§ 3. Правовий статус суддів

3.1. Поняття правового статусу суддів

Судова влада в Україні належить лише судам в особі суддів та представникам народу, які у визначених законом випад­ках залучаються до здійснення правосуддя. Судді наділені виключним правом реалізовувати судову владу, вирішувати всі правові конфлікти, що виникають у суспільстві, вони ви­конують свої обов'язки на професійній основі. Судді неза­лежні і підкорюються лише Конституції та законам України. Прояв неповаги до судді передбачає встановлену законом відповідальність. Вимоги та рішення суддів при здійсненні ними повноважень обов'язкові для виконання тими суб'єкта­ми, до яких вони звернені. Невиконання вимог та рішень суддів тягне встановлену законом відповідальність.

Передумовою здійснення суддями судової влади є їх єди­ний правовий статус, який закріплено у відповідних норма­тивно-правових актах. В юридичній літературі правовий статус суддів часто ототожнюють з їх правовим становищем. Зазвичай під правовим статусом суддів розуміють порядок набуття статусу, сукупність їх прав та обов'язків, вимоги, що ставляться до суддів, правові гарантії, які дозволяють суддям здійснювати свої повноваження згідно з законом, по­рядок притягнення суддів до юридичної відповідальності та звільнення з посади.

Основні засади правового статусу суддів визначені в За­коні України «Про статус суддів». Окремі його положення деталізуються в статтях 126-130 Конституції України, За­коні «Про державний захист працівників суду і правоохо­ронних органів», розділі 3 Закону України «Про судоустрій України», главах 3, 4 Закону України «Про Конституційний Суд України», процесуальних кодексах та інших норматив- но-правових актах.

3.2. Вимоги, що висуваються до суддів

У ч. 2 ст. 127 Конституції України міститься положення, за яким від суддів вимагається утримання від: (а) будь-якої участі у політичній або профспілковій діяльності, отриман­ня якого-небудь представницького мандата; (б) обіймання будь-яких інших оплачуваних посад, виконання іншої опла­чуваної роботи, крім наукової, викладацької та творчої.

Заборона брати участь у будь-якій політичній або профспілковій діяльності, мати представницький мандат.

Така вимога щодо суддів обґрунтовується тим, що ніякі політичні уподобання судді не повинні впливати на справед­ливість винесеного ним рішення. Адже основним принци­пом діяльності судді є його незалежність, неупередженість, а належність судді до якої-небудь політичної партії чи про­фесійного об'єднання, на думку законодавця, створює цьому загрозу. Судові рішення повинні ґрунтуватися виключно на законі, праві, забезпечуючи тим самим підтримання існую­чого в державі режиму законності.

Запровадження такого обмеження щодо політичних прав суддів обумовлюються історичним досвідом становлення держави, традиціями, коли одержати посаду судді і зберегти її без партійного квитка було майже неможливо. Пам'ятаю­чи сумний досвід диктату КПРС, при якому «партійна дис­ципліна» була основним засобом здійснення тиску на суддів, законодавці більшості країн колишнього СРСР закріпили щодо суддів заборону належати до політичних партій і профспілок та брати участь у будь-якій політичній діяль­ності. Але існуюче формулювання правової норми є надто категоричним. Суддя не може бути позбавлений права участі у виборчому процесі при формуванні органів законодавчої влади та органів місцевого самоврядування, тим більше не­можливо контролювати його особистісні уподобання щодо ідей та програм тієї чи іншої партії (особливо в умовах бага­топартійності) або політичного діяча, адже ці процеси вже лежать у внутрішній, емоційній сфері людини. Крім того, положення п. 2 ст. 60 Закону «Про судоустрій України» га­рантує, що політичні уподобання кандидата в судді не мо­жуть бути підґрунтям для відмови в зайнятті посади. Однак важко уявити собі політично заангажованого кандидата, який відразу після призначення на посаду судді став би «політично нейтральним». Тому доцільніше розглядати цю вимогу як суб'єктивну неупередженість судді, тобто відсут­ність упередженості при розгляді суддею конкретної справи, пов'язаної з прихильністю будь-яким ідеям, членством у будь-яких організаціях, особистими або іншими симпатія­ми. Однією із гарантій дотримання суддею вимоги щодо не­упередженості при розгляді справи є процесуальний інсти­тут відводу судді, який на законних підставах усуває його від розгляду справи, якщо виникає сумнів у його незалеж­ності та неупередженості.

Сьогодні необхідність існування заборони щодо політич­ної діяльності суддів пов'язана зі зламуванням стереотипів, історичних традицій, становленням авторитету суддів у сус­пільстві. Але такий «жорсткий» підхід до обмеження політичних прав суддів є тимчасовим явищем на період по­будови правової держави, формування громадянського сус­пільства. Свобода кожного носія судової влади від ідейного або емоційного тиску в першу чергу пов'язана з принципами верховенства права і правової держави, здійснення судової влади лише на підставі Конституції й закону. Умовами, що забезпечують неупереджене здійснення суддею своїх про­фесійних функцій, мають стати надійне законодавче закріп­лення незалежності суддів, високий рівень їх професійної правосвідомості, внутрішнє сприйняття кожним суддею правил змагальності судового процесу. Саме такий підхід до статусу носія судової влади забезпечить йому високий авто­ритет у суспільстві.

Заборона займатися будь-якою іншою професійною діяльністю, крім наукової, викладацької та творчої. В Євро­пейській хартії про статус суддів (п. 4.2) підкреслюється, що «суддя вільно може займатися різними видами діяльності, крім його службових повноважень, зокрема і тими, котрі є виявленням його прав громадянина. Однак ця свобода може (і повинна) бути обмежена в тій мірі, в якій зовнішній ви­гляд цієї діяльності є несумісним з довірою відносно неупе­редженості і незалежності судді чи з професійною не­обхідністю уважно й у розумний строк розглядати справи»¹.

Законодавство України щодо суддів встановлює заборону обіймання будь-яких інших оплачуваних посад, виконання іншої оплачуваної роботи, крім наукової, викладацької та творчої. Вимога про несумісність обумовлюється декількома обставинами. По-перше, забороняючи поєднувати судову діяльність з іншою, крім дозволеної законом, законодавець прагне зберегти незалежність судової влади. По-друге, це об­меження прав людини, яка обіймає посаду судді, спрямова­но на забезпечення належного і сумлінного виконання про­фесійних функцій. Так, ст. 5 Закону України «Про статус суддів» встановлює, що суддя має право займатися дозволе­ним видом додаткової трудової діяльності лише у вільний від роботи час. По-третє, зазначена заборона запобігає можли­вості використання суддею свого службового становища в особистих цілях, що сприяє збереженню необхідного авто­ритету судової влади, безсторонності суддів.

Заборонити судді займатися викладацькою, науковою або творчою діяльністю практично неможливо. Крім того, твор­ча, викладацька чи наукова діяльність має сприяти підви­щенню професійного рівня судді, збагаченню його знань, утвердженню його статусу як фахівця найвищої категорії.

Таким чином, інша (несудова) діяльність судді повинна відповідати ознакам: (а) вона повинна містити ознаки перед­баченої Законом викладацької, наукової або творчої діяль­ності та (б) не завдавати шкоди виконанню основних обо­в'язків носія судової влади.

3.3. Права та обов'язки суддів Професійні судді України користуються всіма правами та основними свободами людини і громадянина, за винятком встановлених національним законодавством обмежень, обу­мовлених особливостями правового статусу. Вони також не звільняються від виконання конституційних обов'язків, як- то захист Вітчизни чи сплата податків і зборів, повинні не зав­давати шкоди природі, культурній спадщині, неухильно до­держуватись Конституції України та законів України, не по­сягати на права і свободи, честь і гідність інших людей тощо.

Права й обов'язки суддів найбільш повно визначають ступінь їх можливої (службової) поведінки. Вказані інститу­ти розкривають зміст правомірної поведінки судді при здійсненні професійної діяльності, встановлюють її конкрет­ний вид та ступінь. Ця можливість забезпечується і гаран­тується державою. Засобом її закріплення є правові норми. Права й обов'язки судді завжди існують в певних межах — періоді володіння статусом і реалізуються у конкретних пра­вовідносинах, що виникають в умовах здійснення про­фесійних функцій носія судової влади.

Правам суддів притаманні такі характерні риси: по-пер­ше, вони належать конкретному суб'єкту — судді; по-друге, ґрунтуються на нормах позитивного права — Конституції України, Законі Україні «Про статус суддів» таін.; по-третє, являють собою забезпечену державою і правом можливість певної поведінки, спрямованої на досягнення соціального блага; по-четверте, їх виникнення обумовлюється конкрет­ним юридичним фактом — призначенням (обранням) на по­саду судді; по-п'яте, зміст та обсяг прав суддів визначаються специфікою правового статусу носіїв судової влади в конк­ретній державі; по-шосте, забезпечуються загальними (еко­номічними, політичними, ідеологічними, організаційними) і спеціальними (юридичними) гарантіями; по-сьоме, їх по­рушення тягне юридичну відповідальність.

Усі права суддів можна умовно поділити на статусні і про­цесуальні.

Статусні права суддів забезпечують особливий їх право­вий статус і правовий захист, підкреслюють їхнє виключне правове становище в державі. Серед широкого кола статус- них прав суддів слід виділити: право на повагу професійної честі й гідності; право на особисту і майнову недоторканність; право на незмінюваність з посади на протязі строку, на який суддю призначено (обрано); право на кар'єру; право на відставку; право на соціальний і правовий захист; право на одержання матеріальної винагороди за свою працю; інші права, передбачені трудовим і пенсійним законодавством; право на поліпшені житлові умови; право на пільги з житло­во-комунального, транспортного та іншого обслуговування; право на відпочинок; право на вільний вибір додаткової пе­дагогічної, наукової та іншої оплачуваної творчої діяльності; право на страхові гарантії; право на навчання і підвищення кваліфікації; право на оскарження до відповідного органу рішення про притягнення їх до дисциплінарної відповідаль­ності; право подати заяву про припинення повноважень судді за власним бажанням, інші права, передбачені націо­нальним законодавством.

До процесуальних прав належать права, якими суддя наділений для ефективної реалізації своїх службових функ­цій, а саме: право вимагати від посадових осіб та громадян виконання винесених суддею рішень; порушувати у встанов­леному законом порядку питання перед Конституційном Су­дом про перевірку конституційності нормативного акту, от­римувати інформацію від посадових осіб та інших громадян у зв'язку зі здійсненням правосуддя; давати доручення від­повідним органам про привід осіб до зали судового засідання та інші права, передбачені процесуальним законодавством.

Обов'язки суддів як містять урегульовані нормами права вимоги щодо необхідної поведінки судді, тобто юридичні обов'язки, так і мають характер моральних, які обумовлені вимогами професійного обов'язку та совісті судді. Невико­нання або неналежна реалізація суддею обов'язків може призвести до істотних змін у його правовому становищі, на­віть до втрати статусу носія судової влади.

Обов'язки суддів мають характер додаткових і не виклю­чають необхідності виконувати конституційні (загальні) та інші зобов'язання, що випливають з цивільно-правових від­носин (якщо перебування у таких правовідносинах не супе­речить статусу судді).

Правове закріплення обов'язків судді виявляється у пев­них вимогах до його поведінки. Результатом такої поведінки судді виступає його волевиявлення у формі прийнятих рі­шень, дій чи бездіяльності в період володіння статусом судді. Поведінка судді може бути законною, тобто відповідати ви­могам законодавства України, або незаконною. В останньому випадку вона є підставою для притягнення судді до юридич­ної відповідальності. Основні вимоги до поведінки судді за­кріплено у ст. 6 Закону України «Про статус суддів»:

• при здійсненні правосуддя дотримуватися вимог Кон­ституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з до­триманням установлених законом строків;

• утримуватися від політичної, підприємницької та ін­шої оплачуваної діяльності, крім наукової, викладаць­кої і творчої, дотримуватися вимог службової дисциплі­ни і розпорядку роботи суду;

• не розголошувати відомості, які становлять державну, військову, службову, комерційну або банківську таєм­ницю, таємницю дорадчої кімнати, відомості про осо­бисте життя громадян та іншу інформацію, про яку вони довідалися під час розгляду справи в судовому за­сіданні, для забезпечення нерозголошення якої було прийняте рішення про закрите судове засідання;

• не допускати вчинків і будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів щодо його об'єктивності, неупередженості та незалежності.

За змістом вимог, що містяться в наведеній правовій нор­мі, обов'язки судді можна поділити на такі групи: а) дотри­мання законодавства України при здійсненні професійної діяльності; б) дотримання етичних основ діяльності; в) сум­лінне і професійне виконання своїх службових функцій.

А) Дотримання законодавства суддею можна розгляда­ти у двох аспектах: по-перше, вся службова діяльність судді відбувається у встановлених законодавством процесуаль­них межах, порушення яких є підставою для визнання рі­шення судді незаконним. По-друге, суддя безпосередньо за­стосовує норми національного законодавства при вирішенні конкретних спорів про право. Він має право використати будь-яке джерело права, котре є частиною національного законодавства України: Конституцію, інші нормативно- правові акти, прийняті на її підставі, чинні міжнародні до­говори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Ра­дою України.

Б) Етичні вимоги до поведінки судді закріплені в Кодексі професійної етики судді¹ і являють собою сукупність мораль­них правил поведінки судді, за допомогою яких можна оцінити його дії з точки зору таких цінностей як справед­ливість, сумління, гідність, людяність тощо.

Дотримання етичних засад діяльності передбачає утри­мання суддею від дій, що можуть бути розцінені як викори­стання посадового становища в особистих цілях чи можуть викликати сумнів у його неупередженості, незалежності і справедливості винесених рішень. Суддя зобов'язаний не до­пускати будь-яких дій, що можуть заподіяти шкоду, пору­шити нормальну діяльність суду чи дискредитувати судову владу в цілому. Суддя не повинен як під час виконання служ­бових повноважень, так й у приватному житті вчиняти дії, що можуть негативно вплинути на його моральний вигляд, завдати шкоди його професійній та громадській репутації. Під репутацією судді слід розуміти загальновизнані в про­фесійній групі, в суспільстві в цілому уявлення та оцінку по­ведінки судді як посадової особи судової влади, носія дер- жавно-владних повноважень.

Для судді, який не дотримується етичних засад діяль­ності, повинні наставати негативні наслідки, зокрема дис­циплінарна відповідальність.

В) Сумлінне і професійне виконання службових функцій у першу чергу передбачає повну самовідданість судді. Він повинен утримуватися від іншої роботи, яка заважає йому належним чином виконувати свої обов'язки та якій він не повинен приділяти увагу протягом свого робочого часу. Йдеться про те, щоб суддя не мав іншої оплачуваної роботи, за винятком наукової, викладацької або творчої. Виконання навіть такої додаткової роботи не повинно позначатися на якості професійної діяльності судді.

Дотримання вимог сумлінного і професійного виконання обов'язків судді передбачає вдосконалення професійної май­стерності, систематичне підвищення кваліфікації.

За неналежне виконання цих обов'язків суддя притя­гується до дисциплінарної відповідальності.

3.4. Матеріальне забезпечення суддів

Матеріальне забезпечення суддів повинно бути достатнім, узгоджуватися з економічними умовами, що змінюються в країні. У п. 6 Європейської хартії про статус суддів зазначе­но, що «рівень оплати повинен встановлюватися так, щоб захистити суддю від тиску, спрямованого на те, щоб вплину­ти на зміст його рішень і взагалі на його поведінку в суді, порушуючи таким чином його незалежність і неупередже­ність»¹. Рекомендація № К(94)12 Комітету міністрів держа- вам-членам про незалежність, ефективність і роль суддів від 13 жовтня 1994 р.¹ акцентує увагу на тому, що рівень вина­городи суддів повинен бути пропорційний їх професійному авторитету і рівню відповідальності в суспільстві.

Структура заробітної плати суддів України визначена в ч. 1 ст. 44 Закону «Про статус суддів» і складається із поса­дового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, над­бавок за вислугу років та інших надбавок та доплат. Зокре­ма, відносно суддів законодавством передбачені надбавка за знання і використання в роботі іноземної мови, доплата за науковий ступінь кандидата чи доктора юридичних наук. Заробітна плата суддів не обкладається податком.

Розмір заробітної плати суддів повинен забезпечити їх фі­нансову незалежність і не може бути зменшений без від­повідної компенсації. Умови оплати праці мають бути чітко регламентовані відповідними нормативно-правовими акта­ми. Прийняття актів, що змінюють структуру заробітної плати, передбачають її зменшення чи взагалі не забезпечу­ють виплату, суперечить Конституції України і Закону Ук­раїни «Про статус суддів».

Суддя, члени його сім'ї та їх майно знаходяться під особ­ливим соціальним і правовим захистом держави. Основні положення щодо соціального і правового захисту суддів закріплено в Законі «Про статус суддів». Низку положень цього Закону конкретизовано і розвинуто в ряді правових актів. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 р. правові норми, що містять положення про соціальний захист суддів, не можуть бути скасовані чи змінені у бік зменшення гарантій, що містяться в них, без відповідної компенсації².

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону «Про статус суддів» орга­ни внутрішніх справ зобов'язані вживати необхідних заходів щодо забезпечення безпеки судді, членів його сім'ї, збере­ження належного йому майна, якщо від судді надійде відпо­відна заява.

До заходів державного захисту закони України «Про ста­тус суддів» і «Про державний захист працівників суду і пра­воохоронних органів» відносять:

• спеціальні заходи щодо забезпечення особистої безпе­ки судді та членів його сім'ї, а також охорони належно­го йому майна. Спектр таких заходів досить широкий: від надання суддям зброї й інших засобів індивідуаль­ного захисту до встановлення сучасних технологій охо­ронної сигналізації у приміщеннях, де мешкають судді та члени їх сімей. Обов'язок по забезпеченню та вжит­тю перелічених заходів, а також охороні приміщень судів і громадського порядку під час здійснення право­суддя покладається на Міністерство внутрішніх справ України і спеціальні підрозділи міліції (статтеюІЗЗ За­кону України «Про судоустрій України» запроваджено утворення судової міліції, завданням якої є підтриман­ня громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорона приміщень судів, виконання функцій щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпечення безпеки учасників су­дового процесу);

• підвищену кримінальну відповідальність за вчинене у зв'язку зі службовою діяльністю судді посягання на його життя і здоров'я, а також його близьких родичів, знищення чи пошкодження майна, погрозу вбивством, насильством чи пошкодженням їх майна;

• заходи соціального захисту суддів.

Відповідно до закону життя і здоров'я судді підлягають обов'язковому страхуванню за рахунок Державного бюдже­ту на суму десятилітньої грошової винагороди на останній посаді. Законом передбачена виплата у випадку загибелі (смерті) судді унаслідок тілесного ушкодження чи заподіян­ня іншої шкоди його здоров'ю, пов'язаних із виконанням службових обов'язків, непрацездатним членам його сім'ї щомісячної грошової компенсації. Збитки, заподіяні зни­щенням чи пошкодженням майна судді у зв'язку з виконан­ням ним службових обов'язків, відшкодовуються державою в повному розмірі. У разі залишення посади суддя має право на солідну пенсію чи неоподатковуване щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 80 % від заробітної плати пра­цюючого на відповідній посаді судді. Держава гарантує пов­ну виплату пенсії чи довічного грошового утримання судді незалежно від заробітку, одержуваного після виходу його у відставку чи на пенсію.

Суддя, який потребує поліпшення житлових умов, не пізніше шести місяців після обрання суддею повинен бути забезпечений упорядкованим житлом у вигляді окремої квартири чи будинку відповідними органами виконавчої влади за місцезнаходженням суду. Також суддям і членам їх сімей надається 50 % знижка при оплаті за займане ними житло, комунальні послуги (водопостачання, газ, електрич­на і теплова енергія, установка і користування індивідуаль­ним домашнім телефоном). Такі ж пільги зберігаються за ними і після виходу у відставку. Також судді мають право на щорічне санаторно-курортне лікування за рахунок Держав­ного бюджету. Ці права зберігаються за ними і після виходу їх у відставку чи на пенсію.