§ 2. Система судів загальної юрисдикції

2.1. Структура системи судів загальної юрисдикції

Власне система судів загальної юрисдикції визначена в Законі «Про судоустрій України», який розвинув і деталізу­вав відправні положення, закріплені в Конституції. Згідно з цим Законом система судів загальної юрисдикції скла­дається з загальних та спеціалізованих судів. Загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також спра­ви про адміністративні правопорушення. Спеціалізованими є господарські суди, які розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також деякі інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. До спе­ціалізованих належать й адміністративні суди, які розгляда­ють справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державно­го управління та самоврядування (справи адміністративної юрисдикції).

Підсистему загальних судів утворюють місцеві районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також вій­ськові суди гарнізонів. їх відносять до судів першого рівня. Другий рівень у підсистемі загальних судів утворюють апе­ляційні суди, до яких включено апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Рес­публіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апе­ляційний суд Військово-Морських Сил України. Вживан­ня поняття «апеляційний» у назві вказаних судів не означає, що вони наділені повноваженнями щодо розгляду справ лише в апеляційному порядку. У випадках, передбачених законом, вони здійснюють розгляд справ по першій інстанції. Наявність двох інстанційних повноважень у судах другого рівня обумовила необхідність третього рівня в підсистемі за­гальних судів, який в Законі представлений Апеляційним судом України.

На четвертому рівні судової системи знаходиться Верхов­ний Суд України, який стосовно загальних судів наділений повноваженням переглядати в касаційному порядку рішен­ня, постановлені місцевими, апеляційними судами та Апе­ляційним судом України.

Підсистему спеціалізованих судів утворюють госпо­дарські та адміністративні суди.

Місцевими господарськими судами (першого рівня) є гос­подарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України.

Апеляційними спеціалізованими судами (тобто судами другого рівня) є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних окру­гах відповідно до указів Президента України. Вони розгля­дають справи тільки в апеляційному порядку.

Третій рівень підсистем спеціалізованих судів складають Вищий господарський суд України та Вищий адміністратив­ний суд України. На разі утворення інших видів спеціалізо­ваних судів мають бути утворені відповідні вищі суди. Кон­ституція не визначила зміст поняття «вищий суд», а Закон України «Про судоустрій України» встановлює, що вищі су­ди є вищою судовою інстанцією спеціалізованих судових гілок, які розглядають в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випад­ках, визначених процесуальним законом, дають спеціалізо­ваним судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції.

Верховний Суд України, який є найвищим судовим орга­ном і в підсистемі загальних, і в підсистемі спеціалізованих судів, може переглядати справи, розглянуті вищими спеціалізованими судами у касаційному порядку за винят­ковими або нововиявленими обставинами.

2.2. Порядок утворення судів

Законом України «Про судоустрій України» визначений порядок утворення і ліквідації судів. Вказаний порядок по­ширюється на всі суди, окрім Конституційного Суду України і Верховного Суду України, назва і наявність яких закріплені Конституцією України (Розділ VIII ч. З ст. 124, ч. 2 ст. 125, ч.ч. 1 і 2 ст. 128, Розділ XII). А тому їхня ліквідація можлива лише шляхом внесення змін до Конституції України.

У процедурі з утворення судів беруть участь у різних фор­мах усі гілки державної влади: виконавча, законодавча та судова.

Суди утворюються або ліквідуються Президентом Ук­раїни, який видає з цього приводу відповідний указ, однак пропозиції щодо необхідності утворення чи ліквідації суду вносяться Міністром юстиції України у формі подання, яке заздалегідь має бути погодженим з Головою Верховного Суду України (якщо мова йде про загальний суд) або з головою відповідного вищого спеціалізованого суду (якщо мова йде про спеціалізований суд).

В указі Президента України про створення суду вказують­ся його місцезнаходження і статус, які визначаються з ура­хуванням принципів територіальності та спеціалізації¹.

Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або реорганізація Збройних Сил України, зміна ви­значеної законом системи судів, а також інші підстави, пе­редбачені законом².

Кількість суддів в судах визначається Президентом Ук­раїни за поданням Голови Державної судової адміністрації України, погодженим із Головою Верховного Суду України (якщо вирішується питання щодо загальних судів) або з го­ловою відповідного вищого суду (якщо вирішується питання щодо спеціалізованого суду). Критеріями визначення не­обхідної кількості суддів є обсяг роботи суду, який залежить від чисельності населення території, на яку поширюється юрисдикція цього суду, її економічної характеристики, со­ціального складу мешканців тощо¹. Фактором, що обмежує кількісний склад суддів, є обсяг видатків, затверджених на поточний рік у Державному бюджеті України на утримання судів.

Після етапу утворення суду наступним є етап формування його керівного складу. Кандидатури на посади голів судів обираються, як правило, з найбільш кваліфікованих суддів, які мають великий професійний досвід, користуються авто­ритетом, мають організаційні здібності, високі ділові й мо­ральні якості. Передбачений законом порядок призначення на посаду голови суду та його заступників є загальним для всіх судів, окрім Конституційного Суду України та Верхов­ного Суду України, в яких обіймання посад голів врегульо­вано Конституцією України і здійснюється не шляхом при­значення, а шляхом обрання самими суддями на пленарних засіданнях відповідних судів.

Отже, голови всіх інших судів та їх заступники признача­ються на посаду з числа суддів та звільняються з посади Пре­зидентом України. Строк призначення — п'ять років. Зако­ном передбачена можливість призначення на вказані посади повторно.

Ініціатива щодо призначення певного судді на адміністра­тивну посаду голови або його заступника або звільнення вихо­дить від Голови Верховного Суду України (а щодо спеціалізо­ваних судів — голови відповідного вищого спеціалізованого суду) У формі подання до Президента України, якому передує рекомендація Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів — рекомендація відповідної ради суддів).

Суддя може бути звільнений з адміністративної посади (крім адміністративних посад у Верховному Суді України) також за ініціативою Вищої ради юстиції.

Перебування судді на адміністративній посаді у суді будь- якого рівня не звільняє його від виконання повноважень судді відповідного суду.

Звільнення судді з адміністративної посади не припиняє його повноважень судді. Однак припинення повноважень судді має своїм безумовним наслідком припинення його пов­новажень на адміністративній посаді.

2.3. Місцеві суди

Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів.

Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Сева­стополя¹.

Місцевими адміністративними судами є суди окружні, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України².

Склад місцевого суду утворюють судді місцевого суду, го­лова та заступник голови суду. Якщо у місцевому суді кількість суддів перевищує п'ятнадцять, може бути призна­чено більше одного заступника голови суду.

Місцеві суди складають першу ланку (рівень) у системі судів загальної юрисдикції. їх також заведено йменувати ос­новною ланкою судової системи, оскільки вони становлять переважну більшість усіх судових органів, а також як суди першої інстанції розглядають майже усі (за незначним ви­нятком) судові справи. Підсудність окремих категорій справ щодо первісного розгляду їх по першій інстанції вищими су­дами визначається процесуальним законодавством.

Предметна юрисдикція загальних та спеціалізованих судів визначена загальним чином у судоустрійному та більш детально у процесуальному законодавстві.

Місцеві загальні суди розглядають кримінальні, цивільні та адміністративні справи, а також справи про адміністра­тивні правопорушення.

Чинний Кримінально-процесуальний кодекс України ви­значає, що місцеві суди розглядають усі кримінальні справи за винятком тих, що підсудні апеляційним судам. До таких належать кримінальні справи про злочини проти основ на­ціональної безпеки України, передбачені статтями 109-114 Кримінального кодексу України, а також кримінальні спра­ви про злочини, за вчинення яких Кримінальним кодексом передбачене покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Окрім того, не місцевому, а апеляційному суду відповідно до Закону України «Про статус суддів» підсудні всі справи про злочини, у вчиненні яких обвинувачуються судді.

Місцевий загальний суд має повноваження щодо судового контролю за додержанням конституційних прав і свобод осо­би при досудовому розслідуванні кримінальних справ, зок­рема, він приймає рішення щодо законності і обґрунтова­ності затримання підозрюваного, обрання обвинуваченому (підозрюваному) запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також продовження тримання особи під вартою; проведення обшуку житла чи іншого володіння особи та інших дій, передбачених Кримінально-процесуальним ко­дексом України.

Місцевий суд розглядає у порядку цивільного судочинст­ва усі цивільні справи. До них належать справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи ін­тересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідно­син крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (ч. 1 ст. 15 Цивільного про­цесуального кодексу України). Цивільне судочинство здійс­нюється у декількох видах провадження: позовному, наказ­ному, окремому.

У порядку позовного провадження розглядаються, на­приклад, такі справи як справи про розділ майна, відшкоду­вання шкоди, про повернення майна або його вартості, про розірвання шлюбу, про стягнення аліментів, про визнання батьківства, про захист прав споживачів тощо.

У порядку окремого провадження розглядаються, на­приклад, такі справи як справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи або визнання фізичної особи недієздатною, про визнання фізичної особи безвісно відсут­ньою чи оголошення її померлою, про усиновлення, про вста­новлення фактів, що мають юридичне значення, тощо. З на­веденого переліку випливає, що окреме провадження — це вид непозовного судочинства, оскільки у такому порядку розглядаються цивільні справи про:

• підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інте­ресів особи;

• створення умов для здійснення особою особистих не- майнових чи майнових прав;

• підтвердження наявності чи відсутності неоспорюва- них прав.

Наказне провадження — це новий для вітчизняного цивільного процесуального законодавства порядок. Видача судового наказу проводиться без судового засідання, оскіль­ки судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право таксіі вимоги, тому й потреби у виклику стягувача та боржника для заслу­ховування їх пояснень немає. Судовий наказ може бути вида­но, наприклад, коли заявлено вимогу про стягнення нарахо­ваної, але не сплаченої працівникові суми заробітної плати.

Місцеві загальні суди розглядають також і адміністративні справи в порядку адміністративного судочинства (ч. 2 ст. 22 Закону України «Про судоустрій України»). Кодекс адміні­стративного судочинства, деталізуючи положення базового Закону України « Про судоустрій України », встановлює пред­метну підсудність адміністративних справ загальним та адмі­ністративним судам.

Місцевим загальним судам підсудні:

• адміністративні справи, де однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам;

— усі адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень у спра­вах про притягнення до адміністративної відповідаль­ності (п.п.1, 2 ч. 1 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України).

Окрім цього, за вибором позивача справи щодо оскаржен­ня дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місце­вих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються або загальним місцевим судом у порядку адміністративного судочинства, або окружним адміністративним судом також за правилами Кодексу адміністративного судочинства Ук­раїни.

Крім розгляду справ у порядку кримінального, цивільно­го та адміністративного судочинства у випадках, передбаче­них законодавством України, місцевий загальний суд роз­глядає справи про адміністративні правопорушення, перелік яких міститься у ст. 221 Кодексу України про адміністра­тивні правопорушення. До них належать справи про дрібне розкрадання, дрібне хуліганство, ухилення від відшкоду­вання збитків, заподіяних злочином, злісну непокору закон­ному розпорядженню або вимозі працівника міліції, пору­шення порядку організації та проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, прояв неповаги до суду, ухилення від виконання законних вимог прокурора та ін. Суддя одноособово здійснює розгляд справ про адміністра­тивні правопорушення. Рішення судді по цих справах нази­вається постановою.

Місцеві господарські суди розглядають по першій інстанції всі справи, що виникають у господарських пра­вовідносинах, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Отже, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів та інших підстав, справи про банкрутство та справи за заявами органів Анти- монопольного комітету України, Рахункової палати з пи­тань, віднесених до їх компетенції, а також інші спори у ви­падках, передбачених Господарським процесуальним кодек­сом України.

Окружним адміністративним судам підсудні адміністра­тивні справи, в яких однією зі сторін є орган державної вла­ди, інший державний орган, орган влади Автономної Рес­публіки Крим, їх посадова чи службова особа (крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки). Як вже зазначалося, вони роз­глядають також справи щодо оскарження дій або бездіяль­ності посадових чи службових осіб місцевих органів вико­навчої влади, якщо позивач обере саме цей, а не місцевий загальний суд для вирішення своєї справи з загальних пи­тань.

У місцевих господарських, як й у місцевих загальних су­дах, теж впроваджується більш детальна спеціалізація щодо розподілу справ. Реалізується вона шляхом утворення спеціалізованих колегій з вирішення господарських спорів. Утворюють таку колегію у складі від трьох до семи суддів, один з яких призначається головуючим колегії. За не­обхідності вводиться посада заступника головуючого ко­легії. Спеціалізація колегій може бути, наприклад, за таки­ми категоріями справ:

• за участі органів державної податкової служби, кон­трольно-ревізійної служби та органів контролю;

• за участі підприємств та організацій паливно-енерге- тичного комплексу, транспорту, зв'язку, водо-, тепло-, енергопостачання;

• за участі органів державної влади та місцевого само­врядування;

• пов'язаних з укладанням, зміною та виконанням гос­подарських договорів;

• пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності, недобросовісною конкуренцією;

• про банкрутство.

Розподіл позовних матеріалів та заяв про порушення справ про банкрутство здійснює завідувач канцелярією суду відповідно до спеціалізації колегій, а розподіл справ між суддями спеціалізованих колегій здійснює головуючий ко­легії з урахуванням навантаження кожного судді та досвіду розгляду певних видів спорів.

На практиці існує декілька принципів розподілу справ між суддями. В місцевих судах, де призначено одного суд­дю, суддя розглядає всі цивільні, адміністративні справи, а також кримінальні справи, розгляд яких можна здійснюва­ти одноособово. В місцевих судах, де кількісний склад суддів більше одного, а у великих районах іноді більше 15-20, мож­лива спеціалізація суддів. Звичайно судді спеціалізуються на розгляді кримінальних, цивільних та адміністративних справ, але можлива й більш детальна спеціалізація з певних категорій вказаних справ. Спеціалізація дозволяє краще вивчити законодавство, судову практику, методику вирішен­ня справ. Цей принцип розподілу називається функціональ­ним або предметним.

Застосовується також територіальний (зональний) прин­цип розподілу справ, коли суддя розглядає всі справи, які виникли на тій частині території судового округу, яка закріплена за суддею головою суду.

Згідно предметно-територіального принципу розподілу справ суддя розглядає справи за спеціалізацією в межах закріпленої за ним території.

Поточний спосіб розподілу справ означає, що справи роз­поділяються головою суду між суддями по черзі, за поряд­ком надходження їх до суду.

Але в будь-якому випадку спосіб розподілу справ між суд­дями не повинен залежати від бажання однієї зі сторін у справі або будь-якої особи, яка зацікавлена в результатах цієї справи. Міжнародні стандарти найкращим способом розподі­лу визнають жеребкування, автоматичний розподіл за ал­фавітним порядком або іншу подібну систему (Рекомендація №(94)12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи 13 жовтня 1994 р.).

Місцевий загальний суд поряд із справлянням правосуд­дя проводить також роботу, спрямовану на вивчення й уза­гальнення судової практики, хоча вона прямо не передба­чається. Узагальнення судової практики є комплексним дослідженням різноманітних сторін діяльності суду, в яко­му виділяються напрямки аналізу: а) статистичних даних, що характеризують злочинність і судимість, вивчення відо­мостей про умови виховання, спосіб життя та особу засудже­ного, встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину; б) справ, повернених на додаткове розслідування, і процесуальних підстав повернення; справ, рішення за яки­ми скасовано вищим судом, і процесуальних підстав для скасування; в) ефективності організації роботи в цілому суду, суддів та апарату суду.

Результати узагальнення судової практики спрямовані на розробку пропозицій щодо вдосконалення роботи по розгля­ду судових справ, правозастосовної діяльності суддів даного суду й організації роботи суду. Останнє залежить від двох об­ставин: 1) організації роботи суддів і 2) організації роботи апарату суду. Значна роль в якісній організації роботи суду належить керівникові судової установи.

Повноваження голови місцевого суду обумовлені тим, що він уособлює собою, по-перше, суддю, а по-друге, керівника суддівської установи. Звідси і характер його повноважень, серед яких можна виокремити суддівські, адміністративні, організаційні та представницькі.

Про суддівські повноваження голови суду йдеться у ст. 20 Закону України «Про судоустрій України», яка передбачає, що перебування судді на адміністративній посаді не звільняє його від здійснення повноважень судді відповідного суду.

Адміністративні повноваження голови місцевого суду роз­повсюджуються лише на апарат суду. До нього входять поса­ди: консультантів, секретарів суду, секретарів судових засі­дань, судових розпорядників, помічників суддів, помічників голів судів. Голова суду приймає їх на роботу та звільняє, присвоює їм ранги державного службовця, застосовує щодо них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення¹.

Значну частину повноважень голови суду складають ор­ганізаційні повноваження. Зокрема, він:

— здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;

• визначає обсяг обов'язків заступника (наприклад, до­ручає йому організацію ведення судової статистики, керівництво роботою канцелярії суду);

• на підставі указу Президента України про призначен­ня на посаду судді чи постанови Верховної Ради Ук­раїни про обрання судді або припинення повноважень судді видає відповідний наказ;

• здійснює заходи щодо забезпечення формування скла­ду народних засідателів, які полягають у складанні списків осіб, котрі відповідають вимогам, що висуває закон до кандидатів у народні засідателі, і спрямуванні подання із запропонованим переліком осіб до відповід­ної місцевої ради. Вказаний перелік, затверджений на чотири роки, має у разі необхідності (але не рідше, ніж через два роки) переглядатися і оновлюватися;

• організує ведення судової статистики (форм статистич­ної звітності більше тридцяти. Вони розробляються Міністерством юстиції України. Звіти мають складати­ся щомісячно)²;

• організує роботу по підвищенню кваліфікації працівників апарату суду. Вказана робота виконується спільно з територіальними управліннями Державної судової адміністрації.

Представницькі повноваження голови суду полягають в тому, що він представляє суд у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, гро­мадянами та організаціями.

Перелік повноважень голови місцевого суду, що містять­ся у ст. 24 Закону України «Про судоустрій України», не є ^ичерпним. Він може виконувати й інші повноваження, на­дані йому законом¹.

2.4. Апеляційні суди

Апеляційні суди є другим рівнем (ланкою) в системі судів загальної юрисдикції, які призначені реалізувати консти­туційний принцип щодо забезпечення апеляційного оскар­ження рішень суду. В Україні діють загальні та спеціалізо­вані апеляційні суди.

Судові округи (територія, на яку поширюється юрис­дикція суду) в загальних і спеціалізованих апеляційних су­дах не співпадають. Окрім того, в підсистемі загальних судів назва суду і межі судового округу визначені законом. Щодо спеціалізованих судів, то вирішення вказаного питання віднесено до компетенції Президента України.

Так, закон визначив, що апеляційними загальними су­дами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Рес­публіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апе­ляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України.

Закон дозволив у разі необхідності замість апеляційного суду області утворювати апеляційні загальні суди, тери­торіальна юрисдикція яких поширюється на декілька рай­онів області.

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указів Президента України.

Вказаний порядок повністю відповідає Конституції Ук­раїни, яка наділяє Президента України повноваженнями з утворення судів. Однак оскільки в системі загальних судів (на відміну від спеціалізованих) завжди існували три ланки, за­кон зберіг їхній перелік, лише наділивши їх іншими повно­важеннями. В системі спеціалізованих (спочатку в господар­ських, а потім і в адміністративних) судів вказану ланку потрібно було створювати вперше. На момент прийняття За­кону України «Про судоустрій України» цієї ланки в госпо­дарських судах не існувало.

Визначення місцезнаходження апеляційного суду, меж судового округу, який має охоплювати декілька областей, потребує ретельного вивчення і, за необхідності, швидкого виправлення недоліків з метою забезпечення оптимальності функціонування суду. Після внесення змін до законодавст­ва, викликаних завершенням п'ятирічного строку дії низки статей Перехідних положень Конституції України, Прези­дентом України в системі господарських судів було утворено апеляційні господарські суди, первісна чисельність яких налічувала сім: Дніпропетровський, Донецький, Київський, Львівський, Одеський, Севастопольський та Харківський. Одночасно було визначено території, на які поширювалися повноваження апеляційних судів, тобто судові округи¹. Зго­дом було визнано за доцільне утворити Житомирський та Запорізький², Київський міжобласний та Луганський апе­ляційні господарські суди¹ з одночасною зміною судових ок­ругів².

Суддівський склад апеляційного суду утворюють судді, як правило, обрані безстроково³.

З суддів цього суду призначаються голова суду і його за­ступники, один з яких є першим заступником. Вони, як і го­лови та заступники голів місцевих судів, призначаються на посаду строком на п'ять років і звільняються з посади Пре­зидентом України. Вони також можуть бути призначені на адміністративні посади повторно.

Апеляційні суди є внутрішньо структурованими. На відміну від місцевих судів, де внутрішня структурованість (спеціаліза­ція) залежить від можливостей кожного суду окремо, структу­рованість апеляційних судів не тільки закріплена в законі, ним визначений і порядок утворення цих структур.

Для розгляду судових справ в апеляційних судах утворю­ються судові палати. Для вирішення організаційних пи­тань в апеляційних судах діє президія апеляційного суду.

Назва судових палат, яка випливає з їх предметної юрис­дикції, визначена лише щодо загальних апеляційних судів, а саме: у складі загального апеляційного суду утворюються судова палата у цивільних справах та судова палата у кримінальних справах (ч. 5 ст. 25 Закону «Про судоустрій України»).

Відносно спеціалізованих (господарських та адміністра­тивних) апеляційних судів законом надано право самим су­дам визначати необхідність створення, кількість та назву судових палат: у складі спеціалізованого суду можуть утво­рюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спе­ціальної судової юрисдикції.

Так, наприклад, у Харківському апеляційному госпо­дарському суді, кількість суддів котрого досить значна¹, утворено три судові палати з розгляду окремих категорій справ:

• по спорах за участі податкових та інших контролюю­чих органів;

• по справах про банкрутство;

• по спорах, пов'язаних з укладанням, зміною, виконан­ням договорів.

В кожній судовій палаті утворено по три судові колегії, що складаються з головуючого та суддів цих постійних ко­легій².

Судді апеляційного суду призначаються до складу від­повідної судової палати розпорядженням голови апеляцій­ного суду.

Повноваження апеляційних судів поділяються на судові, аналітичні та методичні. До перших належать повноважен­ня по розгляду справ у апеляційному порядку та по розгляду справ по першій інстанції.

До другої групи повноважень належать аналіз судової ста­тистики, вивчення та узагальнення судової практики. До третьої — надання методичної допомоги місцевим судам у за­стосуванні законодавства. Перелік повноважень апеляцій­них судів, закріплений у ст. 26 Закону, не є вичерпним. Вони можуть здійснювати й інші повноваження, що мають бути передбачені законом.

Підставою для розгляду справи у порядку апеляційного провадження є апеляція, подана на рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили. Судове рішення у даному випадку — це вирок, рішення, постанова, ухвала су­ду першої інстанції.

Перегляд судових рішень в апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів, один з яких є головуючим. Усі питання, що виникають у судовому засіданні, вирішуються більшістю голосів суддів. При прий­нятті рішення з кожного питання жоден з суддів не має пра­ва утримуватися від голосування та підписання судового рішення, причому головуючий голосує останнім.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1. постановити ухвалу про відхилення апеляційної скар­ги і залишення рішення без змін;

2. скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3. змінити рішення;

4. постановити ухвалу про скасування рішення суду пер­шої інстанції і закриття провадження у справі або залишен­ня заяви без розгляду;

5. постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення або ухвала апеляційного суду набирають закон­ної сили з моменту їх проголошення.

Окрім виконання повноважень суду апеляційної інстанції апеляційні суди можуть виконувати також повноваження суду першої інстанції. Вказані повноваження притаманні лише загальним апеляційним судам. Ані Господарський про­цесуальний кодекс України, ані Кодекс адміністративного судочинства України не наділяють апеляційні суди повнова­женнями з розгляду справ по першій інстанції. Криміналь­но-процесуальний кодекс України та Цивільний процесуаль­ний кодекс України такі норми містять. Так, апеляційним загальним судам підсудні кримінальні справи:

• про злочини проти основ національної безпеки України (ст. ст. 109-114 Кримінального кодексу України);

• про злочини, за вчинення яких передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі;

• про злочини, у вчиненні яких обвинуваченим є суддя (Закон України «Про статус суддів»).

Апеляційним загальним судам можуть бути підсудні цивільні справи, де однією зі сторін є місцевий суд.

Повноваження голови апеляційного суду мають ту ж природу, що й голови місцевого суду. Але їхній зміст дещо відмітний, обумовлений рівнем суду та, природно, повнова­женнями суду, який він очолює.

Голова апеляційного суду наділений повноваженнями, які також можливо поділити на суддівські, адміністратив­ні, організаційні та представницькі.

І якщо суддівські, адміністративні та представницькі пов­новаження здебільшого тотожні аналогічним повноважен­ням голови місцевого суду, то організаційні повноваження мають певну відмінність. Так, у голови апеляційного суду відсутні повноваження щодо забезпечення формування складу народних засідателів, оскільки згідно з процесуаль­ним законодавством народні засідателі мають залучатися до розгляду справ лише у місцевих судах.

Одночасно голова апеляційного суду має такі організацій­ні повноваження, якими не наділений голова місцевого суду. Він організовує роботу президії суду, вносить на її розгляд питання і головує на засіданнях президії; поряд з організа­цією ведення та аналізу статистики організує вивчення та узагальнення судової практики, у зв'язку з чим він має право витребувати з відповідного суду справи, рішення в яких на­брали законної сили; організовує підвищення кваліфікації як працівників апарату суду, так і суддів; вносить пропозиції Голові Верховного Суду України чи голові відповідного ви­щого спеціалізованого суду щодо кандидатур для призначен­ня на посади голів місцевих судів та їх заступників; надає пропозиції щодо фінансування витрат на утримання суду та організаційне забезпечення його діяльності.

Голова апеляційного суду має першого заступника та за­ступників голови суду — голів судових палат. У разі відсут­ності голови його обов'язки виконує перший заступник го­лови, а за його відсутності — старший за віком заступник голови апеляційного суду — голова судової палати.

Перший заступник голови апеляційного суду відповідно до розподілу обов'язків бере на себе виконання частини пов­новажень, що належать голові, зокрема, здійснює організа­ційне керівництво роботою структурних підрозділів суду та виконує інші обов'язки, визначені головою суду.

Повноваження заступників голови апеляційного суду зо­середжені на організації роботи судових палат, які вони очо­люють. Голови судових палат формують колегії суддів для розгляду справ, самі головують у судових засіданнях або призначають для цього суддів; організують ведення судової статистики, аналіз та узагальнення судової практики у спра­вах, віднесених до компетенції палати. Тому вони теж мають право витребувати з відповідного суду справи, рішення в яких набрали законної сили. Голови судових палат інформу­ють президію суду про діяльність судової палати.

До президії апеляційного суду входять голова суду, його заступники, а також судді, кількісний склад яких визна­чається рішенням загальних зборів цього ж суду. Персональ­ний склад президії (за винятком осіб, що входять до складу президії за посадою) формується через обрання суддів теж на загальних зборах шляхом таємного голосування.

Оскільки президія суду створюється для вирішення лише організаційних питань, останні також можливо згрупувати за їх функціональним призначенням на: організаційно-роз­порядчі, аналітично-методичні та контрольні. Задля вико­нання вказаних функцій президія наділена певними повно­важеннями, які закріплені у ч. 2 ст. ЗО Закону України «Про судоустрій України».

Реалізуючи організаційно-розпорядчу функцію, президія розглядає питання організації діяльності суду, судових па­лат та апарату суду; затверджує за поданням голови апе­ляційного суду персональний склад судових палат; визначає кількість заступників голів судових палат; заслуховує інфор­мацію голів судових палат щодо діяльності палат; розглядає питання організаційного забезпечення діяльності суду та виробляє пропозиції щодо його поліпшення; розглядає пи­тання кадрової роботи з суддями і працівниками апарату суду та підвищення їх кваліфікації, забезпечує виконання рішень зборів суддів відповідного суду.

Аналітична, методична та контрольна функції президії покликані сприяти удосконаленню організації та діяльності не тільки апеляційного суду, а й місцевих судів, які входять до апеляційного округу. Вказані функції характеризують позапроцесуальні відносини між місцевими та апеляційни­ми судами.

Так, президія розглядає матеріали узагальнення судової практики та аналізу судової статистики, приймає з цього приводу відповідні рекомендації. В останні роки президії за­гальних апеляційних судів аналізували стан судимості не­повнолітніх, практику розгляду справ, пов'язаних з неза­конним обігом наркотичних засобів, порушенням митних правил, обранням запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Щоквартально узагальнюється практика скасування та зміни судових рішень у кримінальних, цивільних спра­вах. За результатами аналізу місцевим судам даються реко­мендації, проводяться семінари із суддями¹.

У зв'язку з прийняттям нових Кримінального, Цивільно­го, Сімейного та Цивільного процесуального кодексів Украї­ни президії апеляційних судів провели значну роботу з на­дання методичної допомоги місцевим судам з метою пра­вильного застосування ними законодавства.

Контрольна функція випливає з принципу автономності та самостійності судової влади. Ніякий інший орган, окрім органу судової влади, не може контролювати виконання го­ловою місцевого суду його повноважень з організаційного керівництва діяльністю суду. Таким органом судової влади відносно місцевих судів є апеляційний суд, а саме — президія цього суду, якій надано повноваження заслуховувати інфор­мацію голів місцевих судів щодо організації діяльності судів, які вони очолюють. Предметом інформування є, як правило, питання забезпечення строків розгляду судових справ, скла­дання статистичних звітів, звернення до виконання судових рішень, стан ведення журналів судових засідань та своєчасне передавання справ до канцелярії суду тощо.

Вказані повноваження президії дають змогу голові апеля­ційного суду мати повне уявлення про організаційні здіб­ності голів місцевих судів при вирішенні питання про вне­сення пропозицій щодо кандидатур на призначення на поса­ду голови суду.

Засідання президії апеляційного суду проводяться не рід­ше одного разу на місяць. Вони є повноважними, якщо на них присутні не менше двох третин її складу. Постанови пре­зидії приймаються відкритим або таємним голосуванням більшістю голосів її членів, які брали участь у засіданні, і підписуються головою суду, який головував на засіданні.

У загальних апеляційних судах передбачено функціону­вання суду присяжних. Створення суду присяжних є вико­нанням конституційного принципу щодо участі народу у здійсненні правосуддя через народних засідателів і при­сяжних.

Вирішення питань щодо видів судочинства, в яких спра­ви можуть розглядатися судом присяжних, а також визна­чення рівня судової системи, де можуть бути утворені суди присяжних, Конституція віддала на вирішення судо- устрійного та процесуального законодавства.

Закон України «Про судоустрій України» визначив, що суди присяжних утворюватимуться в загальних апеляційних судах, тобто тих, що розглядають цивільні та кримінальні справи. Новий Цивільний процесуальний кодекс не передба­чає такої форми участі народу у здійсненні правосуддя як присяжні. Суд присяжних передбачений тільки у проекті Кримінально-процесуального кодексу України, який регла­ментує порядок їх участі у здійсненні правосуддя по певній категорії кримінальних справ.

Статус присяжних та порядок їх залучення до виконання обов'язків у суді закріплені у Законі «Про судоустрій Ук­раїни» .

2.5. Військові суди

До судової системи загальних судів поряд із судами, що створюються за територіальним принципом згідно адміні­стративно-територіального устрою держави, включено й вій­ськові суди регіонів, Військово-Морських Сил України та гарнізонів. Таким чином, як частка єдиної системи загаль­них судів України військові суди являють собою підсистему, що пристосована до організаційної структури Збройних Сил України. Однак таке становище існувало не завжди, оскіль­ки військова юстиція за часів СРСР ніколи не входила до су­дової системи України.

Першим законодавчим актом про суд в Україні була поста­нова Секретаріату Української Народної Республіки від 4 січня 1918 р. «Про введення народного суду»¹, якою поряд з дільничними, повітовими та міськими судами передбачало­ся створення робочих і селянських революційних трибуналів. У розвиток постанови Секретаріату УНР від 23 січня 1918 р. було затверджено положення про революційні трибунали, що регламентувало їх організацію та діяльність. Постанови, які приймалися потім, не вплинули на найважливішу особ­ливість судової системи України періоду 1918-1921 рр. — ор­ганізаційне роздвоєння, яке виявилося в існуванні двох видів судів — народних судів і революційних трибуналів.

У 1922 р. необхідність окремого функціонування цих ор­ганів відпала, тому було поставлене завдання щодо створен­ня єдиної системи судів, які розглядали б усі справи, в тому числі й ті, що розглядалися революційними трибуналами. Це завдання вирішило Положення про судоустрій УРСР, прийняте ВУЦВК 16 грудня 1922 р. Але після утворення у 1922 р. Союзу РСР, а у 1924 р. — Верховного Суду СРСР було покладено початок формуванню двох судових систем: союз­ної та республіканської. Так, у Положенні про військові три­бунали та військову прокуратуру від 20 серпня 1926 р. перед­бачалося, що касаційною інстанцією для військових трибу­налів є військова колегія Верховного Суду СРСР. Отже, військові трибунали були повністю перетворені на союзні суди, які ні в організаційному, ні в функціональному, ні в матеріально-технічному відношенні не були пов'язані з су­довою системою України. Такий порядок існував до кінця 1991р., коли військові трибунали, що діяли на території України, було включено до загальної судової системи. Від­тоді розпочався процес законодавчого оформлення органі­зації та діяльності військових трибуналів.

Насамперед Верховному Суду України було надано повно­важення суду касаційної інстанції щодо справ, які розгляда­ються у першій інстанції військовими трибуналами¹. На­ступним кроком стало перейменування військових трибу­налів на військові суди з новою назвою і продовженням повноважень суддів військових судів, оскільки у зако­нодавстві ще не були врегульовані питання статусу суддів цих судів і порядку формування суддівського корпусу².

Так, військовий трибунал Київського військового округу було перетворено на військовий суд Центрального регіону Ук­раїни, Одеського — на військовий суд Південного регіону Ук­раїни, Прикарпатського — на військовий суд Західного регіону України, військовий трибунал Чорноморського флоту — на військовий суд Військово-Морських Сил України, військові трибунали армій (з'єднань) — на військові суди гарнізонів за місцем їх дислокації. Таким чином, в Україні з початку 90-х років було створено 26 військових судів, у тому числі військових судів регіонів — 3, військовий суд Військово- Морських Сил України — 1, військових судів гарнізонів — 22, де проходили військову службу близько 180 військових суддів¹. Завершальним етапом побудови підсистеми військо­вих судів стало створення у структурі Верховного Суду Ук­раїни військової колегії у складі голови колегії, його заступ­ника та восьми суддів². Одночасно Закон України «Про судо­устрій України» був доповнений розділом 3-1 «Військові суди», який детально регламентував порядок створення, склад, завдання та повноваження військових судів³. Необ­хідні зміни і доповнення були внесені до Кримінально-проце­суального і Цивільного процесуального кодексів України.

Чинний Закон України «Про судоустрій України» не містить специфічних завдань для військових судів, вони єдині для всіх судів і полягають у забезпеченні захисту гарантова­них Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав, законних інтересів юридичних осіб, інте­ресів суспільства і держави на засадах верховенства права.

Утворення військових судів та формування їхнього скла­ду здійснюється у тому самому порядку, що й інших судів. Але на відміну від загальних та спеціалізованих судів тут просліджується зворотна тенденція: зменшення кількості військових судів і складу військових суддів. Це є відбиттям у системі судоустрою державної політики у сфері реформу­вання Збройних Сил України⁴.

У судоустрійному законодавстві сформульовано норму, згідно з якою підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду визначаються процесу­альним законом.

Після набрання чинності новим Цивільним процесуаль­ним кодексом України та Кодексом адміністративного судо­чинства України суттєво зменшилася предметна юрисдикція військових судів.

Цивільний процесуальний кодекс України чітко визна­чив, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними в міс­тах, міськими та міськрайоними судами. Отже, усі справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, незважаючи на те, що стороною може бути військовослужбовець, військова частина, військова установа, розглядаються не військовими, а вказаними вище судами.

Новим Законом «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. передбачалося, що після утворення адміністратив­них судів місцеві адміністративні суди розглядатимуть адміністративні справи «крім справ адміністративної юрис­дикції у сфері військового управління, розгляд яких здійсню­ють військові суди». Але після прийняття 6 липня 2005р. Кодексу адміністративного судочинства України, який на­був чинності 1 вересня 2005 р., його Перехідними положен­нями вказана норма, що містилася у ч. 4 ст. 22 Закону Ук­раїни «Про судоустрій України», була виключена.

Єдиним процесуальним законом, який регулює питання підсудності справ військовим судам, є Кримінально-проце- суальний кодекс України. У ньому передбачено, що район­ному (міському) суду підсудні всі кримінальні справи крім справ, підсудних вищим судам і військовим судам (ст. 33 Кримінально-процесуального кодексу України). Криміналь­но-процесуальне законодавство регулює також підсудність справ по першій інстанції різним ланкам військових судів. У підґрунтя цього розподілу покладено такі критерії підсуд­ності: а) за персональною ознакою, яка обумовлена особ­ливістю організації і функціонування Збройних Сил Укра­їни; б) за тяжкістю злочину.

Так, військовим судам гарнізонів як судам першої ін­станції підсудні справи про злочини осіб, які мають військо­ве звання до підполковника, капітана другого рангу включ­но, крім тих справ, які підсудні військовим судам вищого рівня.

Військовим судам регіонів, Військово-Морських Сил як

судам першої інстанції підсудні:

1. справи про злочини осіб, які мають військове звання полковника, капітана 1 рангу і вище;

2. справи про злочини осіб, які обіймають посаду від ко­мандира полку, командира корабля 1 рангу і вище, а також осіб, рівних їм за службовим становищем;

3. справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі (ст. 36 Кримінально-про­цесуального кодексу України).

Кримінально-процесуальний кодекс врегулював також розподіл підсудності справ між військовими і територіаль­ними загальними судами у випадках, коли у вчиненні зло­чину обвинувачуються військовослужбовець і цивільна осо­ба або якщо військовослужбовець обвинувачується у вчи­ненні не військового, а «загальнокримінального» злочину.

У разі обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчи­ненні декількох злочинів, якщо справа хоча б про одну з осіб або про один із злочинів підсудна військовому суду, справу розглядає військовий суд. У разі обвинувачення групи осіб у вчиненні одного або декількох злочинів, що не є військови­ми, справа щодо всіх обвинувачених розглядається загаль­ним територіальним судом (ст. 40 Кримінально-процесуаль­ного кодексу України).

Справи про злочини, вчинені особами в період проходжен­ня ними військової служби, розглядаються військовими су­дами і в тому разі, коли на момент розгляду справи вони звільнилися з військової служби. Справи про злочини, вчи­нені особами до їх призову чи вступу на військову службу, розглядаються загальними територіальними судами.

Для визначення підсудності справи військовому суду слід чітко знати категорії осіб, які охоплюються поняттям «вій­ськовослужбовець» .

Військова служба складається з дійсної служби та служби в запасі. Особи, що перебувають на дійсній військовій служ­бі, є військовослужбовцями, а у запасі — військовозобо­в'язаними. Громадяни України, прийняті до військового навчального закладу, йменуються курсантами. Вони також перебувають на дійсній військовій службі, тому в разі вчи­нення злочину курсанти притягуються як обвинувачені на тих же підставах, що і військовослужбовці строкової служ­би. Дійсна військова служба осіб молодшого складу обмеже­на визначеним терміном або контрактом, а осіб офіцерського складу — граничним віком перебування на службі. Після вислуги строку служби або досягнення граничного віку вій­ськовослужбовці звільняються в запас, де перебувають до досягнення визначеного віку. Під час перебування у запасі військовозобов'язані періодично призиваються на збори на певний строк. При проходженні зборів військовозобов'язані за своїм правовим становищем прирівнюються до військово­службовців і несуть відповідальність нарівні з ними.

До підсудності військових судів належать також справи про злочини осіб, які є військовослужбовцями Служби безпе­ки України.

Кадри Служби безпеки складають:

а) співробітники-військовослужбовці;

б) працівники, що уклали трудовий договір зі Службою безпеки;

в) військовослужбовці строкової служби.

Умови і порядок виконання своїх обов'язків співробітни- ками-військовослужбовцями Служби безпеки визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на вій­ськовослужбовців строкової служби та служби за контрак­том поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, що визначається відповідним за­конодавством.

Трудові відносини працівників, котрі уклали трудовий договір зі Службою безпеки України, регулюються законо­давством України про працю. Тому в разі вчинення ними злочину справи, на відміну від двох названих категорій, роз­глядатимуться не військовими, а загальними судами.

Військовими судами розглядаються також всі справи про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчи­нені особами начальницького складу установ виконання по­карань. Оскільки особам, що перебувають на службі в орга­нах виконання покарань, установлені спеціальні звання, то особами начальницького складу слід вважати всіх, кому такі звання присвоєні (від молодшого сержанта до генерала внут­рішньої служби).

Від осіб начальницького складу установ виконання пока­рань слід відрізняти осіб, які перебувають на службі у внут­рішніх військах. Перші не є військовослужбовцями, другі ж — військовослужбовці з усіма правовими наслідками, що з цього випливають¹.

¹ Див.: Про війська внутрішньої та конвойної охорони: Закон Украї­ни від 26 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 29. — Ст. 397.

Зменшення предметної юрисдикції військових судів впливає і на формування структурних підрозділів військо­вих апеляційних судів регіонів і Військово-Морських Сил України та на обсяг повноважень голів цих судів.

Голова військового суду регіону (Військово-Морських Сил) відповідно до ст. 28 Закону України «Про судоустрій України»:

• здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;

• розподіляє обов'язки між заступниками голови суду;

• на підставі акту про обрання (призначення) суддею чи припинення повноважень судді видає відповідний на­каз;

• організовує ведення та аналіз судової статистики, ви­вчення й узагальнення судової практики, має право ви­требувати з відповідного суду справи, судові рішення в яких набрали законної сили;

• приймає на роботу та звільняє працівників апарату суду, застосовує щодо них заохочення й накладає дис­циплінарні стягнення;

• організовує підвищення кваліфікації суддів і праців­ників апарату відповідного суду;

• подає в установленому порядку пропозиції щодо фі­нансування витрат на утримання суду та організацій­ного забезпечення його діяльності;

• представляє суд у зносинах з іншими органами держав­ної влади, органами місцевого самоврядування, грома­дянами та організаціями;

• здійснює інші передбачені законом повноваження;

• видає накази з питань організації роботи суду.

Для належного виконання завдань зі здійснення право­суддя військові суди мають бути відповідно забезпечені.

Фінансування, матеріально-технічне постачання, забез­печення транспортом, засобами зв'язку, зберігання архівних матеріалів військових судів і Військової колегії Верховного Суду України відповідно до ст. 122 Закону України «Про су­доустрій України» покладено на Державну судову адмі­ністрацію, яка взаємодіє з відповідними установами Міні­стерства оборони України.

Посадові оклади та доплати за кваліфікаційні класи вій­ськовим суддям установлюють на рівні посадових окладів і доплат за кваліфікаційні класи суддів відповідних загаль­них судів.

Доплати за військові звання й вислугу років встановлює законодавство України для військовослужбовців. Посадові оклади працівників апарату військових судів не можуть бути меншими, ніж посадові оклади працівників апаратів відповідних загальних судів.

Особовий склад військових судів користується всіма ви­дами військового спорядження нарівні з особовим складом військових частин та установ Міністерства оборони Ук­раїни.

Військовослужбовці військових судів перебувають на військовій службі й належать до штатної чисельності Зброй­них Сил України. На них поширено права й пільги, встанов­лені законодавством України для військовослужбовців.

Перелік штатних посад суддів військових судів і Військо­вої судової колегії Верховного Суду України та відповідних цим посадам військових звань затверджує Президент Ук­раїни.

Строки й порядок присвоєння військових звань, порядок призову й звільнення з військової служби працівників вій­ськових судів визначено законодавством України.

2.6. Касаційний суд України

Законом «Про судоустрій України» передбачено таку сис­тему судів загальної юрисдикції:

1. місцеві суди;

2. апеляційні суди; Апеляційний суд України;

3. Касаційний суд України;

4. вищі спеціалізовані суди;

5. Верховний Суд України.

Необхідність утворення Касаційного суду України була зумовлена, по-перше, скасуванням такого виду перегляду як перегляд у порядку нагляду, який здійснювали президії об­ласних судів та Верховний Суд України; по-друге, забороною перегляду в одній судовій установі справи по різних інстанціях (перша — апеляційна, апеляційна — касаційна); по-третє, значно ширшим (у порівнянні з наглядовим по­рядком) колом суб'єктів, наділених правом ініціювання перегляду справ у касаційному порядку.

За приблизними підрахунками розробників проекту Закону України «Про судоустрій України» Касаційний суд України мав би розглядати щорічно близько 55 тис. справ. Усі вони те­пер розглядаються Верховним Судом України, що у зв'язку зі значною завантаженістю порушує право особи на розгляд справи у розумні строки, отже, на доступність правосуддя.

Усі ці фактори були враховані при розробці Закону Ук­раїни «Про судоустрій України».

На виконання цього Закону Президентом України був ви­даний Указ від 1 жовтня 2002 р. №889/2002 «Про Апеля­ційний суд України, Касаційний суд України та Вищий ад­міністративний суд України», в якому визначено місцезна­ходження Касаційного суду (м. Київ) та доручено Кабінету Міністрів України під час розроблення проектів Державно­го бюджету України на 2003 р. і наступні роки визначити бюджетні призначення на утримання суддів суду та разом з Київською державною адміністрацією вирішити питання щодо забезпечення Касаційного суду (як і двох інших) при­міщенням.

Указами від 7 листопада 2002 р. «Про кількість суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України та Вищого адміністративного суду України» і від 9 липня 2003 р. «Про перелік штатних посад військових суддів та відповідних цим посадам військових звань у військових су­дових палатах Апеляційного суду України та Касаційного суду України» Президент України створив усі необхідні умо­ви для утворення і функціонування Касаційного суду Украї­ни. Але суд утворений не був.

До Конституційного суду України у березні 2003 р. з кон­ституційним поданням звернулася група з 62 народних де­путатів з проханням вирішити питання про конституцій- ність п. З ч. 2 ст. 18, статей 32, 33, 34, 35, 36 37, підпунк­ту 5 п. З розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. (тобто про утворення Касаційного суду України).

Конституційний суд України, розглянувши подання, 11 грудня 2003 р. своїм рішенням визнав неконституційність п. З ч. 2 ст. 18 та інших відповідних статей Закону України «Про судоустрій України» щодо утворення в системі судів загальної юрисдикції Касаційного суду України, оскіль­ки вони суперечать статтям 125, 131 Конституції України.

2.7. Вищі спеціалізовані суди

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є Ви­щий господарський суд України та Вищий адміністратив­ний суд України. Закон допускає можливість утворення й інших вищих спеціалізованих судів у загальному порядку, передбаченому у ст. 20 Закону України «Про судоустрій Ук­раїни»¹.

Вищі спеціалізовані суди складаються з суддів, обраних на посаду безстроково, голови суду та його заступників. Ви­мога до судді бути обраним безстроково означає, що стаж роботи на суддівській посаді в нього має бути не менш п'яти років.

У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватись су­дові палати з розгляду окремих категорій справ за визначе­ною спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. Отже, кількість і предметна спеціалізація судо­вих палат у вищому суді визначаються не законом, а самим вищим судом. У Вищому господарському суді утворено чо­тири судових палати: з розгляду справ про банкрутство; з розгляду справ про стягнення податків (обов'язкових пла­тежів); з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами; з розгляду справ, пов'язаних із захистом інте­лектуальної власності. На стадії вивчення знаходиться пи­тання про необхідність утворення ще однієї судової палати з розгляду справ у корпоративних спорах та спорах, пов'яза­них з приватизацією державного майна.

Склад судових палат вищого спеціалізованого суду фор­мується за поданням голови суду президією цього суду.

Президія вищого спеціалізованого суду утворюється для вирішення організаційних питань.

Для вирішення загальних питань діяльності усієї гілки судів певної спеціалізації у вищому спеціалізованому суді діє Пленум вищого спеціалізованого суду.

Вищі спеціалізовані суди можуть мати друковані органи, які оприлюднюють рішення із судових справ, аналітичні матеріали, постанови Пленуму та президії спеціалізованого суду, ради суддів судів даної спеціалізації, наукові статті з актуальних проблем тощо. Вищий господарський суд видає «Збірник рішень Вищого господарського суду України», «Вісник Вищого господарського суду України».

При вищих спеціалізованих судах можуть утворюватись науково-консультативні структури. Однією зі сталих форм є Науково-консультативна рада, головним завданням якої є опрацювання питань, пов'язаних з роз'ясненням законодавства, подання висновків щодо проектів законів та інших нормативно-правових актів, а також опрацювання інших питань, пов'язаних з необхідністю наукового забезпе­чення діяльності вищого спеціалізованого суду. Саме тому до цих рад поряд із суддями, які мають значний досвід робо­ти і схильність до наукового осмислення судової практики зі складних питань застосування законодавства, входять та­кож провідні науковці-фахівці в певних галузях права.

У вищих спеціалізованих судах за поданням голів відповідних апеляційних спеціалізованих судів формується резерв кандидатів на заміщення адміністративних посад у місцевих господарських та адміністративних судах. Суддя не може бути призначений на адміністративну посаду в суді до закінчення шестимісячного строку перебування у резерві¹.

Згідно Закону усі вищі спеціалізовані суди знаходяться у м. Києві.

Повноваження вищого спеціалізованого суду утворюють певну систему, яка складається з судових, аналітичних, ме­тодичних та організаційних повноважень. Поряд з цими спеціалізований суд наділений ще одним повноваженням, яке випливає з його статусу у гілці спеціалізованих судів — це правороз'яснювальне повноваження.

Вказані повноваження розподіляються між структурни­ми утвореннями вищого спеціалізованого суду. Оскільки судді розподілені між судовими палатами, можна стверд­жувати, що судові повноваження реалізуються лише в та­ких утвореннях як судові палати.

Судові повноваження, які здійснюють судді певної пала­ти у складі колегії суддів, полягають в розгляді у касаційно­му порядку справ відповідної судової юрисдикції, а також інших справ у випадках, визначених процесуальним зако­ном. Однак судові повноваження Вищого адміністративно­го суду суттєво відрізняються від судових повноважень Ви­щого господарського суду.

Як і Вищий господарський, Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апе­ляційних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.

Інші судові повноваження Вищого адміністративного суду щільно пов'язані з судовим захистом виборчих прав громадян та прав на проведення всеукраїнських референ­думів.

Предметом оскарження з таких питань є рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, місцезнаход­женням якої є м. Київ. Тому усі рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії (за винятком нижчезазначе- них) або члена цієї комісії оскаржуються до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ.

Апеляційний перегляд вказаних справ здійснює не апе­ляційний адміністративний суд, а Вищий адміністратив­ний суд. Тобто по таких справах він набуває повноважень су ду апеляційної інстанції (ч. Зет. 172 Кодексу адміністра­тивного судочинства України).

Окрім того, безпосередньо до Вищого адміністративного суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність Цент­ральної виборчої комісії щодо встановлення нею резуль­татів виборів чи всеукраїнського референдуму. Тому Вищо­му адміністративному суду як суду першої інстанції під­судні справи:

• щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референду­му;

• щодо скасування реєстрації кандидата на пост Прези­дента України.

Поряд з судовими повноваженнями, тобто здійсненням правосуддя вищий спеціалізований суд веде та аналізує су­дову статистику, вивчає та узагальнює судову практику як власне вищого суду, так і нижчих спеціалізованих судів. Ці аналітичні повноваження виконує судова палата по спра­вах, віднесених до її компетенції, у зв'язку з чим голова су­дової палати має право витребувати з відповідного суду спра­ви, судові рішення по яких набули законної сили.

Методичні повноваження вищого спеціалізованого суду полягають у наданні методичної допомоги судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці.

Зміст методичної допомоги кожен раз визначається на підставі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики. Формами методичної допомоги можуть бути відповіді на запити суддів нижчих судів, інформаційні лис­ти, семінари, рекомендації тощо¹. Вказані повноваження можуть здійснювати як судові палати, так і президія вищого спеціалізованого суду.

¹ Останнім часом у Вищому господарському суді проводилася робота по вивченню та узагальненню практики застосування законодавства про по­датки; про корпоративне управління; про банкрутство; щодо операцій з цінними паперами. За результатами розгляду судам подано відповідні ре­комендації. Узагальнення практики виявило відсутність єдності при роз­гляді справ щодо захисту права інтелектуальної власності. Враховуючи порівняну новизну справ цієї категорії, судова палата організувала семінар- навчання суддів, які спеціалізуються на розгляді таких справ {Прити­ка Д. Господарські суди України в умовах судово-правової реформи // Право України. — 2004. — № 4. — С. 16-17).

Правороз'яснювальні повноваження вищого спеціалізо­ваного суду полягають у наданні спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційних роз'яснень з питань за­стосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції. Вказаним повноваженням наділений виключно Пленум вищого спеціалізованого суду.

Організаційні повноваження вищого спеціалізованого суду притаманні усім його структурним утворенням. Більшість з них націлена на організацію діяльності палат, президії, Пленуму. Але декотрі мають і зовнішню спрямо­ваність, тобто на всю гілку спеціалізованих судів.

Вищий спеціалізований суд може здійснювати інші пов­новаження, передбачені законом.

Голова вищого спеціалізованого суду та його заступники призначаються на посаду на п'ять років з числа суддів цього суду Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України на підставі рекомендації Ради суддів України. Голова вищого спеціалізованого суду може бути призначе­ний на цю посаду повторно.

Голова вищого спеціалізованого суду має першого заступ­ника та заступників голови суду. У разі відсутності голови вищого спеціалізованого суду його обов'язки виконує пер­ший заступник, а за його відсутності — один із заступників голови цього суду відповідно до розподілу обов'язків.

Повноваження голови вищого спеціалізованого суду, як і голів судів нижчого рівня, обумовлені тим, що він уособлює, по-перше, суддю, а по-друге, керівника вищої судової уста­нови в гілці спеціалізованих судів, які мають елементи пев­ної автономності. Тому якщо адміністративні і суддівські повноваження за своїм змістом є тотожними аналогічним повноваженням голів судів нижчих рівнів, то організаційні та представницькі мають певну відмінність.

Судові повноваження голови вищого спеціалізованого суду полягають в тому, що він може головувати в судових засідан­нях колегій суддів при розгляді будь-якої справи, аби вона належала до юрисдикції цього суду.

Адміністративні повноваження поширюються лише на працівників апарату суду і полягають у праві голови прийма­ти на роботу та звільняти з роботи вказаних працівників, присвоювати їм ранги державного службовця, застосовувати до них заохочення та накладати дисциплінарні стягнення.

Організаційні повноваження, якими наділений голова вищого спеціалізованого суду, за своєю спрямованістю мо­жуть бути поділені на дві групи: перша група повноважень має на меті забезпечення діяльності вищого суду, друга — забезпечення діяльності спеціалізованих судів нижчого рів­ня. До другої групи належать такі повноваження:

• погодження подання, що вносить Міністр юстиції Ук­раїни до Президента України щодо утворення та лікві­дації відповідних спеціалізованих місцевих та апеля­ційних судів;

• внесення подання про призначення та обрання без­строково суддів відповідних місцевих і апеляційних спеціалізованих судів, вищого спеціалізованого суду та звільнення їх з посад;

• внесення подання на підставі рекомендації ради суд­дів спеціалізованих судів про призначення суддів на адміністративні посади в судах нижчого рівня.

Організаційні повноваження, які мають за мету забезпе­чення діяльності вищого спеціалізованого суду, за своїм змістом є достатньо різноманітними, вони націлені на ви­рішення майже усього спектру організації діяльності суду: кадрові, фінансові тощо.

Голова вищого спеціалізованого суду:

• здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;

• розподіляє обов'язки між заступниками голови суду;

• на підставі акту про обрання суддею вищого суду або припинення повноважень судді цього суду видає відповідний наказ;

• утворює судові палати та вносить на затвердження пре­зидії суду пропозиції щодо їх персонального складу;

• організовує роботу президії, вносить на її розгляд пи­тання та головує на її засіданнях; скликає Пленум ви­щого спеціалізованого суду, вносить на його розгляд питання та головує на його засіданнях; може головува­ти в судових засіданнях колегій суддів вищого спе­ціалізованого суду при розгляді будь-якої справи, що належить до юрисдикції даного суду;

• керує організацією роботи судових палат, здійснює керівництво роботою апарату суду;

• організовує ведення та аналіз судової статистики, вив­чення та узагальнення судової практики, має право витребувати з відповідного суду справи, судові рішен­ня, що набрали законної сили; затверджує штатний розпис і кошторис витрат на утримання вищого суду;

• організовує підвищення кваліфікації суддів і праців­ників апарату вищого суду;

• подає в установленому порядку пропозиції щодо фі­нансування суду та організаційного забезпечення його діяльності.

Представницькі повноваження голови суду полягають в тому, що він представляє вищий спеціалізований суд у зно­синах з іншими органами державної влади, органами місце­вого самоврядування, громадянами і організаціями, органа­ми влади та організаціями інших держав. До цих, досить традиційних, представницьких повноважень належить і представництво, зміст якого визначається характером відно­син між вищим спеціалізованим судом і Верховним Судом України. Голова вищого спеціалізованого суду (а також його перший заступник) входить до складу Пленуму Верховного Суду України, де на засадах рівності бере участь у вирішенні усіх питань, що входять до компетенції Пленуму. Окрім того, голова вищого спеціалізованого суду інформує Пленум Верховного Суду України про діяльність вищого спеціалізо­ваного суду.

Перелік повноважень голови вищого спеціалізованого суду, закріплений у ст. 41 Закону України «Про судоустрій України», не є вичерпним. Голова може виконувати й інші повноваження, передбачені законом.

Перший заступник та заступники голови вищого спеціалізованого суду призначаються на посаду з числа суддів даного суду за пропозицією голови вищого спеціалізованого суду у загальному порядку, передбачено­му у ст. 20 Закону України «Про судоустрій України».

Вони можуть призначатися на адміністративну посаду пов­торно. Ці посадові особи здійснюють керівництво роботою структурних підрозділів суду відповідно до встановленого головою суду розподілу обов'язків. Повноваження заступ­ника голови суду — голови судової палати — складаються з судових, організаційних та аналітично-методичних пов­новажень. Він:

• організовує роботу судової палати;

• формує колегії суддів для розгляду судових справ;

• головує в судових засіданнях або призначає для цього суддів;

• організовує ведення та аналіз судової статистики, вивчення та узагальнення судової практики у спра­вах, віднесених до компетенції судової палати; має право витребувати з судів нижчого рівня справи, су­дові рішення по яких набрали законної сили;

• надає методичну допомогу спеціалізованим судам з метою правильного застосування законодавства;

• інформує президію суду про діяльність судової пала­ти.

Перелік цих повноважень, закріплений у ст. 42 Закону України «Про судоустрій України», також не є вичерпним.

Президія вищого спеціалізованого суду за своїм призна­ченням є органом оперативного колегіального вирішення питань організації діяльності як власне вищого суду, так і спеціалізованих судів нижчих рівнів. Усі її повноваження мають організаційний характер. За функціональним при­значенням їх можна поділити на організаційно-методичні та контрольні. їхній зміст в цілому збігається з аналогічни­ми повноваженнями президій апеляційних судів з відмінно­стями, обумовленими рівнем вищого суду.

Реалізуючи організаційно-розпорядчі повноваження, Президія вищого спеціалізованого суду розглядає питання організації діяльності суду, судових палат, апарату суду, за поданням голови вищого спеціалізованого суду затверджує склад кожної з судових палат; розглядає питання ор­ганізаційного забезпечення діяльності суду і виробляє про­позиції щодо його поліпшення, розглядає питання роботи з кадрами суддів і працівників апарату вищого спеціалізова­ного суду та підвищення їх кваліфікації.

Аналітична функція полягає в розгляді матеріалів судо­вої практики та аналізі судової статистики. Якщо судові палати безпосередньо вивчають судову практику і аналізу­ють судову статистику (а проведення цієї роботи з хоча б од­ного складного питання потребує багато часу — від декількох тижнів до декількох місяців), то президія розглядає резуль­тати такого узагальнення і обирає необхідну форму доведен­ня їх до суддів спеціалізованих судів, одна з яких передба­чена законом — прийняття відповідних рекомендацій. Вка­зані рекомендації орієнтують суддів на досягнення єдності судової практики як в додержанні процесуального, так і в застосуванні матеріального права.

Президія вищого суду уповноважена вирішувати певні організаційні питання щодо спеціалізованих судів нижчого рівня. Так, вона заслуховує інформацію голів апеляційних та місцевих судів щодо організації роботи цих судів. Такій інформації передує перевірка стану організації роботи у певному суді членами президії. Останнім часом склад груп, що здійснюють перевірку, має комісійний характер, ос­кільки до неї залучаються і члени ради суддів спеціалізова­них судів як органу суддівського самоврядування.

Президія також висловлює пропозиції щодо кількості суддів відповідних спеціалізованих місцевих та апеляцій­них судів. Вона надає методичну допомогу апеляційним та місцевим судам для забезпечення правильного застосуван­ня ними законодавства (про форми методичної допомоги йшлося вище).

Реалізуючи вказані контрольні та методичні повноважен­ня, президія не може втручатися в діяльність по здійсненню правосуддя, визначати результати розгляду судових справ.

Склад і порядок роботи президії мають відповідати зав­данням цього структурного підрозділу суду.

До президії входять голова вищого спеціалізованого суду, його заступники, а також судді, кількісний склад яких ви­значається Пленумом спеціалізованого суду. Судді обира­ються до складу президії загальними зборами суддів цього суду шляхом таємного голосування.

Засідання президії проводяться не рідше одного разу на два місяці. Вони є повноважними за присутності не менше двох третин її складу. Постанови президії приймаються відкритим або таємним голосуванням більшістю голосів членів президії, присутніх на засіданні, і підписуються голо­вою суду чи його заступником, який головував на засіданні.

Пленум вищого спеціалізованого суду діє, як зазначало­ся, для вирішення загальних питань діяльності відповідних спеціалізованих судів.

Його повноваження можна поділити на декілька груп: перша націлена на вирішення організаційно-кадрових пи­тань; друга — на вирішення складних питань застосування законодавства, що виникають в судовій практиці при роз­гляді судових справ; третя — на вдосконалення законодавчо­го врегулювання відносин, що є предметом юрисдикції спе­ціалізованих судів.

Реалізуючи першу групу повноважень, Пленум визначає кількісний склад суддів — членів президії вищого спеціалізо­ваного суду; затверджує склад науково-консультативної ради при вищому спеціалізованому суді та положення про неї; за­тверджує склад редакційної колегії друкованого органу ви­щого спеціалізованого суду.

Задля реалізації другої групи повноважень Пленум заслу­ховує інформацію голови вищого спеціалізованого суду про діяльність гілки спеціалізованих судів, а також повідомлен­ня заступників голови вищого спеціалізованого суду (голів судових палат) та голів апеляційних і місцевих спеціалізова­них судів про практику вирішення судових справ. На підставі отриманої інформації Пленум дає роз'яснення з питань за­стосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної юрисдикції.

Для реалізації третьої групи повноважень, тобто удоско­налення законодавчого врегулювання відносин, що є предме­том юрисдикції спеціалізованих судів, у ст. 44 Закону Ук­раїни «Про судоустрій України» передбачено такі способи: «... 2. Пленум вищого спеціалізованого суду: ... 5) вносить в установленому порядку пропозиції щодо необхідності змін чинного законодавства;

6) приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо офіційного тлумачення Кон­ституції України »¹.

Повноваження Пленуму, які перелічені у ст. 44 Закону, не є вичерпними. Він може розглядати і вирішувати інші пи­тання, віднесені законом до його повноважень.

2.8. Верховний Суд України

Місце Верховного Суду України в судовій системі України закріплено на конституційному рівні: «Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України» (п. 2 ст. 125 Конституції України).

Найвищість означає, по-перше, що Верховний Суд України очолює судову систему України; по-друге, що він є останньою судовою інстанцією у вітчизняній системі судів загальної юрисдикції, рішення його не підлягають перегляду; по-третє, що він має такі повноваження, які не співпадають за змістом та обсягом з повноваженнями вищих спеціалізованих судів, що очолюють підсистеми спеціалізованої юрисдикції.

Зміст «найвищості» розкритий в Законі України «Про су­доустрій України», причому вона є характерною не лише для судових, а й для несудових повноважень Верховного Суду України.

Призначенням Верховного Суду України є здійснення правосуддя, забезпечення однакового застосування законо­давства усіма судами загальної юрисдикції.

Частина 2 ст. 47 Закону України «Про судоустрій Ук­раїни» закріплює перелік повноважень, які націлені на ре­алізацію вказаного призначення, а також інших завдань, які стоять перед Верховним Судом України.

Усі повноваження можна класифікувати за декількома групами.

Першу групу утворюють судові повноваження.

ДРУ^ГУ — повноваження, націлені на забезпечення єдності судової практики.

Третя група повноважень націлена на реалізацію принци­пу верховенства права у правозастосовній діяльності судів.

Четверта група має політичне забарвлення, оскільки ви­значає місце Верховного Суду України в механізмі стриму­вань і противаг від зловживання владою інших гілок дер­жавної влади. Ці повноваження в науковій літературі йме- нуються або виключними, або посвідчувальними.

П'ята група повноважень — представницькі.

Перелічені повноваження не є вичерпними, Верховний Суд України може здійснювати й інші повноваження, перед­бачені законом.

Судові повноваження. Судові повноваження Верховного Суду України реалізуються шляхом здійснення правосуддя.

Причому зміст правосудних повноважень цілком визна­чений місцем Верховного Суду України в судовій системі. Він:

а) переглядає справи у зв'язку з винятковими обставина­ми в порядку, встановленому процесуальним законом;

б) переглядає справи у касаційному порядку у випадках, встановлених законом;

в) у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов'язані з виключними обставинами.

Перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими обста­винами здійснюється з таких підстав:

— неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції (якими в Україні є спеціалізовані суди: Ви­щий адміністративний та Вищий господарський суди та судові палати і військова судова колегія Верховного Суду України) одного і того ж положення закону;

— визнання судового рішення міжнародною судовою ус­тановою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України. Таки­ми установами, наприклад, є Європейський Суд з прав людини, створений за Європейською Конвенцією з прав людини і основоположних свобод, Комітет з прав людини ООН, створений за Факультативним протоко­лом до Міжнародного пакту про громадянські та по­літичні права, до якого Україна приєдналася в жовтні 1991р.

Перегляд судових рішень у касаційному порядку здійснюється відносно справ, розглянутих місцевими та апе­ляційними загальними судами, оскільки касаційною інстанцією для них є саме Верховний Суд України.

Розгляд інших справ, пов'язаних з виключними обстави­нами, здійснюється за наявності таких підстав:

1. нововиявлені обставини;

2. неправильне застосування матеріального закону чи іс­тотне порушення вимог процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення.

Поряд з судовими повноваженнями, тобто здійсненням правосуддя, яке в романо-германській (континентальній) системі права є основним способом забезпечення єдності су­дової практики вищими судовими установами, Верховний Суд України наділений й іншими повноваженнями для ви­конання цього завдання.

Такими є аналітичні, методичні і правороз⁹яснювальні повноваження.

Згідно Закону України «Про судоустрій України» Вер­ховний Суд України веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, ознайомлюється в судах з практикою застосування законодавства, дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на підставі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики.

Оскільки аналогічні повноваження мають і Вищий госпо­дарський та Вищий адміністративний суди, Верховному Суду як найвищому суду України в системі судів загальної юрис­дикції надано право у разі необхідності визнавати нечинни­ми роз'яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду.

Повноваження щодо забезпечення єдності судової прак­тики, що належать Верховному Суду України, реалізуються як в цілому судом, так і його структурними підрозділами та суддями.

Аналітичні повноваження полягають в тому, що судові палати і судді, котрі входять до їх складу, аналізують судову статистику, вивчають та узагальнюють судову практику з розгляду справ, що входять до предмету юрисдикції палати.

Методичні повноваження полягають в наданні методич­ної допомоги відповідним судам нижчого рівня з метою пра­вильного застосування законодавства. Зміст методичної до­помоги кожен раз визначається на підставі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики. Її форми ви­роблені багатолітньою практикою і є такими, як і у вищих спеціалізованих судів: огляди, листи, семінари тощо.

Правороз'яснювальні повноваження Верховного Суду України реалізуються шляхом надання судам роз'яснень з питань застосування законодавства, необхідність і зміст яких визначаються за результатами вивчення та узагаль­нення судової практики та аналізу судової статистики.

Суд як орган, що здійснює правосуддя, тобто державну діяльність по вирішенню соціальних конфліктів, має ви­ходити з основоположного принципу правосуддя — ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи з мотивів відсутності закону, писаної норми, що регулює спір, який виник. Отже, суд бере на себе регламентуючу функцію у випадку недосконалості, прогалинності зако­нодавства. При цьому він має враховувати найважли­віші сучасні цінності у правовому регулюванні: досягнен­ня стабільності, передбачливості.

Судова система в цілому повинна прагнути досягати однакового судового правозастосування. При цьому ма­ють гармонічно поєднуватись дві вимоги: самостійність кожного суду (судді) при вирішенні конкретної справи і прийнятті рішення та стабільність і єдність судової практики, передбачливість для суспільства і кожної особи результату судового розгляду. Саме таку задачу

мають вирішувати роз'яснення Верховного Суду Ук­раїни з питань застосування законодавства.

Постанова Пленуму приймається у тих випадках, коли потрібно доповнити, виправити, змінити, напра­вити по іншому принципу правозастосування певних норм чинного законодавства, — тобто це судове вирішен­ня окремих категорій справ, судове регулювання кон­кретних правовідносин по окремих категоріях спорів. Правоположення, що формулюються в постановах (роз'ясненнях), приймаються не по конкретній справі, тому вони за своєю природою не можуть бути правозас- тосовними актами. Правила вирішення певних право­вих ситуацій, які в них містяться, з одного боку, є абст­рактними нормами, з іншого — вони не можуть бути відірвані від судової практики вирішення конкретних справ, тобто їх базою є не самі правовідносини, а їх пра­вова судова оцінка. Регулювання здійснюється крізь приз­му судової практики, в якій виділяються проблеми, що вимагають судового врегулювання.

Постанови (роз'яснення) містять правоположення, які передбачають нові шляхи, засоби, підстави, елемен­ти виникнення, зміни чи припинення існуючих пра­вовідносин, в іншому випадку взагалі немає сенсу у прий­нятті таких постанов, бо будь-яке роз'яснення, тлума­чення викликане саме їх неясністю, суперечливістю, котрі потрібно подолати шляхом формулювання нових правил. За своєю правовою природою вони не є первісним джерелом права, це завжди вторинні правові норми¹.

На думку суддів Верховного Суду України, під час підго­товки нових законів законодавець не завжди дотримується єдиних наукових і концептуальних підходів, а це часто при­зводить до великої кількості неузгодженостей, деякі норми взагалі суперечать одна одній. Ця обставина є причиною ба­гатьох колізій при застосуванні норм і прийняття судами взаємовиключних рішень. Таким станом законодавчого за­безпечення пояснюються підвищена увага Верховного Суду України до аналізу й узагальнення судової практики з най­актуальніших категорій справ, активне надання роз'яснень. Після прийняття Конституції України та законів від 21 червня 2001 р. та 12 липня 2001 р. (завершення п'ятирічного пе­рехідного періоду, визначеного Конституцією) Верховний Суд прийняв більше 60 постанов роз'яснювального характе­ру. Ці постанови, прийняті після глибокого аналізу і уза­гальнення судової практики, містять роз'яснення щодо за­стосування нового законодавства з найбільш актуальних і складних категорій цивільних, кримінальних справ, справ про адміністративні правопорушення, що дає судам мож­ливість приймати рішення щодо захисту прав і свобод люди­ни і громадянина виходячи з духу Конституції та прецедент- ної практики Європейського Суду з прав людини. Наприк­лад, тільки за два роки (2003-2004 рр.) Верховний Суд прийняв такі надзвичайно важливі постанови: від 16 квітня 2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»; від 24 жовт­ня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримі­нального покарання»; від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи»; від 27 лютого 2004 р. № 2 «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповно­літніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність»; від 16 квітня 2004 р. № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини непов­нолітніх»; від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосу­вання судами законодавства, яким передбачені права по­терпілих від злочинів»; від 25 квітня 2003 р. №4 «Про практику застосування судами запобіжних заходів у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вар­тою на стадіях дізнання і досудового слідства»; від 24 жовт­ня 2003 р. № 8 «Про застосування законодавства, яке забез­печує право на захист у кримінальному судочинстві» та ін.

Повноваження по забезпеченню дії принципу верховен­ства права у правозастосовній діяльності судів визначені на конституційному рівні. Конституція надає Верховному Суду

України право звернення до Конституційного Суду України задля вирішення питань про відповідність Конституції Ук­раїни законів та інших правових актів Верховної Ради Ук­раїни, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим (ст. 150 Конституції України).

Це повноваження Верховного Суду України випливає з наступного. Конституція проголошує визнання та дію в Ук­раїні принципу верховенства права. Зміст цього принципу полягає у визнанні людини найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Перелік прав і свобод людини, який не є вичерпним, закріплений Конституцією, яка має найвищу юридичну силу. Закони та інші норматив­но-правові акти приймаються на основі Конституції і по­винні відповідати їй. При здійсненні судочинства суди ви­рішують справи на підставі Конституції України, міжнарод­них актів і міжнародних договорів, що є частиною національ­ного законодавства, законів. У випадках невизначеності в питаннях відповідності закону, який підлягає застосуванню у конкретній справі, Конституції України суд за клопотан­нями учасників судочинства або за своєю ініціативою призу­пиняє провадження по справі і звертається до Верховного Суду України — єдиної судової установи, яка є суб'єктом права на конституційне подання до Конституційного Суду України з вказаних питань. Рішення про звернення до Вер­ховного Суду України щодо постановки такого питання може приймати суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Вивчивши зміст рішення, Верховний Суд України на пле­нарному засіданні вирішує питання про необхідність внесен­ня конституційного подання.

Верховний Суд України є також суб'єктом права на кон­ституційне подання щодо офіційного тлумачення Консти­туції та законів України. Одночасно з Верховним Судом Ук­раїни суб'єктами цього права є також громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи. Однак у Верховного Суду України (як і в обмеженого кола суб'єктів, визначених в Законі «Про Конституційний Суд України») є певні переваги у більш стислих строках розгляду справи у порівнянні з громадянами та юридичними особами: строк провадження по справі не повинен перевищувати трьох мі­сяців, а в разі визнання Конституційним Судом України вирішення питання невідкладним строк розгляду подання не повинен перевищувати одного місяця. Строк же розгляду конституційних звернень громадян та юридичних осіб не по­винен перевищувати шести місяців.

Реалізуючи ці повноваження, Верховний Суд України звертався з конституційними поданнями до Конституційно­го Суду з таких, наприклад, питань: щодо офіційного тлума­чення положень ч. 1 і ч. 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про неза­лежність суддів як складову їхнього статусу), з приводу чого Конституційним Судом було прийняте рішення¹; щодо від­повідності Конституції (конституційності) положень деяких пунктів і частин статей 1, 8, 18, 25, ЗО, 31, 32, 33, 37, 38, 48 Закону України «Про Вищу раду юстиції», з приводу чого Конституційним Судом України також було прийняте рішен­ня¹. Ініціатива щодо звернення до Конституційного Суду Ук­раїни виходить або від Голови Верховного Суду, або від судо­вих палат.

Четверта група повноважень Верховного Суду України, яка має певне політичне забарвлення, сформульована в законі таким чином: «Верховний Суд України дає висновок щодо на­явності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого зло­чину; надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом Ук­раїни своїх повноважень за станом здоров'я».

Ці повноваження випливають з наступних положень. Президент України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержан­ня Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Задля того, щоб він міг реалізовувати своє призначення, його кон- ституційно-правовий статус складається як з норм, що га­рантують йому можливість реалізовувати свої конституційні повноваження, так і з норм, що передбачають можливу відпо­відальність глави держави.

До перших належать, зокрема, норми, закріплені у ст. 105 Конституції України, серед яких є користування правом не­доторканності на час виконання своїх повноважень.

До других належать норми, закріплені у ч. 2 ст. 108 Кон­ституції, які передбачають можливість дострокового припи­нення повноважень Президента України у разі «... 2) немож­ливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я, 3) усунення з поста в порядку імпічменту».

Реальна влада глави держави залежить не стільки від об­сягу належних йому конституційних повноважень, скільки від форми правління, характеру політичного режиму, співвідношення сил у державі в той чи інший проміжок часу, а дуже часто і від особистих властивостей особи, котра обіймає цю посаду. В умовах, коли кожен з носіїв влади — Президент і законодавчий орган — у значній мірі відокремлені один від одного, оскільки мають фіксований мандат всенародного об­ранця, можуть більш-менш самостійно функціонувати про­тягом усього строку конституційних повноважень, пошук точок дотику між ними, компромісу, особливо коли вони є представниками різних політичних сил, може бути вельми складним. Тому не виключена можливість дострокового усу­нення Президента з посади, до того ж підстави для цього мо­жуть бути як реальними, так і надуманими. Саме тому у лан­цюгу послідовних ланок процедури імпічменту чи визнання неможливості виконання повноважень за станом здоров'я центральна ланка належить Верховному Суду України.

Незалежний, неупереджений, неполітизований, а отже, й об'єктивний колегіальний орган, який складається з най- досвідченіших професіоналів, здатний дати висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого зло­чину, а також чи дійсно неможливе виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я, чи це просто безпідставне використання одного із засобів політичної бо­ротьби.

Представницькі повноваження Верховного Суду Ук­раїни полягають в тому, що, уособлюючи систему судів за­гальної юрисдикції, він приймає представників вищих судо­вих установ інших держав, організує міжнародні семінари, зустрічі; посадові особи Верховного Суду України беруть участь в аналогічних заходах за кордоном. Такі ж представ­ницькі функції Верховного Суду України і на внутрішньо­державному рівні, зокрема при вирішенні питань формуван­ня Державного бюджету України.

Як вже вказувалося, перелік повноважень, наданий у ст. 47 Закону України «Про судоустрій України», не є вичерпним. Можливе здійснення й інших повноважень за умови, що вони передбачені законом. Одним з таких законів є Кримінально-процесуальний кодекс України, який передба­чає порядок обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту і визначає, суди якого рівня мають повноваження з продовження строку тримання під вартою.

За КПК України строк тримання під вартою під час досу- дового слідства не повинен тривати більше двох місяців. Але з підстав, визначених законом, він може бути продовжений:

• до чотирьох місяців — суддею того суду, який виніс по­станову про застосування цього запобіжного заходу (за­звичай місцевого загального);

• до дев'яти місяців — суддею апеляційного суду;

• до вісімнадцяти місяців — суддею Верховного Суду Ук­раїни.

Посадовий склад Верховного Суду України визначений у декількох статтях Закону України «Про судоустрій Ук­раїни»: ч. 1 ст. 48, ч. 4 ст. 50, ст. 52, ч. 5 ст. 53.

Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду України. Принципи і механізм зайняття ним посади закріп­лені на конституційному рівні. За Конституцією України Го­лова Верховного Суду України обирається на посаду і звіль­няється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом. Закон України «Про судоустрій України» деталізує вказані принципові положення. За Законом Голова Верховного Суду України обирається на строк п'ять років і вважається обра­ним, якщо за нього подано більшість голосів від загального складу Пленуму. Суддя, обраний Головою, не може бути обра­ний на цю посаду більш ніж на два строки підряд.

До складу Верховного Суду України входять судді Верхов­ного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України за подан­ням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України.

Суддівський склад Верховного Суду України з 1994 р. до останніх часів залишався незмінним і налічував 85 осіб.

У зв'язку з набуттям 1 вересня 2005 р. чинності Кодексом адміністративного судочинства України постало питання про збільшення кількісного складу суддів Верховного Суду Ук­раїни. Пленум Верховного Суду України 23 вересня 2005 р. прийняв постанову про необхідність збільшення кількості суддів. Радою суддів України ЗО вересня 2005 р. була дана згода на збільшення суддівського складу до 95 суддів. Прези­дент України 7 жовтня 2005 р. видав Указ № 1427/2005 «Про кількість суддів Верховного Суду України», яким встановле­но, що кількість суддів складає 95 осіб.

Оскільки у Верховному Суді утворені палати, що здійс­нюють розгляд справ з питань юрисдикції спеціалізованих судів, до суддів цих палат висуваються додаткові вимоги, які мають гарантувати не тільки високий професійний рівень суддів Верховного Суду, а й фаховість у питаннях спеціалізо­ваної юрисдикції: ці судді повинні мати стаж суддівської діяльності у відповідному вищому суді не менше трьох років або у відповідному апеляційному спеціалізованому суді не менше п'яти років.

У складі Верховного Суду України діють:

1. Судова палата у цивільних справах;

2. Судова палата у кримінальних справах;

3. Судова палата у господарських справах;

4. Судова палата в адміністративних справах.

У складі Верховного Суду діє Військова судова колегія.

Для вирішення внутрішніх організаційних питань діяль­ності Верховного Суду України діє Президія Верховного Суду України.

У Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України, який вирішує питання, визначені Конституцією України і Законом «Про судоустрій України».

Повноваження Верховного Суду України розподілені між структурними утвореннями суду. Наприклад, суддів­ські, аналітичні, методичні повноваження здійснюють су­дові палати і судді, які входять до складу палат; правороз'яс- нювальні повноваження здійснює лише Пленум. Також лише він здійснює повноваження з забезпечення реалізації принципу верховенства права і вирішення конфліктів (у ме­жах своїх повноважень) інших гілок влади.

Повноваження судді Верховного Суду України у своїй більшості співпадають з повноваженнями суддів нижчих рівнів судової системи, і лише деякі з них визначаються рівнем суду, в якому працює суддя, і палатою, до складу якої він входить. Суддя здійснює правосуддя в порядку, встанов­леному процесуальним законом; вживає необхідних проце­суальних та організаційних заходів з метою забезпечення своєчасного та якісного розгляду справ; вивчає в судах ниж­чого рівня стан організації здійснення судочинства і надає їм методичну допомогу; аналізує судову практику, вносить в установленому порядку пропозиції щодо її поліпшення та удосконалення законодавства. Останнє повноваження по­требує пояснень. Дійсно, аналіз судової практики може при­вести суддю до висновку щодо необхідності її поліпшення, причому розбіжності у правозастосуванні можуть бути обу­мовлені різними чинниками, у тому числі і недосконалістю законодавства.

Алгоритм цієї діяльності такий:

• суддя (судді) вносить до судової палати пропозиції щодо поліпшення судової практики розгляду певної ка­тегорії справ;

• судова палата у випадку підтримки позиції судді готує проект постанови Пленуму Верховного Суду Ук­раїни і вносить на розгляд Пленуму пропозиції щодо не­обхідності роз'яснення судами окремих питань застосу- вання законодавства у судовій практиці;

• Пленум Верховного Суду дає роз'яснення судам за­гальної юрисдикції з питань застосування законодавства.

Отже, повноваження судді щодо внесення пропозицій з поліпшення судової практики є ефективним і цілеспрямо­ваним засобом забезпечення єдності судової практики.

Навіть у тих випадках, коли Пленум чи судова пала­та вважають, що у наданні роз'яснень немає потреби, матеріали узагальнення під рубрикою «У судових пала­тах» оприлюднюють в офіційному виданні «Вісник Вер­ховного Суду України», що теж є певним засобом впливу на забезпечення єдності судової практики.

Що ж стосується повноваження по внесенню пропо­зицій з удосконалення законодавства, то передбачення на законодавчому рівні таких повноважень судді при тому, що Верховний Суд України не є за Конституцією України суб'єктом законодавчої ініціативи, є нісенітни­цею.

Суддя є членом судової палати, де він працює, і він же за посадою є членом Пленуму Верховного Суду, тому він бере участь у розгляді питань, що вносяться на засідання відпо­відної судової палати та Пленуму Верховного Суду України. Його повноваження, перелічені у ст. 49 Закону України «Про судоустрій України», не є вичерпними, він може здійснюва­ти й інші повноваження, передбачені законом.

Повноваження Голови Верховного Суду України обумов­лені тим, що він, по-перше, є суддею, а по-друге, керівником установи, яка є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.

Тому ці повноваження теж, як й у керівників нижчих су­дових установ, можна поділити на декілька груп: судові, адміністративні, організаційні та представницькі. Адміні­стративні та суддівські повноваження Голови Верховного Суду за своїм змістом тотожні аналогічним повноваженням голів нижчих судів, а організаційні та представницькі ма­ють певну відмінність.

Суддівські повноваження Голови Верховного Суду України полягають в тому, що він може головувати в судових засідан­нях колегій суддів Верховного Суду України у будь-якій па­латі при розгляді будь-якої справи, а також на спільних засіданнях палат при розгляді справ, пов'язаних з винятко­вими обставинами.

Адміністративні повноваження Голови поширюються лише на працівників апарату Верховного Суду України: він керує роботою апарату суду, приймає на роботу та звільняє працівників апарату, присвоює їм ранги державного служ­бовця, застосовує щодо них заохочення та накладає дис­циплінарні стягнення відповідно до законодавства.

Апарат суду складається з розгалуженої системи управ­лінь та відділів, серед яких є такі:

• Управління забезпечення діяльності Судової палати у кримінальних справах;

• Управління забезпечення діяльності Судової палати у цивільних справах;

• Управління міжнародно-правового співробітництва;

• Управління кадрового забезпечення;

• Управління законодавчого забезпечення;

• Управління узагальнення судової практики;

• Управління інформаційних технологій;

• Управління документального забезпечення та контролю;

• Редакційно-видавниче управління;

• Господарське управління.

Створена система управлінь та відділів реалізує завдан­ня, які покладені законом на апарат Верховного Суду Укра­їни — організаційно-методичне та інформаційне забезпечен­ня діяльності суду (ч. 1 ст. 56).

Організаційні повноваження, якими наділений Голова Верховного Суду України, за своєю спрямованістю можуть бути поділені на дві групи. Перша група повноважень націле­на на забезпечення діяльності судової системи загальних судів або судової системи судів загальної юрисдикції в ціло­му, друга група повноважень має на меті забезпечення діяль­ності Верховного Суду України.

До першої належать такі повноваження:

• погодження подання, що вносить Міністр юстиції Ук­раїни до Президента України щодо утворення та ліквідації судів загальної юрисдикції;

• внесення подання про призначення та обрання, а також звільнення з посади суддів;

• внесення подання про призначення суддів на адміні­стративні посади;

• внесення подання до відповідної кваліфікаційної ко­місії про надання висновку щодо можливості обрання або призначення суддів на посади¹;

• внесення подання до Вищої кваліфікаційної комісії суд­дів України про проведення кваліфікаційної атестації суддів відповідних судів;

• внесення Президенту України подань про затверджен­ня переліку штатних посад військових судів та від­повідних цим посадам військових звань, а також про присвоєння відповідно до закону військових звань вій­ськовим суддям.

Друга група організаційних повноважень забезпечує функціонування власне Верховного Суду України.

Голова Верховного Суду, реалізуючи свої повноваження з організації роботи суду:

• розподіляє обов'язки між заступниками Голови Верхов­ного Суду України;

• організовує роботу Президії та скликає Пленум Вер­ховного Суду України, вносить питання на їх розгляд і головує на їх засіданнях;

• на підставі акту про обрання суддею Верховного Суду України або припинення повноважень судді видає від­повідний наказ;

• вносить на розгляд Пленуму пропозиції щодо кількості суддів у складі Президії Верховного Суду та у складі су­дових палат; вносить пропозиції Президії щодо персо­нального складу судових палат¹;

• організовує фінансування та здійснює керівництво ор­ганізаційним забезпеченням діяльності Верховного Суду України, затверджує штатний розпис і кошторис витрат на утримання Верховного Суду України;

• затверджує положення про структурні підрозділи Вер­ховного Суду України;

• керує організацією роботи судових палат.

Представницькі повноваження Голови Верховного Суду

України виявляються в тому, що він представляє Верховний Суд України та систему судів загальної юрисдикції у зноси­нах з іншими органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, а також з судовими органами інших держав і міжнародними організаціями.

Голова Верховного Суду України за посадою входить до складу Вищої ради юстиції.

Голова Верховного Суду України має першого заступника та заступників. У цілому керівництво Верховного Суду складається з п'яти осіб: Голова, перший заступник та три заступники. Повноваження заступників є похідними від повноважень Голови. У разі його відсутності повноваження голови виконує його перший заступник, а за відсутності першого заступника — заступник Голови Верховного Суду України згідно з розподілом обов'язків, зміст яких визначає Голова.

Голова Верховного Суду України з питань, що належать до його повноважень, видає накази та розпорядження. Перший заступник Голови Верховного Суду України та заступники:

• здійснюють керівництво роботою підрозділів Суду відповідно до встановленого розподілу обов'язків;

• можуть головувати у судових засіданнях колегій суддів Верховного Суду України;

• організовують роботу відповідних судових палат;

• виконують інші обов'язки, визначені розпорядження­ми Голови Верховного Суду.

Судові палати Верховного Суду України:

1. здійснюють судочинство у справах, віднесених до їх відання, в порядку, встановленому процесуальним законом;

2. аналізують судову статистику та вивчають судову практику;

3. готують проекти постанов Пленуму Верховного Суду України;

4. здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

Судова палата Верховного Суду України утворюється за

рішенням Пленуму Верховного Суду України за поданням Голови Верховного Суду України. Судову палату Верховного Суду України очолює голова Судової палати.

Голова Судової палати:

1. організовує роботу відповідної Судової палати;

2. формує колегії суддів для розгляду судових справ, головує в судових засіданнях або призначає для цього суддів;

3. організовує ведення та аналіз судової статистики, ви­вчення і узагальнення судової практики у справах юрисдик­ції Судової палати; має право витребувати з відповідних судів справи, судові рішення по яких набрали законної сили;

4. інформує Президію Верховного Суду України про діяль­ність Судової палати;

5. вносить на розгляд Пленуму Верховного Суду України пропозиції щодо необхідності роз'яснення судам окремих питань застосування законодавства у судовій практиці;

6. забезпечує надання методичної допомоги відповідним судам нижчого рівня з метою правильного застосування за­конодавства;

7. здійснює інші передбачені законом повноваження.

Голова Судової палати Верховного Суду України призна­чається на посаду за рекомендацією Президії Верховного Суду України з числа суддів Верховного Суду України стро­ком на п'ять років та звільняється з посади Пленумом Вер­ховного Суду України шляхом таємного голосування.

Голова Судової палати має заступника, який забезпечує організацію розгляду справ у судових засіданнях, виконує інші доручення голови палати щодо організації діяльності Судової палати, а також виконує обов'язки голови Судової палати за його відсутності. Заступник голови Судової палати призначається на посаду з числа суддів Верховного Суду Ук­раїни та звільняється з посади в порядку, передбаченому для призначення голови Судової палати.

Пропозиція про звільнення судді з посади голови Судової палати чи його заступника може бути внесена Головою Вер­ховного Суду України або не менш як половиною складу суддів відповідної палати за їх підписами.

Голова Судової палати та його заступник можуть бути призначені на адміністративні посади повторно.

Військову судову колегію очолює голова колегії, який за посадою прирівнюється до заступника голови Судової палати.

При Судовій палаті діє група наукових консультантів Верховного Суду України.

Президія Верховного Суду України діє у складі Голови Верховного Суду України, його заступників, голів судових палат, секретаря Пленуму Верховного Суду України та суддів Верховного Суду України, кількісний склад яких ви­значається Пленумом Верховного Суду України.

Судді Верховного Суду України обираються до складу Президії Верховного Суду України за поданням Голови Вер­ховного Суду України чи за пропозицією суддів Верховного Суду України Пленумом Верховного Суду України шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Обраним вва­жається суддя, за якого подано більшість голосів суддів, присутніх на засіданні Пленуму. У такому ж порядку судді звільняються достроково від обов'язків члена Президії.

Президія Верховного Суду України:

1. розглядає питання організації діяльності Верховного Суду України, судових палат та апарату Верховного Суду України;

2. затверджує персональний склад судових палат; заслу­ховує інформацію голів судових палат і Військової судової колегії про їх діяльність;

3. розглядає матеріали узагальнення судової практики та аналізу судової статистики, приймає відповідні рекомендації;

4. розглядає питання фінансування та організаційного за­безпечення діяльності Верховного Суду України і розробляє пропозиції щодо їх поліпшення; схвалює пропозиції до про­екту Державного бюджету України щодо фінансування діяльності Верховного Суду України;

5. розглядає питання роботи з кадрами суддів і працівни­ків апарату Верховного Суду України та підвищення їх ква­ліфікації;

6. затверджує положення про преміювання суддів і працівників апарату Верховного Суду України, про надання матеріальної допомоги; встановлює надбавки до посадових окладів суддів, які обіймають адміністративні посади;

7. заслуховує інформацію голів апеляційних загальних та вищих спеціалізованих судів щодо організації роботи цих судів;

8. розробляє пропозиції щодо кількості суддів у відповід­них судах на підставі нормативів навантаження суддів у су­дах усіх рівнів;

9. вирішує питання щодо заснування друкованих видань Верховного Суду України та заслуховує звіти про роботу ре­дакційних колегій цих органів; затверджує за поданням Го­лови Верховного Суду України положення про Науково-кон- сультативну раду при Верховному Суді України та її персо­нальний склад;

10. вносить на розгляд Пленуму Верховного Суду України питання відповідно до його Регламенту;

11. здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Засідання Президії Верховного Суду України проводять­ся не менше одного разу на два місяці. Засідання Президії є повноважним за умови присутності на ньому не менш як двох третин її складу.

Постанови Президії приймаються відкритим або таєм­ним голосуванням більшістю голосів членів Президії, при­сутніх на засіданні, і підписуються Головою Верховного Суду України або його заступником, який головував на за­сіданні. У засіданнях Президії, на яких розглядаються пи­тання діяльності спеціалізованих судів, беруть участь голо­ви вищих спеціалізованих судів.

Для підготовки проектів постанов Пленуму Верховного Суду України, вивчення окремих питань, пов'язаних із вдо­сконаленням здійснення правосуддя, Президія Верховного Суду України може створювати робочі групи з числа суддів та фахівців у відповідних галузях права.

Пленум Верховного Суду України — це вищий орган в структурі інших утворень Верховного Суду України. Він, по суті, є загальними зборами суду, і його рішення, що мають назву «постанова», — це консолідована думка колегіального органу, до складу якого входять тепер 99 суддів — найкра­щих, найдосвідченіших професіоналів у галузі права. В за­сіданнях Пленуму окрім осіб, визначених законом, можуть брати участь голови апеляційних судів, науковці, народні депутати.

Повноваження Пленуму можна поділити на декілька груп: організаційні, кадрові, контрольні, правороз'ясню- вальні, забезпечення верховенства права. Повноваження, які полягають в констатації наявності чи відсутності в діях Президента України ознак злочину чи неможливості вико­нувати обов'язки за станом здоров'я, в літературі йменують- ся або посвідчу вальними, або виключними.

Пленум Верховного Суду України є колегіальним орга­ном, повноваження якого визначаються Конституцією Ук­раїни та Законом «Про судоустрій України». До складу Пле­нуму Верховного Суду України входять усі судді Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів, їх перші заступники. Передбачена участь і голови Апеляційного суду України.

Пленум Верховного Суду України:

1. відповідно до Конституції України обирає на посаду та звільняє з посади шляхом таємного голосування Голову Вер­ховного Суду України, а також здійснює призначення та звільнення суддів з інших адміністративних посад у Верхов­ному Суді України в порядку, встановленому Законом Ук­раїни «Про судоустрій України»;

2. утворює судові палати Верховного Суду України, ви­значає їх кількісний склад, призначає голів судових палат та їх заступників;

3. визначає кількісний склад суддів Президії Верховного Суду України та обирає їх в порядку, передбаченому цим За­коном;

4. призначає на посаду з числа суддів Верховного Суду України за поданням Голови Верховного Суду України та звільняє з посади секретаря Пленуму Верховного Суду Ук­раїни;

5. заслуховує інформації Голови Верховного Суду Укра­їни, голів судових палат Верховного Суду України, голів ви­щих спеціалізованих судів та апеляційних судів щодо ор­ганізації роботи судових палат та діяльності відповідних судів;

6. дає роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, у разі необхідності визнає не­чинними відповідні роз'яснення вищих спеціалізованих судів;

7. приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Кон­ституції України та законів;

8. відповідно до Конституції України схвалює висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинува­чується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину, а також ухвалює подання до Верховної Ради України про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

9. затверджує Регламент Пленуму Верховного Суду Ук­раїни;

10. здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Засідання Пленуму Верховного Суду України є повноваж­ним за умови присутності на ньому не менш як двох третин складу Пленуму.

У роботі Пленуму Верховного Суду України беруть участь Голова Вищої ради юстиції, Генеральний прокурор України та Міністр юстиції України.

Пленум Верховного Суду України скликається за не­обхідністю, але не менше одного разу на три місяці. Про час скликання Пленуму та питання, що виносяться на його роз­гляд, учасники засідання Пленуму повідомляються не піз­ніш як за десять днів до засідання.

Проекти постанов Пленуму Верховного Суду України щодо надання роз'яснення з питань застосування законо­давства при вирішенні судових справ повинні бути надіслані

Генеральному прокурору України та Міністру юстиції Ук­раїни не пізніш як за десять днів до засідання.

Засідання Пленуму веде Голова Верховного Суду України, а у разі його відсутності — перший заступник або інший за­ступник Голови Верховного Суду України відповідно до Рег­ламенту.

Порядок роботи Пленуму Верховного Суду України вста­новлюється цим Законом та прийнятим відповідно до нього Регламентом Пленуму Верховного Суду України.

Пленум Верховного Суду України приймає з розглянутих питань постанови. Постанови Пленуму Верховного Суду Ук­раїни підписуються головуючим на засіданні Пленуму та секретарем Пленуму і публікуються в офіційному друкова­ному органі Верховного Суду України.

Секретар Пленуму Верховного Суду України організовує роботу секретаріату Пленуму, підготовку засідань Пленуму, забезпечує ведення протоколу та контролює виконання по­станов, прийнятих Пленумом Верховного Суду України.

Апарат Верховного Суду України здійснює ор­ганізаційно-методичне та інформаційне забезпечення діяль­ності Верховного Суду України. Загальну чисельність і структуру апарату затверджує Президія Верховного Суду України за поданням Голови Верховного Суду України, а по­ложення про апарат — Голова Верховного Суду України за погодженням з Президією Верховного Суду України.

Для забезпечення Верховного Суду України нормативно- правовими актами, науковою та іншою спеціальною літера­турою, матеріалами судової практики діє бібліотека Вер­ховного Суду України, положення про яку затверджується Головою Верховного Суду України.

Матеріали, пов'язані з діяльністю Верховного Суду Ук­раїни, зберігаються в архіві Верховного Суду України.

При Верховному Суді України діє Науково-консульта­тивна рада, яка утворюється з числа висококваліфікованих фахівців у галузі права для попереднього розгляду проектів постанов Пленуму Верховного Суду України щодо роз'яс­нення законодавства, надання висновків щодо проектів за­конодавчих актів та з інших питань діяльності Верховного

Суду України, підготовка яких потребує наукового забезпе­чення.

Порядок організації та діяльності Науково-консульта­тивної ради Верховного Суду України визначається поло­женням, що затверджується Президією Верховного Суду Ук­раїни.

Верховний Суд України має офіційний друкований ор­ган, у якому публікуються матеріали судової практики Вер­ховного Суду України та інших судів загальної юрисдикції, матеріали з питань організації діяльності судів загальної юрисдикції та інші матеріали.

Розділ V

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД