5.3. Підстави та порядок звільнення від виконання обов'язків народного засідателя та присяжного

Підстави для звільнення від виконання обов'язків народ­ного засідателя та присяжного можна класифікувати на дві групи. До першої групи належать обставини, згідно з якими особа не включається до списків народних засідателів та присяжних і безумовно не може брати участь у справлянні правосуддя незалежно від її бажання. До другої — обстави­ни, відповідно до яких особа звільняється від виконання обов'язків народного засідателя або присяжного за її про­ханням.

Не підлягають включенню до списків народних засіда­телів та присяжних громадяни:

1. визнані судом обмежено дієздатними або недієздатни­ми;

2. які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків народного засідателя;

3. щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають незняту чи непогашену судимість;

4. депутати усіх рівнів, члени Кабінету Міністрів Украї­ни, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохо­ронних органів, адвокати, нотаріуси (ст. ст. 66, 69 Закону України «Про судоустрій України»).

Особа, включена до списку народних засідателів та при­сяжних, зобов'язана повідомити суд про обставини, що ви­ключають можливість її участі у справлянні правосуддя.

Українське законодавство визначає широке коло осіб, які не підлягають включенню до списків народних засідателів та присяжних за станом здоров'я. По-перше, до них нале­жать громадяни, визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними, і по-друге, особи, які мають хронічні психіч­ні або інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків присяжного.

Така заборона дозволяє уникнути труднощів у судовому процесі при спілкуванні з психічно неврівноваженими людь­ми і, найголовніше, запобігти винесенню неправосудного вердикту. Звичайно ж особа, хвора на психічне захворюван­ня, яка перебуває на обліку в психоневрологічному диспан­сері, але не визнана судом недієздатною, об'єктивно не в змозі виконувати обов'язки народного засідателя чи при­сяжного. Психоневрологічні диспансери повинні надавати органам, що складають списки народних засідателів та при­сяжних, інформацію про осіб, котрі перебувають на обліку в диспансері.

Досить проблематичною вбачається участь у судовому засіданні в якості народних засідателів і присяжних сліпих. Фактично ці особи не можуть повноцінно виконувати обов'яз­ки присяжних. Участь у здійсненні правосуддя таких осіб, на наш погляд, суперечить принципу безпосередності (ст. 257 КПК України). Тому більш доцільним видається безумовне звільнення таких громадян від виконання обов'язків народ­них засідателів і присяжних. Хоча не може бути виключена можливість того, що згодом, при відповідному рівні розвитку техніки, ця категорія осіб може бути допущена до виконання обов'язків народних засідателів, а також присяжних.

Складнішою є справа з німими або глухими. Саме цим громадянам необхідні спеціальні умови для повноцінного спілкування — слухові апарати, перекладач для глухонімо­го і т. д. При виконанні цих умов глухі та німі можуть ус­пішно виконувати обов'язки народних засідателів та при­сяжних.

До списків народних засідателів та присяжних не вклю­чаються громадяни, стосовно яких проводиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи, або такі, що мають незняту або непогашену судимість. Чин­на норма закону дозволяє лише тимчасово виключати обви­нувачених, підозрюваних і підсудних з числа потенційних народних засідателів і присяжних. Якщо згодом стосовно них буде припинено кримінальне переслідування або вони будуть виправдані судом, то вони можуть бути народними засідателями і присяжними.

Особливо слід зупинитися на становищі осіб, що мають незняту або непогашену судимість. Таке обмеження безу­мовно необхідне. Однак важливим вбачається тут сам факт наявності судимості. Якщо людина вчинила злочин і за це її засуджено, то її соціально-психологічний підхід до органів правосуддя докорінно змінився, і тут не має значення — зня­ли їй судимість, погасили її або ж ні. Тому уявляється більш доцільним закріпити в законі норму про те, що не підляга­ють занесенню до списків народних засідателів і присяжних раніше засуджені особи.

До списків народних засідателів і присяжних не включа­ються також депутати усіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших право­охоронних органів, адвокати, нотаріуси.

Традиційним є обмеження бути народними засідателями або присяжними юристам, які працюють суддями, прокуро­рами, державними службовцями апарату суду, працівника­ми органів внутрішніх справ та інших правоохоронних ор­ганів, адвокатами і нотаріусами. Оскільки чинне законодав­ство не містить переліку правоохоронних органів, вбачається, що до кола осіб, котрі є працівниками цих органів, окрім пе­релічених, слід відносити і працівників Служби безпеки Ук­раїни, податкової служби, митних органів, органів прикор­донної охорони, державної виконавчої служби, органів дер­жавної охорони.

Окрім того, одна й та сама особа не може бути одночасно включена до списку народних засідателів і до списку при­сяжних.

Існує також категорія осіб, які, незважаючи на включен­ня до списків народних засідателів і присяжних, розпоряд­женням голови суду за їх проханням підлягають звільненню від виконання обов'язків народного засідателя або присяж­ного (статті 67, 70 Закону України «Про судоустрій Ук­раїни»). До них належать:

1. громадяни старше 65 років;

2. жінки, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітніс­тю та пологами, по догляду за дитиною, а також мають дітей дошкільного або молодшого шкільного віку, дітей-інвалідів, інших хворих або членів сім'ї похилого віку;

3. керівники та заступники керівників органів виконав­чої влади та органів місцевого самоврядування;

4. особи, які не володіють державною мовою;

5. особи, які за своїми релігійними переконаннями вва­жають для себе неможливим брати участь у здійсненні пра­восуддя;

6. інші особи, якщо голова суду визнає поважними при­чини, на які вони посилаються.

Ознакою, що поєднує всі ці категорії громадян, є те, що:

• по-перше, усі ці особи включені до списків народних засідателів та присяжних;

• по-друге, рішення про їх звільнення від виконання обов'язків народних засідателів або присяжних прий­мається безпосередньо головою відповідного суду;

• по-третє, звільнення від виконання обов'язків народ­ного засідателя або присяжного є тимчасовим і не впли­ває на можливість подальшої участі цих осіб як народ­них засідателів або присяжних.

Особам, які досягли віку 65 років, та вагітним жінкам на­віть фізично доволі важко знаходитися в процесі по декілька годин поспіль, а матері, в яких є малолітні діти, діти-інвалі- ди, або інші особи, котрі мають хворих або членів сім'ї похи­лого віку, фізично не можуть залишити їх без догляду. У той же час було б непродуманим кроком однозначно не включа­ти цю категорію громадян до списків народних засідателів і присяжних. Індивідуальний підхід у кожному конкретному випадку міг би забезпечити право на безумовне виключення зі списків народних засідателів або списків присяжних та­ких осіб згідно з їхньою заявою.

Особливо слід торкнутися проблеми виконання обов'язків народного засідателя і присяжного особою, яка не володіє мовою судочинства. Хотілося б зазначити, що в жодній країні світу, де успішно діє суд, особи, котрі не розуміють і не знають мову, якою ведеться судочинство, не можуть ви­конувати обов'язки професійних суддів або судових засіда­телів. Ця норма повинна мати безспірний характер і в нашо­му законодавстві.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про судоустрій Ук­раїни» судочинство в Україні провадиться державною мо­вою. Особи, які не володіють або недостатньо володіють дер­жавною мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі. Однак це поло­ження не поширюється на суб'єктів, що здійснюють право­суддя (професійних суддів, народних засідателів і присяж­них), оскільки згідно з принципом безпосередності їх внут­рішнє переконання у справі має формуватися шляхом безпосереднього сприйняття кожним усього, що відбуваєть­ся в судовому засіданні. Одне лише припущення, що про­фесійний суддя, народний засідатель або присяжний, які не володіють мовою судочинства, неадекватно сприймають те, що відбувається в судовому засіданні, й осмислюють дослід­жувані факти опосередковано, через перекладача, породжує недовіру до справедливості судового рішення у справі.

Соціально продуманим слід також вважати підхід ук­раїнського законодавця у питанні звільнення від обов'язків народного засідателя і присяжного за їх письмовою заявою, якщо вони за релігійними переконаннями вважають для себе неможливим брати участь у здійсненні правосуддя. Та­кий підхід дозволяє кожній особі, з огляду на релігійні пере­конання, вважати себе вільною від участі у здійсненні право­суддя. Безумовно, при реалізації цієї підстави виникатимуть проблеми, оскільки досить важко визначити критерії, за якими голова відповідного суду повинен буде звільняти цих осіб від обов'язків народного засідателя або присяжного. За законодавством багатьох країн (наприклад, Англії, Росій­ської Федерації та ін.) до категорії громадян, які не можуть виконувати обов'язки судового засідателя за релігійними переконаннями, належать тільки священнослужителі.

Законодавець передбачив звільнення від обов'язків при­сяжних й інших осіб, якщо голова суду визнає поважними причини, на які вони посилаються, наприклад, особи певних професій: лікарі (особливо «швидкої допомоги»), пожежни­ки, викладачі, члени екіпажів повітряних і морських суден, диспетчери, робітники залізничного транспорту, водії кому­нального транспорту тощо. Тривала відсутність на роботі цих осіб може завдати істотної шкоди нормальній роботі транспорту, шкіл, лікарень та інших установ.

Як поважна причина звільнення від виконання обов'язків народного засідателя або присяжного у конкретній справі повинна фігурувати необ'єктивність, що викликає обґрунто­вані сумніви внаслідок вчиненого на цю особу незаконного впливу, наявності в неї упередженої думки, знання нею об­ставин справи з непроцесуальних джерел, а також інші при­чини.

Найбільшу складність при відборі присяжних становить виявлення такої підстави відводу як наявність у них уперед­жених думок про винність обвинуваченого. Подібні уперед­жені думки притаманні, наприклад, таким типам людей: а) особам, що самі (або їх родичі, близькі їм люди) постраж­дали від злочину, аналогічного розглянутому; б) особам, підданим впливу негативних стереотипів суспільної свідо­мості, різним соціальним забобонам.

Усі перелічені вище громадяни мають право зробити заяву в суді про звільнення від виконання обов'язків присяжних. Таку заяву можна зробити до закінчення відбору кандидатів для виконання обов'язків народних засідателів або присяж­них у конкретній справі. Рішення по заяві приймається го­ловою відповідного суду. При реалізації цього нормативного положення головам відповідних судів важливо дивитися на виконання функції народного засідателя і присяжного не як на право громадян, а як на громадський обов'язок, від вико­нання якого не може ухилитися жоден член суспільства, здатний виконувати його. У той же час усі особи, нездатні виконувати обов'язки народного засідателя або присяжного, повинні бути звільнені від цього обов'язку.