сплив п'ятирічний термін його призначення вперше на посаду Прези­дентом України у міський суд, а за своїми професійними якостями він здатний здійснювати правосуддя у судах вищого рівня, то за рекомендацією кваліфікаційної комісії за умови набрання необхідного трирічного стажу робо­ти суддею такий судця може бути призначений Президентом України в апе­ляційний суд.

1 Про мережу та кількісний склад суддів апеляційних судів. Указ Пре­зидента України від 20 серпня 2001 р. № 642/2001 зі змінами, внесеними згідно з Указом Президента України №80/2002 від 30.01.2002 р. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 34. — Ст. 1581. — С. 61.

2 Поспєлова С. Харківський апеляційний господарський суд: на шляху становлення // Юрист України. — 2003. — № 1. — С. 13.

1 Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6(40). — С. 9.

1 Вісник Української Народної Республіки. — 1918. — 10 січня.

1 Указ Президії Верховної Ради України від 15.01.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 17. — Ст. 219.

2 Указ Президії Верховної Ради України від 15.01.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 17. — Ст. 135.

1 Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 46. — Ст. 431.

2 Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 26. — Ст. 207.

Під час створення системи військових судів всі наведені повноважен­ня по формуванню військових судів належали Верховній Раді України або її Президії. Саме тоді Верховна Рада постановила, що військова коле­гія Верховного Суду діє у складі голови колегії, його заступників та вось­ми суддів, а Президія Верховної Ради у цьому зв'язку прийняла постано­ву такого змісту: «Відповідно до штатного розкладу встановити суддям військової колегії Верховного Суду України такі військові звання: голо­ва колегії — генерал-полковник; заступник голови колегії — генерал- лейтенант; суддя колегії — генерал-майор» (Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 24. — Ст. 192).

3 Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 26. — Ст. 204.

4 Указом Президента України від 30 травня 1998 р. № 572/98 кількість вій­ськових судів налічувала: три суди регіонів, один суд Військово-Морських Сил і 24 суди гарнізонів із загальною кількістю військових судців 157. А Указом Пре­зидента України від 19 жовтня 2004 р. № 1262/2004 було ліквідовано 7 місце­вих судів гарнізонів, і загальна чисельність військових суддів зменшилася до 132. Не залишилася поза загальною тенденцією і Військова судова колегія Вер­ховного Суду України. Незважаючи на збільшення кількості суддів Верховного Суду України з 85 до 95, Пленум Верховного Суду України визнав за доцільне скоротити склад колегії до 4 суддів.

1 На час прийняття Закону України «Про судоустрій України» (7 люто­го 2002 р.) Вищий господарський суд існував одинадцять років, десять з яких він йменувався Вищим арбітражним судом України. Організація сис­теми арбітражних судів регулювалася не Законом «Про судоустрій Украї­ни», а Законом «Про арбітражний суд». Вищий адміністративний суд же був утворений у відповідності до Закону України «Про судоустрій Ук­раїни» Указом Президента України від 1 жовтня 2002 року № 889/2002.

1 Указ Президента України від 11 вересня 2006 р. №747/2006 «Про внесення змін до указів Президента України від 10 грудня 2003 року № 1425 і від 30 червня 2004 року № 697» // Офіційний вісник України. — 2006. — № 37. — Ст. 2543. — С. 22.

1 Вказані повноваження Пленуму викликають певні зауважен­ня. Ані Верховний Суд України, ані вищий спеціалізований суд не наділені за Конституцією України правом законодавчої ініціати­ви. Немає й закону, який би встановлював порядок ініціації вне­сення змін до чинного законодавства поза процедурою у порядку законодавчої ініціативи. Тому наявність такого повноваження у Пленуму викликає здивування. Не менше здивування викликає й редакція вищевикладеного п. 6 ст. 44 Закону, тому що вищий спе­ціалізований суд може безпосередньо звернутися до Конституцій­ного Суду зі зверненням про необхідність тлумачення Конституції та законів України, як і будь-яка юридична особа. Це не є прерога­тивою вищого суду. При такому зверненні він не має ніяких префе­ренцій відносно інших юридичних осіб.

1 Самостоятельность и независимость судебной власти Российской Фе- дерации / Под ред. В.В. Ершова. — М.: Юрисгь, 2006. — С. 254-257.

Див. докладніше: Пилипчук П. П. Верховний Суд України і забезпе­чення однакового застосування судами законодавства // Вісник Верхов­ного Суду України. — 2004. — № 11(51). — С. 3-7.

1 Справа № 1-1/2004 від 1 грудня 2004 р. № 19-рп/2004.

1 Справа № 1-3/2002 від 21 травня 2002 р. № 9-рп/2002.

1 Процедура зайняття адміністративних посад в судах, закріплених в законі, не відповідає вимогам надійності функціонування системи. В ній відсутні страхові механізми, які б гарантували безперервність, безпе­ребійність функціонування, незважаючи на перепони чи внутрішні вади. Надто слабкою, вразливою ланкою в побудованому ланцюгу діяльності по призначенню суддів на адміністративні посади є безальтернативна зосе­редженість на одній посадовій особі — Голові Верховного Суду України. Відсутність Голови Верховного Суду через його роль у виписаній законом процедурі є гальмом у забезпеченні належного функціонування судової системи як загальних, так і спеціалізованих судів, оскільки саме він вно­сить подання Президенту України щодо призначення суддів України на адміністративні посади. В системі загальних судів цей ланцюг виглядає таким чином.

Для зайняття посади голови загального місцевого суду необхідно здійснити низку дій: а) внести пропозиції від голови апеляційного суду щодо кандидатури на посаду; б) підготувати і внести Радою суддів Ук­раїни рекомендації; в) внести Головою Верховного Суду подання Прези­денту України.

1 Після видання Президентом України 7 жовтня 2005 р. Указу «Про кількість суддів Верховного Суду України» 18 жовтня 2005 р. відбулося засідання Пленуму Верховного Суду України, на порядку денному якого були два питання: 1) про визначення кількісного складу судових палат і Військової судової колегії і 2) про призначення голови Судової палати з адміністративних справ. У виступі з першого питання Голова Верховного Суду України відзначив, що збільшення кількості суддів потребує визна­чення кількісного складу суддів у палатах. Враховуючи рівень і динаміку навантаження при розгляді судових справ у судових палатах і Військовій судовій колегії, Голова Верховного Суду України запропонував збільшити кількісний склад Судової палати з кримінальних справ до 44 суддів (рані­ше було 43), Судової палати з цивільних справ до 24 суддів (раніше — 22), Судової палати з господарських справ до 11 (раніше — 9) і скоротити суд­дівський склад Військової судової колегії до 4 суддів (раніше — 6). (Склад Судової палати з адміністративних справ був затверджений місяцем раніше на засіданні Пленуму 23 вересня 2005 р. у складі 7 суддів.) Після обговорення цього питання Пленумом була прийнята постанова про ви­значення кількісного складу судових палат і Військової судової колегії у варіанті, який був запропонований Головою Верховного Суду України.

1 Вісник Конституційного Суду України. — 1997. — №2. — С. 19-22.

1 Вісник Конституційного Суду України. — 1997. — № 2. — С. 21-22.

1 Вісник Конституційного Суду України. — 1997. — №2. — С. 27-30; 31-35; 1998. — № 1. — С. 3-7, 34-38.

1 Рішення Конституційного Суду України «Про внесення доповнень до § 57 Регламенту Конституційного Суду України» від 6 березня 2002 року № 3-Р/2002 // Вісник Конституційного Суду України. — 2002. — № 2. — С. 5.

1 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність За­кону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) // Вісник Конституційного Суду України. — 2000. — № 6. — С. 21.

1 Рішення Конституційного Суду України по справі про порядок вико­нання рішень Конституційного Суду України // Вісник Конституційного Суду України. — 2000. — № 6. — С. 21.

2 Рішення Конституційного Суду України по справі про порядок вико­нання рішень Конституційного Суду України // Вісник Конституційного Суду України. — 2000. — № 6. — С. 20.

1 Щербина П. Ф. Судебная реформа на Правобережной Украине. — Львов: Вища школа, 1974. — С. 52.

1 Головачев А. А. Десять лет реформ 1861-1871. — СПб: Типография Ф. С. Сущинского, 1872. — 398 с. — С. 148.

2 Возвращение к истокам права: Судебньїе уставьі. О статусе судей // Законность. — 1994.— № 6. — С. 13-18.

3 Судебньїе уставьі 20 ноября 1864 года сь изложением рассуждений, на коих они основаньї. — Санкт-Петербургь, 1864. — 690 с.

1 Положення про короткотермінові юридичні курси для підви­щення кваліфікації судово-прокурорських працівників у Харкові, Києві та Одесі // Постанова РНК УРСР від 7 квітня 1924 року // ЗУ УРСР. — 1924. — № 9. - Ст. 65.

1 Европейская хартия о статусе судей // Российская юстиция. — 1999. — № 7. - С. 2-4; № 8. — С. 2-4; № 9. — С. 5, 6.

1 Кодекс професійної етики судді. Затверджено V з'їздом суддів Украї­ни 24 жовтня 2002 року // Вісник Верховного Суду України. — 2002. — № 5 (33). — С. 24.

1 Европейская хартия о статусе судей // Российская юстиция. — 1999. — № 7. — С. 2-4; № 8. — С. 2-4; № 9. — С. 5, 6.

1 Рекомендація № (94)12 щодо незалежності, дієвості та ролі суддів, ухва­лена Комітетом міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 р. // Вісник Верховного Суду України. — 1997. — № 4. — С. 10, 11.

2 Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 13. — Ст. 669. — С. 141-148.

1 Див.: Європейська хартія про статус суддів // Вісник Верховного Суду України. — 1998. — № 4. — С. 9-11.

1 Див.: ГеоргієвА. 3. Конституційне право зарубіжних країн. — Чернів­ці: Рута, 2001. — С. 337.

1 Див.: Органи державної влади України: Монографія / За ред. В. Ф. По- горілка. — К.: Ін-т держави і права ім. Корецького, 2002. — С. 10; Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навчальний посібник. В. С. Ковальський (кер. авт. кол.), В. Т. Білоус, С. Е. Демський та ін./ Відп. ред. Я. Кондратьєв. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 139.

2 Адміністративне право України: Підруч. для юрид. вузів і фак. / За ред. Битяка Ю. П. — X.: Право, 2000. — С. 506; Стрижак А. Адміністра- тивно-правові відносини у галузі правосуддя: особливості та види // Пра­во України. — 2004. — № 1. — С. 40.

1 Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 25. — Ст. 146.

1 Офіційний вісник України. — 2001. — № 48. — С. 136.

2 В Україні прокуратура є незалежною, являє собою єдину систему, ви­конує особливі, властиві тільки їй функції та ані за своїм генезисом, ані за характером повноважень не належить до органів якої-небудь гілки влади, тим більше жодній з них не підпорядковується. Статус працівників про­куратури значно відрізняється від статусу суддів. Тому наділення Вищої ради юстиції України повноваженнями, хоча і незначними, щодо проку­рорів, на жаль, є механічним копіюванням закордонного досвіду, який не реалізується на практиці внаслідок відсутності належного обґрунтування його необхідності.

1Кони А. Ф. За последние годьі. — СПб., 1898. — С. 69.

2 Див.: Научная информация по вопросам борьбьі с преступностью. — 1989. — №9. —С. 29.

1органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, до- судове слідство» (гл. 2), «Підтримання державного обвинувачення та представництво інтересів громадянина або держави в суді» (гл. 3), «На­гляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у криміналь­них справах, а також при застосуванні інших заходів примусового харак­теру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян» (гл. 4), чет­вертий розділ «Кадри органів прокуратури»; п'ятий розділ «Інші питання організації і діяльності органів прокуратури».

Див. також: Российская прокуратура сегодня / Под ред. К. Ф. Сквор- цова. — М., 1994; Судоустройство и правоохранительньїе органьї в Рос- сийской Федерации: Учебник / Под ред. В. И. Швецова. — М.: НИИ про­блем укрепления законности и правопорядка, 1997. — С. 215-223.

1 Фойницкий И.Я. Курс уголовнаго судопроизводства. Т. 1. — 3-є изд-е, пересмотренное и доп. — С.-Петербурга: Сенатская типографія, 1902. — С. 458.

1 Про цей період діяльності прокуратури у Франції див. докладніше: Фойницкий И.Я. Назв, праця. — С. 457-459.

1 Про прокуратуру: Закон України від 05.11.1991 р. // Відомості Вер­ховної Ради України. — 1991. — № 53. — Ст. 793.

2 Про день працівників прокуратури: Указ Президента України від

2. листопада 2000 р. № 1190/2000 // Урядовий кур'єр. — 2000. — № 206.

1 Ми наведемо лише загальну характеристику основних функцій про­куратури, більш докладно функції прокуратури розглядаються у навчаль­ному курсі «Прокурорський нагляд в Україні».

1 Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 2. — Ст. 44.

1 Див. докладніше: Каркач П. М., Кривобок В. Б., Синчук В. Л. Коорди­наційна діяльність правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю. — Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. — С. 6-18.

1 У зв'язку з тим, що Конституція України вживає словосполучення «досудове слідство» (п. 9 Розділу XV «Перехідні положення»), поняття « попереднє слідство », « попереднє розслідування », які до цього вживалися у законодавстві і в науці, трансформувалися у поняття « досудове слідство », «досудове розслідування».

1 Положення про МВС України від 17 жовтня 2000 р. Затверджено Ука­зом Президента України № 1138 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 42. — Ст. 304.

1 Слідчі підрозділи в системі МВС було створено 6 квітня 1963 р.

1 «Положення про Головне управління карного розшуку МВС України» від 25 травня 1992 р. № 287. — К.: МВС України, 1992; «Положення про державну службу боротьби з економічною злочинністю» від 10 серпня 1993 р. №474. — К.: МВС України, 1993; «Положення про Головне управління Державної автомобільної інспекції МВС України» від 30 трав­ня 1992 р. № 327. — К.: МВС України, 1992; «Положення про Державну службу охорони при МВС України» від 10 серпня 1993 р. № 615 // Зібран­ня постанов Уряду України. — 1994. -№2. - Ст. 31; «Положення про

2 За свідченнями архівних матеріалів, міліція України була створена 4 січня 1919 р. і постійно перебувала у стані становлення, як і система ор­ганів внутрішніх справ загалом. Див.: Історія міліції України у докумен­тах і матеріалах. — К.: Генеза, 2000.

1 Див.: ЬМр://рогіа1.гасІа.£оу.иа

1 Про державну виконавчу службу: Закон України від 24 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 36-37. — Ст. 243.

1 Див.: Стандарти незалежної юридичної професії. Сучасні системи ад­вокатури / За ред. О. Д. Святоцького. — К.: Право України, 1993. — С. 12.

2 Історія адвокатури України / За ред. Т. В. Варфоломеєвої, О. Д. Свя- тоцького. — К.: Либідь, 1992. — С. 6-7.

1 Чубатий М. До історії адвокатури на Україні. — Львів, 1934. — С. 33.

2 Судебнме уставьі императора Александра II. — СПб., 1883.

1 Право. — 1915. — 18 января. — С. 135.

1 Варфоломеева Т. В. Адвокатура в Украине. — Киев, 1998. — С. 15.

2 СУ РРФСР. — 1917. — № 4. — С. 50.

3 Вестник Украинской Народной Республики.— № 5. — 10 января 1918 г.

4 Там же.

5 СУ. — 1919. — № 1. - Ст. 141.

1 Конституція УРСР. — X., 1920. — Ст. 20.

2 СУ УССР. — 1922. — № 43. — Ст. 630.

1 Бюлетень НКЮ УРСР. — 1922. — № 4.

2 Бюлетень НКЮ УРСР. — 1922. — № 54. — Ст. 779.

1 Вестник советской юстиции. — 1928. — № 20(126). — С. 609.

2 Тимчасове додаткове положення про юридичні консультації, до яких були прикріплені члени колегії захисників, котрі ліквідували свої при­ватні кабінети // Вестник советской юстиции. — 1928. — № 7. — С. 218.

3 Вестник советской юстиции. — 1928. — № 21(127). — С. 643 .

4 Про попередні підсумки колективізації колегії оборонців // Вісник ра­дянської юстиції. — 1929. — № 15-16. — С. 480. Після видання протягом шести років російською мовою з 1929 р. український юридичний журнал «Вестник советской юстиции» став видаватися українською мовою.

5 33 УРСР. — 1929. — №26. — Ст. 203.

2 Бюлетень НКЮ УРСР. — 1929. — № 10. — Ст. 61.

3 Бюлетень НКЮ УРСР. — 1932. — № 4-5.

4 Святоцький О.Д., Михеєнко М. М. Адвокатура України. — Київ: Ін Юре, 1997. — С. 43.

1 Революційне право. — 1937. — № 6. — С. 32.

2 Там же. — № 22. — С. 34-37.

1 Порядок виборів голови президії, його заступника, секретаря, голови та секретаря ревізійної комісії встановлювався наказом НКЮ СРСР від 26 жовтня 1939 р.

2 ЗП УРСР. — 1939. — № 37. — Ст. 178.

3 Ведомости Верховного Совета СССР. — 1959. — № 1. — Ст. 12.

4 Відомості Верховної Ради УРСР. — 1962. — № 39. — Ст. 494.

1 Див.: Історія адвокатури України / За ред. Т. В. Варфоломеєвої, О. Д. Святоцького. — К.: Либідь, 1992. — С. 15.

2 Ведомости Верховного Совета СССР. — 1979. — № 49. — Ст. 846.

3 Друга сесія Верховної Ради Української РСР 10 скликання. — К., 1981. — С.140-142.

1 Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 9. — Ст. 62.

2 Святоцький О.Д., Медведчук В. В. Адвокатура: історія і сучасність. К.:Ін Юре, 1997. — С. 6.

3 Даль В. И. Толковьій словарь живого великорусского язьїка. В 4-х то­мах. Т.1 — М., 1998. — С. 14.

4 Юридичний словник-довідник. — К.: Гешіпа, 1996.

1 Визначення адвокатури як «професійного правозахисного інституту» міститься у проекті Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про адвокатуру», запропонованому Спілкою адвокатів ще у травні 1997 р.

1 Науково-практичний коментар до Закону України «Про адвокату­ру»// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2003. — №7. — С. 7.

1 См.: Проблемьі судебной зтики. — М., 1974. — С. 238-239.

1 Науково-практичний коментар до Закону України «Про адвокату­ру» // Бюлетень законодавчої та юридичної практики України. — 2003. — №7. — С. 23.

1 Логінова С. М. Адвокатська таємниця: теорія і практика... Дис. канд. юрид. наук. — Київ, 2002. — С. 83-84.

1 Варфоломеева Т. В. Адвокатура в У крайнє. — К., 1998. — С. 47.

1 Положення про порядок реєстрації адвокатських об'єднань, затверд­жене Постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 27 квітня 1993 р.

2 Науково-практичний коментар до Закону України «Про адвокату­ру» // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — К., 2003. — С. 27.

1 Регламент Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури // Адвокат. — 2003. — № 1.

1 Положення про Єдиний реєстр адвокатів України, затверджено по­становою ВККА при Кабінеті Міністрів України від 10 березня 2000 р. № 2 // Бюлетень законодавства та юридичної практики. — 2003. — № 7.

1 Варфоломеева Т. В. Адвокатура в Украине. — К., 1998. — С. 39.

1 Див.: Адвокат. — 1992. — № 3, 4. — С. 7.