§ 2. Правові засади діяльності державної виконавчої служби

Правове підґрунтя організації та діяльності державної виконавчої служби складає цілий комплекс нормативно- правових актів національного та міжнародного характеру.

1. Відповідно до ст. 9 Конституції України міжнародні до­говори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Ра­дою України, є частиною національного законодавства. У ра­зі виникнення протиріч між нормами міжнародних дого­ворів та нормами національного законодавства перевага на­дається застосуванню положень міжнародних актів, а націо­нальне законодавство у такому разі має бути приведене у відповідність до вимог міжнародних договорів. Таким чи­ном, правовою основою діяльності державної виконавчої служби можуть виступати як міжнародні договори загаль­ного характеру, наприклад Загальна декларація прав люди­ни 1948 р., Конвенція про захист прав людини та основопо­ложних свобод 1950 р., так і міжнародні договори більш спеціалізованої спрямованості: Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р., Кон­венція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами 1965 р., Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімей­них і кримінальних справах 1993 р. та інші.

2. Конституція України як Основний Закон держави пе­редбачає загальне регулювання питань діяльності ДВС. Так, у ст. 19, зокрема, зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобо­в'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

3. Головну роль у правовому забезпеченні організації та діяльності державної виконавчої служби відіграють норма- тивно-правові акти законодавчого рівня.

Закон України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р. № 202/98-ВР (з наступними змінами) ви­значає основи організації та діяльності державної виконав­чої служби, її завдання, правовий статус працівників цих органів та їх соціальний захист.

Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квіт­ня 1999 р. № 606-ХІУ (з наступними змінами) визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають при­мусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Даний нормативний акт є пріоритетним в діяльності державних виконавців по відношенню до інших законів при здійсненні ними дій, спрямованих на виконання рішень.

Необхідно вказати також і на кодекси процесуального права, які регламентують окремі питання звернення судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) до ви­конання, а також умов та порядку їх виконання.

Окремо, як джерело правового регулювання організації й діяльності органів ДВС, слід зазначити прийнятий 23 лютого 2006 р. Закон України «Про виконання рішень та засто­сування практики Європейського суду з прав людини», що закріплює обов'язок державної виконавчої служби України вживати усіх передбачених національним законодавством заходів до звернення рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України до виконання. Додатково ця процедура регламентована в Законі Україні «Про вико­навче провадження».

4. Окремий блок складає низка підзаконних нормативно- правових актів, які прийняті на виконання зазначених за­конів (Інструкція про проведення виконавчих дій, затверд­жена наказом Мін'юсту України від 15 липня 1999 р.) або пов'язані зі здійсненням державними виконавцями по­кладених на них обов'язків (наприклад, Порядок розпоряд­ження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затверджений По­становою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р., Інструкція про безготівкові розрахунки в національній валюті, затверджена постановою НБУ від 22 січня 2004 р.).

Враховуючи вимоги зазначених актів законодавства, органи ДВС мають діяти у точній відповідності з законом і не повинні допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб.