- •Організація судових та правоохоронних органів
- •§ 1. Правоохоронна діяльність. Правоохоронні органи
- •§ 2. Предмет і система навчальної дисципліни «Організація судових та правоохоронних органів»
- •§ 3. Джерела навчальної дисципліни «Організація судових та правоохоронних органів»
- •§ 1. Виникнення та розвиток інституту судової влади
- •§ 2. Поняття й основні ознаки судової влади
- •§ 2. Інституціональні принципи судової влади
- •§ 3. Організаційні (судоустрійні) принципи судової влади
- •3.1. Єдність судової системи і статусу суддів
- •§ 4. Функціональні (судочинні) принципи судової влади
- •4.1. Принцип державної мови судочинства
- •4.3. Принцип колегіального й одноособового розгляду судових справ
- •4.4. Принцип участі народу при здійсненні судової влади
- •4.5. Принцип здійснення судочинства на засадах рівності сторін
- •§ 1. Загальна характеристика судової системи
- •1 Поняття «суд» у значенні «судове засідання» є найбільш вживаним на побутовому рівні, у засобах масової інформації, де нерідко є такі, на-
- •1.2. Історія становлення судової системи в Україні
- •1.3. Міжнародно-правові принципи побудови судової системи держави
- •1.4. Принципи побудови судової системи за Конституцією України
- •§ 2. Система судів загальної юрисдикції
- •2.1. Структура системи судів загальної юрисдикції
- •§ 1. Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні
- •§ 2. Порядок формування і структура Конституційного Суду України
- •§ 3. Статус судді Конституційного Суду України
- •§ 4. Повноваження Конституційного Суду України
- •§ 5. Конституційне провадження (провадження у справах в Конституційному Суді України)
- •§ 6. Рішення та висновки Конституційного Суду
- •§ 1. Суддівський корпус, його поняття та склад
- •§ 2. Формування суддівського корпусу
- •2.2. Вимоги, що висуваються до кандидатів на посади суддів
- •2.3. Порядок наділення кандидатів повноваженнями судді
- •§ 3. Правовий статус суддів
- •§ 4. Припинення повноважень суддів
- •§ 5. Народні засідателі та присяжні
- •5.3. Підстави та порядок звільнення від виконання обов'язків народного засідателя та присяжного
- •5.4. Порядок формування списків народних засідателів та присяжних
- •5.5. Залучення народних засідателів і присяжних до виконання обов'язків у суді
- •5.6. Права народних засідателів і присяжних та гарантії їх захисту
- •§ 1. Суддівське самоврядування: поняття, організаційні форми, загальна характеристика, завдання та значення
- •§ 1. Суддівське самоврядування: поняття, організаційні форми, загальна характеристика, завдання та значення
- •§ 2. Збори суддів: види, повноваження та порядок роботи
- •§ 3. Конференції суддів: повноваження та порядок роботи
- •§ 4. Ради суддів: поняття, повноваження та порядок роботи
- •§ 4. Ради суддів: поняття, повноваження та порядок роботи
- •§ 5. З'їзд суддів: повноваження та порядок
- •§ 6. Рада суддів України: повноваження та порядок роботи
- •§ 1. Статус кваліфікаційних комісій суддів: поняття, статус, види, склад, порядок формування
- •§ 1. Статус кваліфікаційних комісій суддів: поняття, статус, види, склад, порядок формування
- •§ 2. Повноваження кваліфікаційних комісій
- •§ 3. Кваліфікаційна атестація суддів
- •§ 4. Повноваження кваліфікаційних комісій щодо дисциплінарної відповідальності суддів
- •§ 1. Правовий статус Вищої ради юстиції
- •§ 2. Порядок формування та строк повноважень Вищої ради юстиції
- •§ 3. Повноваження та організація діяльності Вищої ради юстиції
- •3.1. Повноваження Вищої ради юстиції
- •3.4. Структура Вищої ради юстиції та порядок роботи
- •§ 1. Розвиток і становлення організаційного забезпечення діяльності судів
- •§ 2. Система забезпечення функціонування судової влади
- •§ 3. Загальні засади фінансування судів
- •§ 4. Матеріально-технічне забезпечення
- •§ 5. Державна судова адміністрація України
- •5.1. Повноваження Державної судової адміністрації
- •§ 6. Територіальні управління Державної судової адміністрації України
- •§ 7. Академія суддів України
- •§ 8. Апарат суду
- •§ 9. Бібліотека судів
- •§ 10. Служба судових розпорядників
- •§11. Забезпечення охорони і підтримка громадського порядку в судах
- •§ 12. Символи судової влади
- •§ 13. Посвідчення судді
- •§ 1. Прокуратура України, її місце в системі органів державної влади, завдання
- •§ 2. Основні етапи розвитку прокуратури в Україні1
- •§ 3. Система, структура та порядок утворення органів прокуратури
- •3.4. Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва й Севастополя (на правах обласних)
- •3.5. Прокуратури міст, районні, міжрайонні та прирівняні до них прокуратури
- •§ 4. Принципи організації та діяльності органів прокуратури
- •§ 5. Функції прокуратури1
- •5.1. Функції підтримання державного обвинувачення та представництва інтересів громадянина або держави
- •5.2. Функція досудового слідства
- •5.3. Нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство
- •5.5. Функція нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого
- •§ 6. Кадри органів прокуратури. Класні чини працівників органів прокуратури. Заохочення та дисциплінарна відповідальність прокурорів і слідчих прокуратури
- •§ 1. Організація виявлення і розслідування злочинів: поняття, види
- •§ 2. Органи, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, їх компетенція
- •§ 3. Органи, що здійснюють дізнання, їх система і компетенція
- •§ 4. Органи досудового слідства, їх система і компетенція
- •§ 5. Статус слідчого
- •§ 6. Слідчий апарат, його структура
- •§ 1. Призначення органів внутрішніх справ
- •§ 2. Система і структура органів внутрішніх справ
- •2.1. Система органів внутрішніх справ
- •2.2. Структура та діяльність органів внутрішніх справ
- •§ 1. Завдання, засади та правові підстави діяльності Служби безпеки України
- •§ 2. Система та організація діяльності Служби безпеки України
- •§ 3. Основні напрямки діяльності і повноваження органів Служби безпеки України
- •§ 4. Кадри органів Служби безпеки України
- •§ 5. Контроль і нагляд за діяльністю Служби безпеки України
- •§ 1. Державна податкова служба, її система, завдання та правові засади діяльності
- •§ 2. Податкова міліція, її завдання та повноваження
- •§ 3. Структура і кадри податкової міліції
- •§ 1. Органи юстиції України. Їх завдання, система та повноваження
- •§ 1. Примусове виконання рішень. Органи, що його здійснюють
- •§ 2. Правові засади діяльності державної виконавчої служби
- •§ 3. Сутність виконавчого провадження. Предмет діяльності органів державної виконавчої служби
- •§ 4. Місце державної виконавчої служби
- •§ 1. Поняття та сутність інституту адвокатури в Україні
- •1.1. Виникнення та розвиток інституту адвокатури в Україні
- •§ 2. Статус адвоката
- •§ 1. Поняття нотаріату
- •§ 2. Організація нотаріату
- •§ 3. Право на зайняття нотаріальною діяльністю
§ 1. Призначення органів внутрішніх справ
Органи внутрішніх справ — це сукупність державних спеціалізованих установ, підпорядкованих Міністерству внутрішніх справ України, що виконують правоохоронні та правозастосовні функції по підтриманню правопорядку в державі.
Чинне законодавство, встановлюючи загальні завдання органів внутрішніх справ, відводить їм специфічне місце серед правоохоронних органів. На них як на органи, що діють оперативно і цілодобово, покладено основний тягар правоохоронної роботи по підтриманню правопорядку, а саме: виконання різнобічних завдань по профілактиці, виявленню, усуненню правопорушень і притягненню правопорушників до адміністративноїчи кримінальної відповідальності. Виходячи із завдань, що стоять перед органами внутрішніх справ, їх правоохоронна діяльність є досить розгалуженою, вона є важливою гарантією законності і правопорядку. Становлячи собою систему, органи внутрішніх справ працюють у структурі і під керівництвом МВС України, яке виступає державним органом виконавчої влади і здійснює в межах своєї компетенції державне керівництво у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина, охорону правопорядку, забезпечення громадської безпеки і безпосередньо розгалужує основні напрямки діяльності
400
органів внутрішніх справ і внутрішніх військ МВС України1.
Діяльність МВС України у сфері забезпечення прав людини ґрунтується на принципі, що всі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах, а права і свободи людини є не- відчужуваними та непорушними.
§ 2. Система і структура органів внутрішніх справ
2.1. Система органів внутрішніх справ
В управлінському аспекті систему органів внутрішніх справ складають:
Міністерство внутрішніх справ (МВС) України з його головним управлінням і відділами;
Управління МВС (УМВС) областей, міст Києва та Севастополя;
Управління внутрішніх справ на транспорті (залізничний, водний, повітряний);
відділи МВС України в містах і районах;
відділи (відділення) МВС України на особливо важливих і режимних об'єктах.
Система органів внутрішніх справ на транспорті включає в себе: Головне управління внутрішніх справ на транспорті МВС України; управління, відділи внутрішніх справ на транспортних магістралях (УВСТ, ВВСТ); лінійні відділи, відділення, пункти міліції на залізничних станціях, в аеропортах, водних портах (ЛВВС), станціях метрополітену. Вказані органи виконують завдання, що є загальними для міліції в цілому, але їх діяльність обмежується межами транспортних магістралей (залізничних, повітряних, водних), вокзалів та аеропортів, а також деякими іншими об'єктами, що межують з відповідною територією чи є об'єктами для обслуговування.
2.2. Структура та діяльність органів внутрішніх справ
Згідно з положеннями про МВС України основними завданнями МВС є:
організація і координація органів внутрішніх справ із захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку і забезпечення громадської безпеки;
забезпечення запобігання злочинам, їх припинення; розкриття і розслідування, розшук осіб, які вчинили злочин, вжиття заходів для усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень;
організація роботи, пов'язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху.
МВС України очолює Міністр, який призначається Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.
Для погодження вирішення питань, що належать до повноважень МВС України, обговорення найважливіших напрямків його діяльності у складі Міністерства утворюється колегія, до якої входить Міністр (голова колегії), його заступники за посадою, а також інші керівники і працівники органів внутрішніх справ.
Члени колегії Міністерства затверджуються Кабінетом Міністрів України. Рішення колегії втілюються у життя наказом Міністра.
Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо основних напрямків діяльності органів внутрішніх справ, обговорення найважливіших програм та вирішення інших питань при МВС України можуть утворюватися відповідні ради і колегії з включенням до їх складу провідних вчених і висококваліфікованих фахівців-практиків.
Штатний розпис центрального апарату і положення про його структурні підрозділи затверджуються Міністром.
До складу центрального апарату МВС України входять, наприклад:
Головне управління кримінальної міліції;
Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю;
Головний штаб МВС України;
Головне управління міліції громадської безпеки;
Головне слідче управління1;
Головне управління карного розшуку;
Головне управління по боротьбі з економічними злочинами;
Головне управління державної автомобільної інспекції;
Головне управління державної служби охорони та ін.
Структура УМВС області є схожою з наведеною вище за
деякими винятками. Так, замість головних управлінь УМВС області мають відповідні управління і відділи. Провідна роль в охороні громадського порядку належить місцевим органам внутрішніх справ — міськрайвідділам (МВВС, РВВС). їх структура визначається Міністерством внутрішніх справ України з урахуванням чисельності населення, що проживає на певній території, наявності на ній також важливих об'єктів загальнодержавного значення. Як правило, структура міськрайвідділу виглядає таким чином: начальник відділу, заступник начальника, штаб, чергова частина, що працює цілодобово, відділення карного розшуку, служба по боротьбі з економічними злочинами, слідче відділення, державна автомобільна інспекція, служба дільничних уповноважених інспекторів тощо. Найбільшою за чисельністю в міськрайвідділі є патрульно-постова служба міліції. Після видання Президентом України Указу «Про утворення місцевої міліції» від 22 січня 2001 р. в міськрайвідділах почала створюватися місцева (муніципальна) міліція.
Співробітники органів внутрішніх справ є державними службовцями, мають статус осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Порядок проходження служби співробітниками служби МВС регулюється Законом України «Про міліцію» і відповідними положеннями1.
У внутрішніх військах МВС України законом передбачена військова служба.
Сучасну структуру органів внутрішніх справ України складають:
підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю («Беркут», «Кобра», «Сокіл»);
підрозділи по боротьбі з економічними злочинами;
підрозділи по боротьбі з незаконним обігом наркотиків;
органи досудового слідства;
міліція;
внутрішні війська та ін.
2.3. Міліція
Основною складовою органів внутрішніх справ України є міліція2. Згідно з Законом «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. міліція в Україні — державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Особовий склад міліції складається з працівників, осіб, котрі проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції. На службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни, здатні за своїми особистими, діловими і моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготовкою і станом здоров'я виконувати покладені на міліцію завдання. При прийнятті на службу може бути встановлений іспитовий строк до одного року.
Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури МВС України. Очолює міліцію Міністр внутрішніх справ.
В областях міліцією керують начальники У МВС областей, в містах і районах — начальники міськрайвідділів МВС. Заступник Міністра внутрішніх справ — начальник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим — призначається на посаду і звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України. Начальники У МВС в областях, на транспорті, в містах Києві, Севастополі призначаються на посаду і звільняються Міністром внутрішніх справ України. Начальники міських, районних органів внутрішніх справ призначаються на посаду і звільняються з посади Міністром внутрішніх справ за поданням начальників управлінь МВС в областях, містах Києві, Севастополі та на транспорті.
На міліцію покладаються такі функції: адміністративна, профілактична, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна, виконавча, охоронна. Міліція складається з підрозділів: кримінальної міліції, міліції громадської безпеки, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції, міліції охорони, спеціальної міліції. Діяльність міліції будується за принципами законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з населенням, гласності. Міліція не розголошує відомостей, що стосуються особистого життя людини, принижують її честь й гідність, якщо виконання обов'язків не вимагає іншого. Міліція тимчасово, в межах чинного законодавства, обмежує права і свободи громадян, якщо без цього не можуть виконуватися покладені на неї обов'язки, і зобов'язана дати їм пояснення з цього приводу.
На підставі Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціалізовані установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р. (з доповненнями) Кабінетом Міністрів України 8 липня 1995 р. прийнято Постанову «Про створення кримінальної міліції у справах неповнолітніх» у системі МВС України. Цією Постановою затверджено Положення «Про кримінальну міліцію у справах неповнолітніх», яким передбачено структуру, правові засади діяльності, права та обов'язки щодо запобігання злочинності серед неповнолітніх та боротьби з нею. Нова служба основну увагу приділяє кримінальним проявам з боку неповнолітніх та захисту неповнолітніх від негативного впливу дорослих. І вказаний Закон, і Положення визначають правові основи діяльності органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ, на які покладається здійснення спеціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку.
До органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ, наприклад, віднесено:
кримінальну міліцію органів внутрішніх справ у справах неповнолітніх;
приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ.
Таким чином, відповідно до зазначеного Закону передбачено функціонування в системі МВС якісно нової самостійної служби — кримінальної міліції у справах неповнолітніх, якій надане право здійснювати на підставах і в порядку, встановлених законом, гласні та негласні оперативно-розшукові заходи з метою запобігання злочинам та їх розкриття.
Для виконання покладених на міліцію завдань чинне законодавство наділяє її певними повноваженнями, серед яких найбільш суттєвими є правомочність застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів захисту, вогнепальної зброї. Спеціальні засоби застосовуються у випадках, коли були використані і не дали бажаних наслідків усі інші форми попереднього впливу на правопорушників: а) для захисту громадян і самозахисту працівника міліції від нападу й інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров'ю; б) для припинення масових заворушень; в) для затримання і доставлення в міліцію правопорушників; г) для звільнення заручників тощо.
Використанню спеціальних засобів, за винятком необхідності відбиття раптового нападу на працівника міліції і звільнення заручників, має передувати попередження про намір їх застосування.
Забороняється застосування спеціальних засобів: а) до вагітних жінок, осіб похилого віку, інвалідів та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що реально загрожує життю і здоров'ю людей, працівника міліції, або озброєного нападу; б) у приміщеннях дипломатичних установ і там, де виготовляються вибухові речовини, та в дитячих і лікувальних установах.
Відповідальність за організацію роботи по забезпеченню законності застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку покладається на Міністра внутрішніх справ.
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про міліцію» міліція при виконанні своїх завдань зобов'язана:
забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок;
здійснювати профілактичні, оперативно-розшукові заходи;
приймати і реєструвати заяви і повідомлення про злочини та оперативно на них реагувати; '
допомагати органам досудового слідства;
забезпечувати безпеку дорожнього руху і здійснювати технічний огляд транспорту;
контролювати додержання реєстраційно-міграційних правил;
брати участь у проведенні карантинних заходів;
здійснювати привід (доставлення) до відповідних державних органів громадян у встановленому законом порядку;
забезпечувати виконання загальнообов'язкових рішень місцевих рад та ін.
Коло обов'язків міліції є досить різноманітним залежно від завдань і функцій, які покладено на цей державний правоохоронний орган. Чинне законодавство особливо наголошує, що працівник міліції на території України незалежно від посади, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб із заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, зобов'язаний вжити заходів для запобігання і припинення правопорушень, рятування людей, надання допомоги особам, які 'її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і доповісти про це в найближчий підрозділ міліції.
2.4. Внутрішні війська
Окремим структурним підрозділом МВС виступають внутрішні війська. Безпосереднє керівництво внутрішніми військами здійснює Міністр внутрішніх справ, який несе персональну відповідальність за правомірність виконання покладених на них завдань, видає нормативні акти з питань організації діяльності внутрішніх військ, затверджує їх структуру, штати підрозділів внутрішніх військ тощо.
Управління внутрішніми військами покладено на командуючого цими військами (він є одночасно заступником Міністра внутрішніх справ України). Особовий склад внутрішніх військ — військовослужбовці, які мають спеціальні звання і відзнаки, а також цивільний персонал.
Досить часто внутрішні війська контактують у своїй діяльності з міліцією, а саме: підрозділи спеціального призначення (спецназ) залучаються до спільного з міліцією несіння служби по охороні громадського порядку (патрульно- постова служба), а також для припинення масових заворушень. Однак внутрішні війська заборонено залучати для припинення несанкціонованих мітингів, вуличних демонстрацій несанкціонованого характеру.
При виконанні обов'язків з охорони громадського порядку військовослужбовці внутрішніх військ користуються в основному обсязі правами, що мають працівники міліції. Так, військовослужбовцям надано право: вимагати від громадян і посадових осіб дотримання громадського порядку, запобігати злочинам; перевіряти у громадян документи; затримувати і доставляти в міліцію правопорушників; проводити огляд транспорту; входити безперешкодно до житлових приміщень та інших будівель у разі переслідування підозрюваних і т. д.
Внутрішні війська, як й інші підрозділи МВС, вправі застосовувати фізичну силу, зберігати і використовувати спеціальні засоби, табельну зброю і штатну бойову техніку у разі необхідності. У випадках перевищення повноважень при використанні спеціальних засобів співробітники внутрішніх військ можуть бути притягнені до відповідальності.
Розділ XIV
ОРГАНИ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ